Українська революція 1917-1920 років внесла на передову історії значну кількість імен, що до цього часу були мало відомими, або не відомими взагалі. Долі людей змішались у шаленому вихорі воєн та розрух. Багато з них поринуло в небуття, але були ті, котрі зуміли знайти своє місце в обставинах що склалися.
Михайло Грушевський та Євген Коновалець належать саме до таких людей. Перший був головою Центральної Ради Української Народної Республіки, другий очолив корпус Українських Січових Стрільців, що став на захист Центральної Ради та УНР. Саме тут у Києві під час революційних подій перетнулись життєві стежки Михайла Грушевського та Євгена Коновальця.
Та мало хто знає що це була вже не перша їхня зустріч.
Повернімось до самого початку.
Євген Коновалець народився у невеликому селі Зашків , що розташувалося в 14-ти кілометрах на північний-захід від Львова. Навчання він проходив у Академічній Гімназії, що розташовувалась тоді (до 1907 року) на вулиці Театральній № 22 в будівлі Народного Дому.
Після закінчення гімназії Коновалець вступає на правничий факультет Львівського університету. Під час навчання він два рази змінював місце проживання у Львові. Впродовж 1909-1911 років Євген Коновалець знімає кімнату у будинку по вулиці Вірменській 25. Після короткої служби у старшинській школі він змінює адресу на Потоцького 25 (теперішня Генерала Чупринки).
Під час навчання в університеті Євген, поміж усього іншого, проходить курс під назвою «Вибрані питання з історії Східної Європи», який вів Михайло Грушевський. Саме тоді доля вперше зведе цих двох людей, що в майбутньому відіграють важливу роль в українській історії.
Доля обох цих людей складеться трагічно. Грушевський помре у 1934 році, відчувши на собі смак Сталінських репресій. Євген Коновалець переживе свого колишнього вчителя всього лишень на 4 роки. У 1938 році він буде вбитий у місті Роттердам співробітником НКВС Павлом Судоплатовим.
“Знамениті викладачі” – бррррррррр аж коробить !!!! “Видатнi викладачi”
Словник української мови дає пояснення слову “Знаменитий”:
ЗНАМЕНИ́ТИЙ, а, е.
1. Який має широку славу, популярність; славнозвісний. Вона в цім закутку уважилася знаменитою лікаркою (Іван Франко, VI, 1951, 166); Я ж не так знаменита, як Байрон та інші боги літератури (Леся Українка, V, 1956, 99); Вітчизну любив [Віталій Сизов], як і всі волгарі, — ..Бузкові світанки у сяйві зорі, І гори свої — Жигулі знаменитії (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 228); В памфлеті «Що таке унія» Я. Галан відзначав велику роль Івана Вишенського — автора знаменитих антипапських послань у боротьбі проти католицької церкви (Історія української літератури, II, 1956, 607);
// чим, рідко. Який чим-небудь добре відомий. Серед молодих дияконів Софії відзначається своїми талантами Лев, сам з Азії, простого роду, але красномовством знаменитий… (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 511); Лежить воно [село Котельва] на березі річки Ворскли, нічим, крім убогості, раніше не було знамените (Цкніа, Україна.., 1960, 171).
2. розм. Дуже добрий, надзвичайний, чудовий. — А винце, Степане Тимофійовичу, у вас знамените (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 53); — Хорошу, знамениту новину ти принесла, дочко, — збуджено вигукнув бородатий чоловік (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 111).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 640.
http://sum.in.ua/s/znamenytyj