На зламі ХІХ і ХХ століть залізниця стала основним видом транспорту на Галичині. Прокладені торгові шляхи, а потім і колія, сприяли розвитку міст – зростав потік вантажів і пасажирів. Залізниця і вокзали були дуже важливими логістичними об’єктами. Тому в час військових протистоянь вони найперше потерпали під час обстрілів ворожих армій. Хто взяв контроль над залізницею, той мав суттєву перевагу, адже міг контролювати сполучення, зв’язок з іншими містами, отримувати допомогу і перешкоджати поставкам протилежній стороні. Саме тому багато вокзалів у дві світові війни були пошкоджені чи вщент зруйновані. Історію і фото давніх вокзалів Галичини збирають на сторінці Austro-Hungarian Bahnhöfe у Facebook.
До 1918 року Галицька Трансверсальна залізниця була однією з найактивніших гілок Австро-Угорщини, на ній концентрувалась значна частина вантажних і пасажирських перевезень на Галичині. Саме ця гілка зв’язувала тодішню столицю Відень з північно-східними регіонами імперії. Галицька Трансверсальна залізниця протяжністю 768 км почала працювати у 1885 році. Її початок був у Гусятині на Тернопільщині, на кордоні з Російською імперією. Залізниця пролягала через Станіславів, Стрий, Дрогобич, Самбір, Сянок, Новий-Сонч, Живець, а далі стикувалась з угорською мережею залізниці. У первісному вигляді ця залізниця проіснувала до Другої світової війни. Сьогодні окремі її ділянки використовують українські, польські і словацькі залізниці.Збереглось навіть відео 1930-х років двірців Стефанешти (тепер – Степанівка) і Кострижівка (тоді – Schit/Скит) на Буковині про подорож польських чиновників потягом із Коломиї у Заліщики через Румунію, до якої на той час належали ці станції.
Найстаріший вокзал на території України – головний вокзал Львова. Його відкрили 4 листопада 1861 року. Ця станція не справлялася зі зростаючим пасажиропотоком, тому на початку XX ст. почали будувати нову. Вокзал зазнав значних пошкоджень у дві світові війни, тому його ще декілька разів перебудовували. На опорах аркового накриття перону збереглися фірмові знаки чеського заводу Вітковіце біля Острави, де їх виготовили.
У Львові було ще кілька додаткових станцій. Зі станції Личаків 1906 року будівництва львів’яни здебільшого виїжджали з міста на вікенд та літні вакації у напрямку Підгайців. Згодом вона стала житловим будинком.
Справжніми архітектурними шедеврами були двірці великих міст. Залізничний вокзал у Тернополі збудували в 1903-1905 роках. На станції було водопостачання, централізоване опалення та освітлення від власного генератора. Фасад прикрашало дзеркальне коло-вікно площею 65 м2. Будівлю частково пошкодили під час Першої світової війни, згодом вже відновлену повністю зруйнували у Другу світову.
Івано-франківський вокзал був першим об’єктом в місті, освітлений електричними лампами. На опорах перона досі є позначки 1866 року і чеського міста Zöptau, де на металургійному заводі виготовляли компоненти для мостів і залізниць. На початку XX ст. будівлю розбудували та розширили за віденським проєктом.
Двірці малих міст будували за типовим проєктом для Галицької Трансверсальної залізниці: наприклад, низка станцій лінії Станіславів-Гусятин. Схожі будівлі мали і станції Мостиська, Судова Вишня та Мшана.
У час імперій Броди були прикордонним містом, там була митниця і пропускний пункт між Австро-Угорщиною і Росією. Місто сильно постраждало в час воєн, в тому числі вокзал. Такою самою прикордонною станцією був Підволочиськ на Тернопільщині. Будівництвом залізниці там керував брат австрійського імператора Карл Людвиг Йозеф Марія фон Габсбург-Лотаринген. Першу лінію звідти запустили через Збруч до Волочиська у 1871 році.
Перший поїзд Львів-Чернівці пройшов колією біля Бурштина 1 вересня 1866 року. Однак залізничний вокзал там збудували через два роки за кошти князя Яблоновського. Це була невеличка дерев’яна будівля з почекальнею для пасажирів та касою. Проте пасажири скаржилися, що почекальня не завжди належно освітлювалася і опалювалася в холодну пору року. Кам’яну двоповерхову будівлю залізничної станції збудували в 1904 році. Поруч розмістився заїжджий двір і з корчмою та крамниця. На станції постійно чергував жандарм, який перевіряв підозрілих людей. У 1930-х роках біля вокзалу спорудили допоміжні будівлі – сторожку, пост протипожежної охорони, склад для зберігання вугілля, товарний та вантажний склад і загороду для худоби.
«У самому Бурштині поїзд не зупинявся, але все одно біля колії збиралися юрби цікавих, які хотіли побачити “залізного коня”. За спогадами сучасників, деякі старші люди падали навколішки і хрестилися, а діти плакали, злякавшись страшного гуркоту і хмар чорного диму. В тогочасних потягах були вагони з окремими дверима в кожному купе, через які можна було вийти на перон», – пише Олена Бучик на сторінці «Опілля: скарби нації».
Багато курортів розвинулися саме завдяки прокладанню залізниці. Із появою колій і вокзалів люди могли дозволити собі мандрівки. Раніше у них вирушали з крайньої необхідності, а пересування кіньми було не з найкомфортніших. Саме після прокладання колій Галичиною тут почав розвиватися туризм, зокрема гірськолижні курорти у Карпатах, з’явилися пансіонати, готелі.
Окремі вокзали існують нині лише на архівних фото.
Вокзали є візитівкою міста, вони зустрічають і проводжають гостей. Тому їхній вигляд має важливе значення для першого враження про гостинність.
Ірина КОВАЛЕНКО
Джерело: zaxid.net
