Багатогранна розмова — про те, що найбільше цікавить, що болить, на що потребуємо відповіді відбулась 26 травня 2017 року в межах проекту #ЗаЖиве Львівської обласної бібліотеки для юнацтва з відомою журналісткою, ведучою, головний редактор і керівником Української служби „Голосу Америки“ Мирославою Гонгадзе. Модерувала зустріч авторка цього проекту, очільниця бібліотеки Тетяна Пилипець.
Моя робота — це постійний розвиток
— Моя робота — це покликання, для мене вона як жити, як дихати. Я не розділяю своє життя і роботу. Шалено люблю бути в прямому ефірі. Постійно шукаю шляхи розвитку.
Зараз потребуємо розширити глядацьку аудиторію „Голосу Америки“, тож намагаємося зацікавити більше молоді, бо наш глядач — 35-60 років. Нам потрібна молодь, яка має ширше уявлення про світ, не має обмежень, як старше покоління. Тому активно працюємо в соціальних мережах. Адже молодша аудиторія рідко дивиться телебачення, а переважно черпає інформацію зі інтернету.
Фаховість українські медіа невтішні
— Фаховість українських медійників невтішна. Через слабке знання іноземних мов, вони дуже часто беруть інформацію з російськомовних ресурсів. А там завжди перекручені факти. Тож мимовільно українські журналісти стають зброєю в руках пропаганди.
Зрештою й популярні політичні шоу, де насправді відбуваються квазі дискусії, бо політики не дискутують, а обливають один одного брудом. Так у нас заклали прагнення до скандалу, сенсації. І ми цього очікуємо. Замість того, щоб здорово проаналізувати факти.
Україну в США мало знають
— Проблема в тому, що Україну в США мало знають, в університетах мало українських студій. Американська суспільна думка хоча й антиросійська, але вони Росію розглядають як фактор, Україну — ні.
Я в українській діаспорі неодноразово говорила про те, що дуже добре, що є українські церкви, банки і школи для української діаспори. Та треба, щоб про Україну вчили в університетах для американців, які в майбутньому можуть впливати на українську політику.
Робити самим, а не лише вказувати іншим
Щоб ми стали нормальною країною, нам треба позбутися страху, навчитися брати на себе відповідальність, самим щось робити, а не лише дивитися, що робить Президент. Якщо кожен на своєму місці буде старатися робити щось маленьке, то воно зійдеться у величезне добро і тоді покращиться життя наших дітей, наших близьких, наших друзів. Ми маємо проблему зони відповідальності. Завжди хочемо сказати, що має зробити мій сусід. А треба перш за все глянути, чи все правильно зробили в своїх зоні відповідальності, чи все в мене в порядку. Якщо все зроблено добре, тоді маєте право говорити, що має робити Президент чи суспільство.
Українська освіта — інформація без критичного аналізу
— Українська освіта якісна з точки зору насичення її інформацією. Але знання ще не означають розуміння та вміння застосовувати їх на практиці. Натомість західна освіта — менше інформації, звужений напрям, але їх вчать розуміти, аналізувати, критично мислити.
Українські студенти, приїжджаючи на Захід, поступово навчаються цього. Українці дуже розумні, дуже працьовиті. Якщо система сприяє чесності, то вони чемні та чесні.
Українці активні, бо мусять постійно боротися
— Американське суспільство дуже розслаблене, бо люди мають задоволені базові потреби — безпека, їжа, тепло. І їм не треба за ніщо боротися, воювати. Це приспало суспільство. Та після останніх політичних процесів відбувається пробудження, бо вони відчули, що їхні свободи можуть бути в небезпеці. В американців змалку виховують повагу до власних свобод, то ж будь-який наступ на свободу викликає соціальну активність. А українці активні, бо мусять постійно боротися.
Спілкування з дітьми позбавить проблем
— Ніколи не мала проблеми зі своїми дітьми і соцмережами. Ретельно завжди стежила за тим, як вони розвиваються, що читають. Я відмовилася від телевізора, коли їм було дев’ять років. Тож основним колом їх зацікавлень були книжки, малювання, творчість. Ми багато ходили в читальні зали, в музеї, де були безкоштовні гуртки. Крім того ми постійно спілкуємося. За вечерею розмовляємо, уважно слухаємо одні одних, розпитую їх. Тоді не буде проблем.
У нас зараз інша проблема — проблема мови. Для мене була дилема, коли вони починають говорити англійською — постійно їх зупиняти і вимагати говорити лише українською, чи прийняти те, що вони говорять англійською. Вони читають, пишуть, розуміють українську мову, але мало нею спілкуються, бо не мали мовної практики. Був час, коли я не могла їхати в Україну, бо це було небезпечно, тож вони виросли в англомовному середовищі.
Наталія ПАВЛИШИН
