Збірка виробів із золота та срібла фондової групи „ Київська Русь “ Львівського історичного музею цікава і різноманітна. Це прикраси головного убору і шиї, браслети і персні. Вони свідчать про високу кваліфікацію галицьких ювелірів, їхній тонкий смак і мистецьку фантазію. В обробці кольорових і благородних металів вони проявили справжню віртуозність, створивши прекрасні, вражаючі досконалістю речі. Їм були відомі всі технічні прийоми, що їх застосовували в передових державах тодішнього світу.
Серед розмаїття прикрас привертає увагу унікальний скарб срібних виробів, знайдений у 1896 р. у с Демидові (Жидачівський р-н на Львівщині) на новому цвинтарі в невеличкому горщику: один браслет-наручень, чотири спіральних браслети, чотири скроневі кільця та шість перснів. Разом з ними було знайдено і шістдесят п’ять чеських монет, з них три Вацлава II (1278-1305) і п’ятдесят дев’ять — Яна І Люксембурзького (1310-1346), три монети не прочитані. Вони дають можливість датувати цей скарб першою половиною XIV ст. Монети зараз знаходяться у Львівському Національному музеї, а прикраси у 1940 році передані з музею Ставропігії у фонди ЛІМу.
Приваблює браслет-наручень, який складається з двох стулок, з’єднаних гофрованими шарнірами. Кожна стулка у формі прямокутної пластини має по краях бордюр з двох паралельних джгутів, виконаних способом тиснення. По бордюру і між арками добре простежується позолота. Кожна половина поділена на три частини накладними припаяними псевдосканними колонками. Деталі і контури рисунку після гравірування заповнені черню (збереглася частково).
На одній стулці у бічних кіотцях зображено птахів у профіль з піднятими крилами. В середній арці є плетінковий орнамент, що символізує “дерево життя”. Цікаво, що в “Історії українського мистецтва”, виданій в радянський час, цей рисунок називають тризубцем. На другій стулці у бічних арках також зображено птахів, а в середній — чоловіка у гостроверхій шапці та короткому одязі. В одній руці він тримає спис чи жезл, у другій — невідомий предмет.
Такий тип браслетів був запозичений із Візантії і з’явився на Русі в XI ст. як типово міська прикраса. Сцени із візантійського придворного життя були замінені традиційними слов’янськими сюжетами. Широка поверхня браслета давала майстру великий простір для фантазії, середньовічний художник не намагався відобразити реальний світ, він говорив умовною мовою образів про світ уявлень, які, можливо, відійшли у далеке минуле. Зображенням надавався магічний зміст. Це природньо, тому що дорогоцінні речі, заховані у скарби під час небезпеки, входили, скоріше всього у склад весільного, найбільш цінного строю, тому перенасичені оберігаючою символікою.
Семантика весільних обрядів і прикрас завжди пов’язана з двома поняттями — оберегом від зла та ідеєю народжуваності. Народжувальна життєва сила нареченої символізувалась у вигляді молодого паростка, “дерева життя”. Два птахи по боках від дерева — символ шлюбної пари. Ці символи ми бачимо на цьому браслеті.
Такі браслети (а їх виконували не лише у сріблі) служили для стягування рукавів у зап’ястях. Це пов’язано з особливим типом жіночого одягу на Русі — сорочки з дуже довгими рукавами. До участі в танці дівчина повинна була прихопити довгі рукави у зап’ястях браслетами. Перед танцем для того, щоб розпустити довгі рукави, танцівниця розстібала і знімала свої “обручі”. Напівязичницькі символи на браслетах повністю відповідають нашим історичним та етнографічним уявленням про літні русальні ігрища, основою яких були танці, де без таких браслетів не можна було обійтися.
Цікаві спіральні браслети, рідкісні у княжий період на наших землях. Вони свідчить про широкий асортимент виробів галицьких ювелірів. Браслети зроблені зі срібної кованої пластини. Два з них, менші, носили на зап’ястях, два більші — на раменах. Всі вони зі срібла високої проби і добре збережені. Браслети були частиною святкового строю і одягались одночасно всі чотири.
Найуживанішими прикрасами княжого періоду були скроневі кільця — прикраси жіночого головного убору, які прикріплювалися до нього на рівні скронь. У складі демидівського скарбу знайдено чотири таких кільця з трьома намистинами, прикрашеними кульками зерні на кільцях: два більші та два менші. Менші за розміром кільця могли використовуватись і як сережки.
У скарбі було шість перснів. Кожний з них по-своєму цікавий.
Перший — з плоскою шинкою, декорованою двома гравірованими лініями. Каст складають чотири заокруглені лапки, вставка втрачена.
Другий — вирізаний зі срібної бляхи з овальним щитком, на якому контурними лініями, виконаними у техніці черні, зображено хрест. Бічні сегменти заповнені короткими гравірованими лініями без черні.
Третій — плетений в середній частині з чотирьох витих дротів з розімкнутими пластинчастими заокругленими кінцями, що заходять один на одний.
У цьому ж скарбі були знайдені і три унікальні персні-печатки. Всі вони виконані в одній техніці: окремо відлито щиток і кільце, потім їх з’єднано, на щитку на лицевій стороні вміщено гравіроване зображення птаха і напис. Проте кожен з них відмінний від іншого.
Перший має по краю печатки кириличний напис «ПЕЧАТ + ВАНОВА», який читається зліва направо, що при відбитку давало би дзеркальне відображення.
На другому є напис, що нагадує глаголичну абетку. М. Грушевський і Б. Барвінський, які першими опублікували інформацію про ці персні, напису не розшифрували. В інтерпретації археолога В. Петегирича він прочитується як «Потапова печать».
Третій по краю має кириличний напис «ПЕЧАТ + СКОЧКОВА». Напис читається зліва направо, але від гравірованого кола.
Це т. зв. боярські персні-печатки, за допомогою яких робилися відтиски на воску та різного роду мастиках. Ще в Х ст. руські купці та князівські посланці мали золоті і срібні печатки, які служили для посвідчення їх осіб і мали на собі певні знаки власності. Печатки, подібні до демидівських, з’явилися пізніше, в другій половині ХІІ ст., коли вони замінили у вжитку свинцеві печатки (молівдовули), що ними затверджувалися державні документи у галицько-волинських землях.
Таких перснів-печаток до нас дійшло не так уже й багато. Їх об’єднує спільний сюжет рисунку на щитку: фігура птаха і напис. Враховуючи демидівські знахідки, в літературі описано сім перснів-печаток такого типу. Як бачимо, більшість з них знайдена саме на галицьких землях, де бояри були у меншій залежності від князів, адже персні-печатки символізували певний рівень самостійності бояр стосовно князівської влади.
Аналогічні зображення були також на трьох печатках грамоти останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ (Болеслава Тройденовича), датованої 1334 р., та на двох з 1335 р., на яких, крім княжої, було ще по сім боярських печаток.
Персні-печатки з Демидова були знайдені в час, коли розгорнулася дискусія, в якій польські вчені намагалися довести, що українська геральдика є «рідною дочкою» польської і що руські бояри не мали своїх печаток. Використовуючи наявні матеріали, українські вчені змогли дати гідну відповідь своїм оппонентам.
Написи на печатках також свідчать про поширення грамоти серед населення Галицької землі, оскільки написи були зроблені рядовими ремісниками для своїх заможних замовників.
Демидівський скарб свідчить про високий рівень розвитку золотарства на теренах Галицько-Волинської держави. Галицькі ремісники досконало знали ювелірну справу. Монголо-татарське нашестя не мало на цих теренах таких спустошливих наслідків, як на Сході Русі. Тут зберігся високий рівень металообробки. Цьому сприяли як економічні, так і політичні обставини, а також приплив майстрів з Придніпров’я. Галицькі ювеліри виготовляли прикраси за тією самою технологією, що була поширена по всій Київській Русі. Але, водночас, вони розвинули свої традиції, що робило їхні речі неповторними і самобутніми, а тому цікавими і захопливими.
Емілія ЗАРУБІЙ
Завідувач Відділу археології Львівського історичного музею
