У 1889 році Казимир повернувся з навчання з Мюнхена і в Кракові кинувся не тільки у вир навчання, але й громадської роботи в лавах студентської католицької організації. Про це довідуємося з преси, яка повідомляла про велику акцію, що відбулась у столиці імперії. Із 30 квітня по 2 травня 1889 року у Відні пройшов католицький з’їзд. У часописі «Przegląd Polski» (№ 276 за червень 1889 року), який був головним органом галицьких консерваторів, до яких належав і Ян Кантій Шептицький, ця подія була описана до найменших дрібниць.
Тут також опубліковано тексти виступів, які пролунали у Відні. Поляки були представлені на з’їзді численною делегацією галицьких політиків та духовенства, серед яких були й Шептицькі: Ян Кантій та Казимир. Автор так представляє одну з головних цілей польської католицької місії:
«…При цьому ми мали властиві нам цілі, а передовсім публічне підтвердження суворого переслідування уніатів і небезпеку, яка загрожує всій Католицькій церкві у Росії, про що в журналістиці, навіть католицькій, так глухо. Ми остерігались, що нам будуть ставити малодушні труднощі під прикриттям важливих, а відтак делікатних політичних поглядів. Нині, після повернення з Відня, можемо ствердити, що наші побоювання частково були слушними, але дуже невеликою мірою» [Przegląd Polski. — № 276. — Зошит ХІІ. — червень 1889. — С. 530].
Доповідь на тему переслідування греко-католиків і наступу на Католицьку церкву в Росії перед присутніми журналістами виголосив Владислав Хотковський герба Остоя (1843–1926), польський духовний, декан теологічного відділу Ягеллонського університету і в 1891–1892 роках його ректор. Текст доповіді опубліковано у польській пресі, зокрема у газеті «Czas» за 5 травня 1889 року.
Другого травня на закінчення з’їзду німецькі католицькі аристократи запросили у Відні найповажніших гостей на святкову вечерю. Обидва Шептицькі були присутні. Перед вечерею у столиці імперії відбулися загальні збори Товариства Святого Вінсентія де Поля, на яких Казимир Шептицький відзвітував про діяльність Товариства у Галичині. На засідання прибули зі всіх куточків імперії як представники духовенства, так і світські особи. Виступ молодого Шептицького надзвичайно зацікавив присутніх, оскільки він розповів про діяльність комітетів (т.зв. конференцій) св. Яна Кантія, які діяли у Галичині в рамах Товариства Святого Вінсентія де Поля. Юнак був активним учасником конференції у Кракові і під час виступу був представлений як студент правничого відділу Ягеллонського університету. Казимир вказав на зв’язок комітету св. Яна Кантія у Галичині з Францією, звідки походила ця традиція. Також розповів про вплив, здійснюваний через конференцію на університетську молодь у Кракові та Львові. Цікавими були згадки про ініціативи, які члени Товариства реалізовували в інтернатах при учительських семінаріях. У доповіді йшлося і про такі стратегічні проекти, як вирішення питання дешевого житла для ремісників, вплив конференції по малих містечках та селах, опіка над міськими котельнями, які обігрівали бідняцькі квартали у містах і що було справою одного з членів Товариства, який в той же час належав до терціарів св. Франциска. Голова зборів і Товариства граф Сальм після гучних оплесків на схвалення такої діяльності виголосив промову на честь доповідача [Czas. — № 104. — Краків, неділя 5 травня 1889 р. — С. 2; Przegląd Polski. — № 276. — Зошит ХІІ. — червень 1889. — С. 559].
Вдалося нам знайти й інший приклад діяльності Казимира Шептицького у студентському середовищі. 15 травня того ж року було обрано нове правління з числа університетської молоді студентської читальні бібліотеки Ягеллонського університету. З цим була пов’язана низка ініціатив, які мали на меті активізувати молодь та зацікавити її друкованим словом. 22 травня в бібліотеці організовано вечір, присвячений вшануванню свята Конституції Із травня, а за чотири дні — 26 травня — відбувся інший подібний захід, присвячений пам’яті Юліуша Словацького. 23 червня студенти вечором пам’яті вшанували постать Оскара Кольберга (1814–1890), видатного польського етнографа, фольклориста і композитора, дослідника польської та української культури. Особливістю заходу було й те, що на ньому був присутній сам Кольберг. Казимир Шептицький в рамах програми виступив на вечорі з рефератом на тему «Якими є останні слова антисемітизму» [Kurjer Lwowski. — № 191. — Львів, п’ятниця 12 липня 1889 р. — С. 1-2].
До Прилбич Казимир повернувся в кінці липня [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 91A], успішно склавши поточні іспити.
2 липня 1889 року батька Яна Кантія Шептицького, як польського кандидата, було обрано до Галицького крайового сейму. Виборча кампанія супроводжувалась авантурами серед українців, оскільки місцеві українські виборці відмовлялися голосувати за українського кандидата Стефана Трухима, а підтримували кандидатуру Шептицького. Окрім політичної діяльності Шептицький-батько в останні роки ще й виконував почесну функцію охоронця культурної спадщини у Перемишлі та околицях. Достеменно не відомо, у якому році граф Шептицький був призначений на цю посаду, а перша згадку у пресі знаходимо 1886 року [Kurjer Lwowski. — № 229. — 19 серпня 1886 р. — С. 2], і підтвердження цьому — кожного наступного року. Ця інформація, як не дивно, доносилася до мешканців і польською пресою поза межами Галичини [Dziennik Poznański. — № 69. — 25 березня 1887 р. — С. 4].
У вересні, після повернення з Городиславич, з маєтку Олександра, було прийняте рішення про те, що наступного року Казимир навчатиметься у Франції. У листі до Софії Попель за 7 вересня 1889 року Шептицька-мати писала, що «по довгих нарадах, із підтримкою Ромтуха Казик отримав his heart’s desire [мрію свого серця — І. М.], — весь рік проведе в Паризькому університеті. Отець Мар’ян [Мар’ян Ігнатій Моравський (1845–1904) — католицький священик, Ісусівець. Професор богослов’я у Ягеллонському університеті у Кракові — І. М.], Ромтух, єпископ Пузина [йдеться про кардинала Яна Дукляна — Маврикія Павла Пузину герба Оґінець (1842–1911) — І. М.], отець Яцковський — всі погоджуються на те, що має право цього прагнути» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 92]. В цьому ж листі Софія Шептицька продовжує:
«Казик щораз більше рука в руку з Ромцем йде. Часто, коли падаю, так мене підносить, що мені видається, неначе тамтого чую. Так дивно подібні, а не є подібні до себе, що в очах темніє, коли хочу розрізнити, де поєднуються, де розділяються ті дві нитки тканини, рівнобіжно тим разом біжучи…» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 92].
Іван МАТКОВСЬКИЙ
