У неділю 25 вересня 1921 року, швагро Євгена Коновальця та Андрія Мельника, колишній січовий стрілець та учасник Української визвольної організації (УВО) 21-річний львів’янин Степан Федак, відомий серед приятелів під прізвиськом Смок, біля ратуші у Львові тричі вистрелив у начальника польської держави Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського. Коли виконавця замаху схопив поліцейський, він вистрелив четвертий раз, поранивши себе у груди.
Напад на владоможців, які уособлювали польську зверхність у Львові, де щойно три роки перед тим, у 1918 році, відбувся Листопадовий чин Українських січових стрільців, став європейською сенсацією. Багато уваги преса приділяла особі стрільця, від куль якого не постраждав Пілсудський, але був поранений у плече та руку воєвода Грабовський.
Степан Федак-молодший був сином відомого українського громадського діяча, адвоката Степана Федака – колишнього державного секретаря в уряді ЗУНР, який в той час вів політичні перемовини щодо прав українців у Польщі, зустрічаючись з тим же Пілсудським та львівським воєводою.
Відразу після затримання Степан Федак-молодший оголосив, що намагався вчинити атентат (політичне вбивство) проти львівського воєводи Грабовського як відповідального представника польської окупаційної влади. Для привернення уваги до безправства українців у Східній Галичині (доля цього краю на той час
ще не була остаточно вирішена західними союзниками, – авт.) замах було виконано прилюдно – під час перебування у Львові начальника держави (так називалася посада, – авт.) Юзефа Пілсудського та іноземних делегацій з Франції та Великої Британії, які приїхали на відкриття тогочасного економічного форуму — міжнародного ярмарку “Східні Торги”.
За версією, яка згодом прозвучала на суді, рішення про атентат було прийнято ще на початку липня 1921 року, коли у Львові зібралися делегати української академічної (студентської) молоді. На цьому зібранні обрали спеціальний Комітет української молоді (КУМ), до якого входив, зокрема, Степан Федак-молодший.
Серед учасників цього комітету вибрали виконавця замаху. Жереб тягнули 23 вересня у кав’ярні “Republique” в будинку “Народної Гостинниці” (тепер тут розташований ресторан “Зеник” на вулиці Дорошенка, – авт). Карточку з написом “Пілсудскі” витягнув Степан Федак-молодший.
Як повідомляла тогочасна газета “Діло”, публікуючи витяги із кримінальної справи щодо Степана Федака, “виконати замір він постановив в хвилині запровадження воєводств (польських територіальних адміністрацій, – авт.) у Східній Галичині, але виконання відклав до дня відкриття Східних Торгів, себто до дня приїзду начальника держави, бажаючи тим заманіфестувати, що Українці на кождому кроці є покривджені розпорядками воєводи”.
богослужіння в катедральному соборі Львова, Nowości Illustrowane, 1921 рік.
Вранці у неділю, 25 вересня, Федак сходив до церкви висповідатися, після чого пішов на залізничну станцію, куди о 10 годині ранку повинен був прибути потяг із Юзефом Пілсудським, а зустрічати його повинен був львівський воєвода. За якийсь час він побачив, що через велике скупчення людей біля двірця та неможливість наблизитися до своїх жертв, виконати замах тут, не поранивши сторонніх осіб, не вдасться.
Свій намір довелося відкласти. Федак супроводжував польських владоможців, коли вони подалися до катедрального костьолу Вознесіння Пресвятої Богородиці на святкове богослужіння, а згодом – на відкриття “Східних Торгів” на виставковій площі (тепер — територія Стрийського парку, – авт.), де також були посли Сойму, урядовці, промисловці та гості з іноземних держав. Великий натовп людей, який перебував довкола, постійно заважав здійснити атентат.
Одним із останніх заходів за участю вельмож того дня було урочисте посвячення та встановлення на ратушній вежі нового гербу міста — із білим польським орлом. На честь Пілсудського президент (міський голова) міста Юзеф Нойман дав у приміщенні ратуші святковий бенкет, після якого той збирався відвідати виставу в театрі, а о 23.00 покинути Львів.
На появу на публіці начальника держави на площі Ринок біля входу до ратуші залишилися чекати сотні людей. Уже сутеніло, але електричне освітлення дозволяло розгледіти обличчя людей, які виходили з будівлі. Близько 21 години до будівлі магістрату під’їхав автомобіль, от-от повинні були з’явитися Пілсудський і львівський воєвода Казимир Грабовський, тож натовп, погано стримуваний поліцією, почав підступати все ближче, в якийсь момент Федак опинився у третьому ряді, всього за 6 кроків від своїх жертв.
“Вчора ввечері був бенкет. Приблизно о 9 годині вечора Глава держави Юзеф Пілсудський у супроводі воєводи Грабовського та особистого ад’ютанта сів до автомобіля, що стояв біля ратуші. У той момент, коли машина збиралася вирушати, з-за спини стоячого чоловіка було зроблено три постріли, спрямовані у главу держави… Грабовський, який сидів поруч із ним, отримав поранення у плече, руку і кисть. Поліцейські Смієр і Бак (обидва познанці), що тримали кордон, негайно затримали вбивцю, який, тримаючи в руці браунінг, ще раз вистрелив собі в груди. Натовп людей, що стояли поруч з магістратом, накинувся на злочинця і хотів його лінчувати. Поліцейський зумів витягнути його з рук схвильованого натовпу та доставити до караулу поліції у Ратуші”, – описувала замах місцева газета Przegląd poniedziałkowy.
Воєвода Грабовський отримав легкі поранення — кулі пройшли навиліт, але він змушений був на 30 днів взяти звільнення від служби в адміністрації для лікування. Юзеф Пілсудський після замаху відправився, як і запланував до театру, і покинув Львів потягом о 23.00. Стан пораненого Федака, незважаючи на значну крововтрату, медики визначили як неважкий, але перші дні після арешту він перебував у лікарні, а не у в’язниці.
Одразу після затримання Степана Федака польська поліція почала встановлювати співучасників злочину, усвідомлюючи, що за атентатом стоїть якась організація. Зрештою сам виконавець “смертного вироку” не приховував, що під час замаху біля нього перебувало щонайменше шестеро його товаришів, колишніх українських військових, але не назвав їхніх імен.
Та все ж уже тієї ночі почалися перші арешти у справі Федака. Загалом під час досудового слідства, яке тривало цілий рік, звинувачення було пред’явлено 13 представникам українського студентського руху, але більшу частину з них на суді було виправдано.
В обвинувальному акті Степана Федака звинувачували в замаху на життя начальника держави Пілсудського та воєводу Грабовського. Решта підсудних були звинувачені в співорганізації замаху, що мав призвести до початку громадянської війни.
Відразу після замаху на польських владоможців у Львові австрійська газета Wiener Morgenzeitung повідомила, що його виконавець є племінником іншого відомого українського виконавця атентату — Мирослава Січинського, який у 1908 році застрелив намісника Галичини графа Анджея Потоцького. Батько
Степана Федака дійсно був одружений на доньці греко-католицького священника Лук’яна Січинського, але вона не була сестрою Мирослава.
Поза тим у родині Степана Федака не бракувало відомих імен. Обидві його сестри були одружені з діячами українського визвольного руху — Євгеном Коновальцем та Андрієм Мельником. Зрештою, його біографія, як на 21-річного парубка, теж була достатньо багатою. Юнаком Степан вступив у лави Українських січових стрільців, згодом йому довелося повоювати у складі УГА та армії УНР. Пізніше Федак навчався у військовій академії у Вінер-Нойштадті й академії генштабу Чехо-Словацької республіки. Лише у грудні 1920 року він склав зброю у визвольних змаганнях, але не визнавав окупаційної влади Польщі на Східній Галичині.
Щоб не виглядати в очах західних союзників жорстоким окупантом, польська влада поблажливо поставилася до звинувачених у замаху. Виконавцеві невдалого атентату присудили 6 років позбавлення волі, а ще п’ятеро членів УВО – Дмитро Палієв, Михайло Матчак, Євген Зиблікевич, Петро Яремійчук та Франц Штик — отримали від 1,5 до 2,3 років тюрми. Решту обвинувачених звільнили.
Зрештою й сам Степан Федак пробув в ув’язненні тільки два років. Після чергової апеляційної скарги у 1924 році його випустили з умовою еміграції з Польщі. Після цього він якийсь час проживав у Парижі та Берліні, але невдовзі повернувся на Галичину. У березні 1937 року його знову заарештували за націоналістичну діяльність у Журавно. Після приходу німців у 1939 році здійснив втечу з тюрми і повернувся до підпільної діяльності.
У 1941 році Степан Федак-Смок був учасником похідних груп ОУН. Протягом 1943-1945 років служив у чині поручника в дивізії “Галичина”. Життєвий слід Степана Федака-молодшого губиться у 1945 році. Припускають, що він загинув у Берліні чи Щеціні.
Богдан СКАВРОН
Джерело: БОМОК
