Сьогодні, 30 березня 2020 року, минає 140 років від дня народження Ярослава Дмитровича Ярославенка – українського композитора, диригента, автора музики пластових гімнів, видавця музичних творів, громадського діяча.
Ярослав Дмитрович Ярославенко (справжнє прізвище Вінцковський) народився 30 березня 1880 року в Дрогобичі у родині професора Львівської гімназії, Дмитра Вінцковського. Навчався у гімназії, яку закінчив у 1898 році. З дев’ятирічного віку Ярослав навчався гри на фортепіано, але через два роки через відсутність коштів у батьків змушений був покинути ці заняття. З 1892 року брав уроки у професора музики Мар’яна Піґня, де вивчав гру на фортепіано, техніку хорового та вокального співу.
У 1892 році поступив на інженерний відділ Львівської політехніки (фах інженер шляхів), який завершив у 1904 р. Одночасно навчався у Львівській консерваторії, де брав активну участь у громадському житті. Після закінчення навчання працював інженером – будівельником на залізниці і був власником технічного бюро ‘‘ Будівельні матеріали ’’.
У 1898 р. вступає до спортивного товариства ‘‘Сокіл’’, входить до складу старшини товариства. В цей період став членом ‘‘Русько – українського драматичного товариства ім. І.Котляревського’’. Розпочинає свою діяльність як композитор. Коли Ярослав Ярославенко керував хором товариства ‘‘Сокіл’’, то відгукнувся на пропозицію ради товариства написати ‘‘Сокільський марш’’. На святі товариства 6 квітня 1902 року вперше був виконаний ‘‘Марш соколів’’, а хор заспівав ‘‘Гімн сокільський’’, музику до слів якого написав Ярославенко, який тоді ще підписувався власним прізвищем Вінцковський. Ще у 1897 році Ярослав написав музику до татового вірша ‘‘Рідна мова’’. Впродовж 1901 – 1905 років Вінцковський вдосконалював музичну освіту в директора польського музичного товариства ‘‘Ехо’’ Яна Ґалля.
В різні періоди життя Ярославенко керував крім хору товариства ‘‘Сокіл’’, хором товариства ‘‘Основа’’, українськими хорами ‘‘Боян’’ і ‘‘Зоря’’, а також польськими – ‘‘Ехо’’ та ‘‘Лютня’’.
У 1905 р. Ярослав Ярославенко першим розробив оркестрову та фортепіанну транскрипції і власне хорове трактування гімну України ‘‘Ще не вмерла Україна’’. Цього ж року Ярослав Вінцковський разом з Анатолем Вахнянином та Філаретом Колессою створив українське музичне видавництво ‘‘Українська накладня’’ під назвою ‘‘Торбан’’. На той час це було єдине музичне видавництво Західної України. Воно проіснувало до 1944 року, а його накладом вийшло майже 330 різних нотодруків.
Впродовж 1914 – 1918 років перебував на службі царської влади в Галичині, а згодом продовжував службу при Центральній Раді. 1 серпня 1918 року взяв шлюб із старшою від нього на 10 років вдовою Євгенією Антоневич. У Євгенії від першого шлюбу було троє синів, спільних дітей з Ярославом у них не було.
З 1927 року Ярослав Вінцковський працював урядником на залізниці, а також керував духовим оркестром львівських трамвайників (1927 р.), у 1933 – 34 роках – редактор газети ‘‘Музичні вісті’’. У 1935 році був заарештований польською владою та засуджений до двох тижнів арешту за видання українських революційних пісень.
Впродовж 1945 – 48 рр., Ярославенко – завідувач музичним кабінетом Львівської бібліотеки АН УРСР, а в 1948 – 51 рр. працював вчителем хорового співу у львівській школі для сліпих дітей. Помер Ярослав Вінцковський 26 червня 1958 року на лавці на вулиці Академічній (тепер – проспект Т.Шевченка) у Львові. Похований біля дружини Євгенії на Личаківському кладовищі.
Мистецький доробок Ярослава Ярославенка охоплює майже всі музичні жанри : хоровий, камерно – вокальний, інструментальний. Його авторству належать багаточисельні вокальні та хорові композиції, обробки народних пісень та інструментальних творів. У його музично – сценічній спадщині три опери, оперети, музичний фарс, музика до драматичної вистави ( С.Черкасенка ‘‘Лісові чари’’) та до повісті ( М.Гоголя ‘‘Вій’’), музично – балетна сценка ‘‘Ой, видно село’’ для мішаного хору, соло сопрано і фортепіано (створена з використанням мотивів відомих стрілецьких пісень Б.Лепкого, Р. Купчинського).
Вулицю на якій довший час мешкав композитор названо на його честь, а дім у якому він проживав (№30) у 1982 році було внесено до реєстру пам’яток історії та культури. У 2008 році будинок Ярославенка був знищений новим власником. Завдяки увазі громадськості суд виніс рішення про відновлення цієї пам’ятки власником.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела :
- Лаба В. Творець українських маршів Ярослав Ярославенко : життєвий та творчий шлях. https://issuu.com/555740/docs/vintskovskyj_yaroslav_spohad_broshy
- Ярослав Дмитрович Ярославенко (Вінцковський) (1880-1958) [Електронний ресурс] : персон. бібліогр. пам’ятка до 135-річчя від дня народж. / Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Бібліотека ; уклад. Л.Дейнека. – Луцьк, 2015. – (Творчі портрети українських композиторів ; вип. 9). http://194.44.187.2/eljourn/1/jaroslavenko.pdf
