Землетруси (за визначенням поданому у другому томі “Географічної енциклопедії України” 1990 року) – це коливання земної поверхні, пов’язані з підземними поштовхами, зумовленими раптовим звільненням потенціальної енергії земних надр при тектонічних процесах. 3емлетруси з глибиною місця виникнення підземного поштовху (розташування гіпоцентра) 0–50 км відносять до корових, або поверхневих, 50–100 км – до проміжних, більш як 100 км – до глибоких. Проекцію гіпоцентра на земну поверхню називають епіцентром землетрусу. Найбільші землетруси, що відчуваються на значній території України, мають епіцентри в Чорному морі та Східних Карпатах (на території Румунії).
Відомості про землетруси на території України збереглися в історичних джерелах. Так у “Літописі руському” під 1196 роком читаємо:
“Тої ж зими, по Феодоровій неділі [Феодорова неділя (Феодора Тірона) – перший тиждень великого посту], у вівторок, у дев’ятий час [дев’ятий час (церковний) – проміжок між 16–18 (включно) годинами дня; оскільки далі говориться, що землетрус стався “на обідні”, то виходить, що це трапилося наприкінці 15 – на початку 16 години] потрусилася земля по всій області Київській і по Києву: церкви кам’яні і дерев’яні хиталися, і всі люди, бачачи [це], од страху не могли стояти – ті падали ниць, а інші трепетали.
І сказали ігумени блаженнії: “Се бог проявив себе, показуючи нам силу свою за гріхи наші, щоби одвернулися ми од лихої путі своєї”. “Інші ж говорили один одному: “Сі знамення не на добро бувають, а на погибель многим, і на кровопролиття, і на великі замішання в Руській землі”. Що й збулося”.
У ХХ столітті найбільш руйнівні землетруси (7 і 8 балів за 12-бальною шкалою) зафіксовано 1927 року на південному березі Криму (епіцентр – у Чорному морі), у 1977 і 1986 роках – на півдні Одеської області (вогнище – у Східних Карпатах, на території Румунії). Згідно з сейсмічним районуванням на території Україні виділено дві сейсмоактивні зони – Кримсько-Чорноморську і Карпатську.
Землетруси оцінюються за 12-ти бальною шкалою. До 5-ти балів землетрус майже не відчутний, від 5-ти до 7-ми балів на верхніх поверхах багатоповерхівок гойдаються люстри, від 7-ми до 9-ти балів по стінах будинків йдуть тріщини, від 9-ти до 12-ти балів руйнуються будинки.
Землетруси, як вже зазначалося, зафіксовані в різних письмових джерелах. Стаття про землетруси в Галичині, на жаль, надрукована без вказівки автора. Відомо, що львівський часопис “Нова Зоря” виходив у світ упродовж 1926–1939 років. У редакційній колегії працювали Роман Гайдук, Осип Назарук, Степан Годований, Іван Федишин. Швидше за все, хтось із них підготував цей матеріал. Пропонуємо ознайомитися зі змістом статті широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови, покликів на джерела та правопису ориґіналу.
Землетруси в Галичині
Ми відмітили вже в ч. 25 “Нової Зорі”, що при кінці березня бр. був землетрус в Ромунії, в Болгарії та на Україні.
Найсильніший був землетрус в Ромунії. В ряді міст, як Букарешт, Ясси, Кишинів, Ґалац й ін., землетрус був такий сильний, що там зарисувалися і навіть завалилися доми і святині. Як повідомляють часописи, той землетрус спричинив великі шкоди в цілій Ромунії та серед населення викликав переполох.
Потрясенyя землі відчули також на Україні. Так у Київі, Житомирі та інших місцевостях те потрясения було таке сильне, що доми дріжали у своїх основах.
Филя землетрусу засягла також Сх[ідну] Галичину, Відчули його напр[иклад] у Чорткові й Заліщиках. Декуди на метр пересунулися навіть такі тяжкі меблі як фортепяни.
Сей останній землетрус не перший землетрус на Україні. Землетрусів на Україні було вже богато від найдавніших часів по найновіші. Зокрема були землетруси в Галичині. Тому цікаво буде пригадати дотеперішні землетруси в нас.
Найдавніші вістки про землетруси в Галичині маємо з 2-ої пол[овини] XVI стол[іття]. Се вістки про землетруси у Львові. Та річ ясна, що ті землетруси не обмежалися тільки на одно місто Львів, але навістили більшу або меншу частину краю. Тільки у Львові у високих мурованих домах відчули ті землетруси виразніше, ніж напр[иклад] по малих місточках, не кажучи вже про села. Тай у Львові записали їх. Тому аж до XIX ст[оліття] в огляді землетрусів у Галичині виступає тільки місто Львів. Щойно від XIX ст[оліття] маємо вже вістки про землетруси не тільки у Львові, але і в краю.
Отже найдавніша вістка про землетрус у Галичині і зокрема у Львові се записка в нашій “Львівській літописи” під 1578 р. Та записка дуже коротка і звучить дослівно так:
“Тогожъ року земля тряслася”. [1]).
Друга з черги вістка про землетрус в Галичині і зокрема у Львові се записка в тій самій нашій літописи під 1596 р. І та вістка таксамо ляпідарна, як попередня. Вона така:
“Въ пятокъ свѣтлый земля ся трясла”. [2]).
Третий землетрус в Галичині зглядно у Львові в XVI ст[олітті] записала та сама “Львівська літопись” два роки пізніше, в 1598 р. Записала так:
“На дахахъ, по домахъ, щось писало и падало на землю, що и люде слыхали, якъ о землю чимъ ударивъ, а потому скотъ здыхалъ барзо”. [3]).
Правдоподібно слово “писало” рівнозначні зі словом “рисувало” (заломлювало дахи і мури). А можливо, oо слово “писало” се мабуть помилково написане “писчало”, що в звязку з дальшими словами може означати шум і гуркіт, які часом супровожають землетрус.
Докладніші вже записки про землетруси в Галичині, зокрема у Львові, маємо з XVIІ ст[оліття. Тих записок дві.
Перша записка з 1619 р[оку] звучить дослівно так:
“Въ той же часъ, въ день субботный, земляся трясла о годинѣ 20, же изъ оконь шибы выпадали, шкляницѣ изъ столувъ спадали, и люде въ страху были великомъ”. [4]).
Подібно записує сей землетрус також Літопись львівської Ставропіґії, додаючи, що діялося се в осени, коло св[ятої] Покрови, та що над містом появилася тоді також комета. [5]).
Друга записка про землетрус в Галичині згл[ядно] у Львові в XVII ст[олітті] відноситься до р[оку] 1637. Та записка нашої “Львівської Літописи” така:
“Скоро подъ соймъ земля ся трясла, на вѣлѣю Панны Маріи Громницѣ изъ суботы на недѣлю о годинѣ девятой.
Потомъ весна была барзо сухая, не хотѣлося ничого родити, ани и травы ни было; а потомъ огнѣ почали пановати, же много мѣсть погорѣло: Сокаль, Белзъ, Самборъ; у Вышни предмѣстя, у Яворовѣ и ве Львовѣ передмѣстя Галицкое вшитко и костеловъ два а третому ся достало. Не досить ту, але и Украина о тыхъ же огня роскошахъ мають що повѣдати”. [6]).
Записку “Львівської Літописи” про землетрус й інші елєментарні катастрофи, які в 1637 р[оці] навістили Львів і Галичину, доповнює “Літопись львівської Ставропіґії”. Вона зазначує, що той землетрус був дня 1 лютого та що жертвою пожару, крім згаданих у “Львівській Літописи”, впав іще Крилів. [7]).
На протязі цілого XVIII ст[оліття] не маємо ні одної записки про землетрус в Галичині згл[ядно] у Львові. Чи його не було? Правдоподібно був, тільки ніхто не записав його. Бо або не було його в самім Львові, тільки на провінції, або коли й був у Львові то дуже незамітний – так, що його навіть не відчули.
В XIX ст[олітті] були в Галичині, зокрема у Львові, три землетруси.
Перший землетрус в XIX ст[олітті] був у Львові дня 15 жовтня 1834 р[оку] о год[ині] пів до осмої рано. Він трівав 2 до 3 секунди в напрямі з заходу на схід.
Відріжнено в нім два удари. Відчули той землетрус пожарний сторож на вежі Успенської (Волоської) церкви і також робітники, що саме тоді працювали при будові ратушевої вежі. [8]).
Другий землетрус у XIX ст[олітті] був в Галичині, зокрема у Львові, дня 23.І.1838 р[оці] о годині три чверти на девяту вечером. Перший був слабий. Захиталися легко на стінах образи. Металеві і скляні предмети видали приглушений звук. По хвилині наступив сильніший удар. Мури домів задрожали так, що аж годинники на стінах мешкань на поверхах припинили хід, а склянки і фляшки, що стояли на столах, стали вивертатися. Після короткої перерви наступив третій удар такий могутний, що перестрашені львовяни вибігли товпами на вулиці, думаючи, що валяться доми. Все те трівало дві мінути. Рівночасно відчули потрясення землі в Чернівцях таке сильне, що аж шиби потріскали в вікнах. При тім завважили тільки два удари та підземний гуркіт. В тім самім часі тряслася земля також в Тернополі. В Дуклі завважили землетрус щойно з 8 на 9 лютого. [9]).
Третій з черги землетрус з XIX ст[оліття] був в Галичині, зокрема у Львові, дня 17 серпня 1875 р[оку]. Сей землетрус так описує цитований автор:
“Потрясення було филясте в полуднево-північнім напрямі, трівало шість до сім секунд і найвиразніше обявлялося в поверхових домах. В деяких будинках в Ринку (у Львові), при вулицях: Театральній (нині: Рутовського), Ягайлонській і Коперника, мешканці відчули виразно дрожання мурів. В ратуші, в будівничім уряді, стіл, при котрім рисував директор Гохберґер, хитався так сильно, що він мусів перервати свою працю, а й цілий будинок Скарбківського театру, опертий, як відомо, на пільотах [10]), замітно задрожав у своїх основах. В ставі так званім Альсерівськім, на Вульці, ті, що купалися, завважили незвичайне фильовання води, а мешканці дому сторожа при кіпци Люблинської Унії (на Високім Замку) дізнали такого вражіння, начеб той будинок усувався в пропасть. Також цікаві помічення зробив замешкалий при вул[иці] Коперника керманич метеорольоґічної стації інжинір Мілєрн на малпах, що були в його посіданню. Ті звірята вже о годині третій по полудні заховувалися так, начеб передчували бурю. Три малпи замкнені в клітці, закопалися в сіні і тулилися перестрашені до себе, а велика явайська малпа, привязана в передпокою, вила під небеса, намагаючись дістатися до мешкання. Професор львівського університету, др. Крайц що займався науковим, на скілько можна, дослідом того потрясення, дійшов до переконання, що воно обняло крім Львова, східну частину жовківського повіту, вузький пояс Люблинської губернії і Волині здовж австрійської границі, галицьке Поділля та сягало аж по Чернівці. В деяких місцевостях чули менше чи більше сильний підземний гук. В Мостах Великих зарисувався мур костела від гори аж до фундаментів, подібно як у Христинополі. В обох тих місточках завалилося богато коминів, а в Сокалі, крім звалених коминів, дзвонили шиби у вікнах і відривався тинк зі стін мешкальних будинків. В Угнові потріскали мури костела, а в Бережанах потрясення викликало загальну паніку серед населення, котре в найвищім перестраху вибігло на вулицю” [11]).
Землетруси у Львові викликували велике вражіння передовсім серед самих львовян. Та робили вони не менше вражіння і на край. Свідчать про се перекази, які про землетруси у Львові кружляли серед нашого народу в Галичині й які навіть записали деякі учені. Так н[а]пр[иклад] Бєльовский у своїх подорожних записках нотує: “Селянин з Козова (з Козови?) оповідав мені, що Львів стояв на дуже високій горі. Тряслася земля раз, гора осіла, тряслася другий раз, зробився діл. Коли затрясеться третій раз, то місто напевно западеться”… При тій нагоді Бєльовский додає: “За мого побуту в Бучачі коло 1820 року розійшлась була вістка, що Львів запався, котрій загально дали віру”. Подібна вістка кружляла між населенням Львова з початком 1834 року. А саме говорили, що місто западеться о півночи 21 січня т[ого] р[оку] – і знайшлися такі, котрі свято вірили тій поголосці” [12]).
В ХХ-тім ст[олітті] був землетрус у Галичині в 1912 р. Та він був дуже слабий і не викликав особливого вражіння.
- Львовская Лѣтопись съ 1498 по 1649 годъ. Издалъ А, П. Петрушевичъ. Львовѣ, 1868.
- Тамже під р. 1596.
- Тамже під р. 1598.
- Тамже під р. 1619.
- Літопись львівської Ставропіґії ст. 109.
- Львовская Лѣтопись під р. 1637.
- Літопись львівської Ставропіґії ст. 165.
- St. Schnür-Pepłowski: Obrazy z przeszłosci Galicyi і Krakowa (1772–1858). I. Lwów, 1896. Cт. 13.
- Тамже, ст. 13.
- На місці, де нині стоїть старий театр Скарбка, було давно озеро, яке засипали і щоби зробити ґрунт твердим, повбивали великі дубові палі на виростець. Ред[актор] H[ової] З[орі].
- St. Schnür-Pepłowski: Obrazy z przeszłosci Galicyi і Krakowa (1772–1858). I. Lwów, 1896. Cт. 14–15.
- Тамже, ст. 12–13.
Джерело: Землетруси в Галичині // Нова Зоря. – Львів, 1934. – Чис. 27 (725). – 19 квітня. – С. 1–2.
Андрій КОЗИРА
історик
Джерела та література:
- Землетруси в Галичині // Нова Зоря. – Львів, 1934. – Чис. 27 (725). – 19 квітня. – С. 1–2.
- Кутас В. В. Землетруси // Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Ред. кол.: … О. М. Маринич (відп. ред.) та ін. – Київ, 1990. – Т. 2: З–О. – С. 46.
- Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ, 1989. – ХVІ + 591 с.
