В продовження теми відзначення пам’ятних подій 2017 року, хочемо навести ще декілька знакових для львів’ян фактів. І сьогодні мова піде про 6 дат, пов’язаних з нашим містом.
- 130 років від часу закладення Стрийського парку (1887) – пам’ятки українського садово-паркового мистецтва національного значення.
Один із найгарніших та найстаріших парків не лише Львова, а й України, улюблений городянами Стрийський парк, від моменту свого створення носив назву – парк імені Яна Кілінського.
Запроектований він був відомим майстром садово-паркового мистецтва інженером міських плантацій Арнольдом Рьорінґом в 1876 –1877. І вже у 1879 році за ініціативою радника Станіслава Немчиновського було розпочато облаштування парку.
Композиційною віссю стала широка долина, що дало змогу облаштувати тут декілька просторих партерних газонів. Горби обабіч засадили смерекою, сосною, кленом, явором, грабом, дубом, подекуди екзотичними та декоративними породами, зокрема, червоним дубом, тюльпанним деревом, магнолією, сосною Веймутова, червонолистим буком, бундуком, катальпою. Щоб уникнути пейзажної монотонності, А. Рьорінг спорудив поблизу головного входу мальовничий ставочок із крутими берегами.
Також у парку було зведено теплицю та будинок садівника. Це був один з найгарніших парків тогочасної Європи. На даний час Стрийський парк займає територію понад 52 гектари.
2. 240 років від дня народження Дениса Івановича Зубрицького (1777–1862), українського історика, етнографа, архівіста.
Вся науково-дослідна діяльність 3убрицького пов’язана зі Львовом, де з 1829 він керував роботою друкарні, архіву і бібліотеки Ставропігійського інституту, впорядковував Львівський магістратський архів Автор праць: німецькою мовою — “Про пісні галицького народу” (1823), польською — “Нарис з історії руського народу в Галичині і церковної ієрархії в тому королівстві” (1837), “Хроніка міста Львова” (1844); російською мовою — “Історія давнього Галицько-Руського князівства” у 3 ч. (1852—1855).
Праці Зубрицького і донині зберігають наукову цінність насамперед завдяки значному фактичному матеріалові. За життя Зубрицького його наукові заслуги відзначені обранням у члени Петербурзької (1842) і Київської (1844) археографічних комісій, у члени-кореспонденти Петербурзької АН (1855).
3. 14 березня 2017 р. виповнюється 145 років від дня народження Олекси Новаківського, українськог живописця та педагога.
Олекса Новаківський – то ціла епоха в українському малярстві кінця ХІХ – початку XX століття. За свідченнями його сучасників, він належав до тих художників, які не люблять працювати у тиші своїх майстерень, віддалені від реальності, замкнені у власному світі. О.Новаківський був справжнім народним художником і йому випало творити так, щоб пробуджувати у виснажених важкою недолею земляків-галичан високий дух українства.
Народився він 14 березня 1872 року в багатодітній сім’ї. Перші уроки малярства отримав в Одесі в художника-декоратора П. Климента. Згодом, впродовж 1892 – 1900 років з дворічною перервою навчався в Краківській академії красних мистецтв. Працював художник з різними матеріалами: полотном, дошкою, картоном, фанерою… Переважна частина робіт виконана олією.
У 1911 році в Кракові була організована виставка краківських художників, в якій брав участь і Олекса Новаківський. На тій виставці побував митрополит Андрей Шептицький, який в той час перебував у Кракові на похороні одного із кардиналів. Твори Новаківського привернули увагу митрополита. Як наслідок Андрей Шептицький запросив художника до України.
За матеріальної підтримки А.Шептицького у Львові діяла приватна мистецька школа О.Новаківського (1923-1935). Атмосфера творчого ентузіазму, що панувала у цьому закладі, притягувала молодь з усіх куточків України – із Галичини, Буковини, Гуцульщини, навіть з Волині та Наддніпрянщини.
Діяльність мистецької школи Олекси Новаківського дозволяє розглядати її сьогодні як унікальне явище. Це був не тільки перший в Галичині мистецький заклад із чіткою українською національною орієнтацією, а й активний осередок духовно-мистецького життя, який і в наступні десятиліття мав широкий резонанс у діяннях української культури не тільки в Україні, а й далеко поза її межами – у багатьох країнах Західного світу.
4. 5 травня 2017 року минає 110 літ віддня народження української письменниці Дарини Макогон, котра творила під псевдонімом Ірина Вільде.
В історію вона увійшла як талановитий прозаїк, журналіст, голова Львівської спілки письменників України та лауреат Шевченківської премії.
Її взаємини зі Львовом почалися з навчання в університеті у 1928 році, в цей час вона знайомиться й зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном Полотнюком. Згодом, в період пацифікації її не допустили до сесії, і вона покинула навчання.
До Львова Вільде повернулася восени 1944 року. Працювала кореспонденткою газети “Правда України” (1945–1949), була обрана депутаткою Верховної ради УРСР, до обласної і міської рад м. Львова. Нагороджена двома радянськими орденами (1947, 1957). У 1965 р. отримала Шевченківському премію за роман “Сестри Річинські”. Довгий час була головою Львівської організації Спілки письменників УРСР.
5. 15 вересня 2017 року минає 140 років від дня народження Олени Кульчицької, української художниці та графіка.
Одна з найвідоміших львівських художників Олена Кульчицька виявляла себе у різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство; навіть проектування меблів. Вона відома як автор понад 4000 художніх робіт, лауреат премії ім. Т.Г. Шевченка, професор та громадська діячка.
Художню освіту здобула у привітній студії С.Батовського і Р.Братковського у Львові (1901-1903) та Віденській художньо-промисловій школі (1903-1908). Після закінчення навчання довгі роки викладала малювання в середніх школах Львова та Перемишля. Свої роботи Олена Кульчицька вперше виставила 1909 року у Львові. Успіх був незвичайний.
Багатогранною була художня творчість Олени Кульчицької: живопис, станкова графіка, книжкова ілюстрація і декоративне мистецтво. Творчості Олени Львівни властиві яскраві індивідуальні риси, які в основі своїй поєднують кращі традиції українського професійного і народного мистецтва.
З 1948-о року Кульчицька – професор кафедри книжкової графіки Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова (Львів). 1967-о року їй було присуджено премію імені Т.Г.Шевченка.
6. 23 вересня 2017 року минає 145років від дня народження Соломії Крушельницької (1872—1952 рр.) – відомої української оперної співачки, педагога.
Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання “Вагнерівська примадонна” ХХ ст. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін.
Перший оперний дебют Крушельницька виконала 15 квітня 1893 р., зігравши роль Леонори у виставі італійського композитора Г. Доніцетті “Фаворитка” на сцені Львівського оперного театру. Восени 1893 р. Соломія їде вчитися до Італії, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів) і професор Конті (драматична гра і міміка). З 1894 р. Крушельницька виступає в Львівській опері. У другій половині 1890 р. почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу. Пісні виконувала на 8 мовах. У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М, В.Лисенка. У 1951 р. Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 р., за місяць до кончини, Крушельницька, нарешті, отримала звання професора.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
