Заліщики, або улюблений курорт львів’ян і не тільки

Коли перед львів’янином ХХІ століття постає питання, де провести вікенд або відпустку, він, довго не думаючи, зайде в Інтернет і підбере собі найбільш відповідну до вподобань і можливостей пропозицію.

Але, не так давно, якихось років 70-80 тому, можливостей та й місць для довготривалого та комфортного відпочинку було значно менше, до того ж ціни були не такі доступні, як зараз. Отож, давайте вияснимо –  де і як відпочивали львів’яни на початку минулого століття.

Якщо розібратись в цьому питанні, то варіантів було не так вже і багато. Більшість мешканців міста Лева безперечно залишались дома і тішили себе виїздами за місто або ж прогулювались містом, відвідували театри або кафе. Ті ж з львів’ян, хто мав змогу провести декілька днів чи тижнів подалі від столиці Східної Галичини рухались у трьох напрямах: в сторону моря, в європейські столиці: Відень, Берлін, Париж чи їх околиці або ж шукали душевного спокою та відпочинку за морями: Африка, Азія, Америка.

Та найбільш примхливі та багаті люди Львова, та й всієї Польщі того часу, рухались на південь, але не до моря! Вони їхали в Заліщики, перлину Поділля.

Дивний на перший погляд вибір: чого шукати на Тернопільщині, якщо є Французька Рів’єра чи Швейцарські Альпи, які можуть задовольнити примхи будь якого відпочивальника. Але все не так просто, як здається.

Заліщики – найпівденніше місто Другої Польської Республіки (1918-1939 рр.) а отже, і фактично, найтепліша точка всієї країни. Та ще до того, як місто стало польським по завершенню визвольних змагань і громадянської війни в Україні (1917-1922рр.) слава про нього ширилась всім світом. За часів панування Габсбургів у цих краях місто з околицями входило в трійку найвідоміших курортів Австрійської імперії, опонентами подільського містечка були італійські міста, які входили до складу Клаптикової імперії. Темпи розвитку туристичної інфраструктури міста вражали, йому навіть заздрили сусідні Чернівці, та початок Першої світової війни зупинив такі перспективні результати.

Заліщики були стратегічно важливим пунктом на карті бойових дій, місто декілька разів переходило з рук в руки, то від австрійців до росіян, то навпаки. Свого часу навіть ставка отамана всевеликого війська Донського знаходилась у місті. Активні бойові дії нещадно руйнували все, що було створене попередниками. Тільки за 5 днів боїв при спробі штурму міста австрійцями загинуло 11 836 солдат, тільки австрійців.

І тільки після того, як Заліщики входять до складу Польщі , життя у місті потроху відновлює нормальний ритм. Уряд, знаючи про особливості міста, виділяє кошти для відновлення інфраструктури. І результати були вже скоро.

На початок 30-х років в місті діяли декілька яхт-клубів, секції гірського туризму, мисливства, рибальства. Було два тенісних корти.

В той же час в місті починає функціонувати два пляжі, один з яких був другим за розміром нудистським пляжем Польщі.

В середині 30-х років Заліщики вже приймали таку кількість туристів, якою не могли похвалитись більшість сучасних курортних містечок. За сезон місто відвідувало декілька десятків тисяч туристів, рекорд – 23 тисячі в 1937 році. Було прокладено навіть спеціальну залізничну лінію Варшава-Львів-Заліщики. Чим же приманювало туристів маленьке містечко на Поділлі?

Місто Заліщики розташоване в межах Дністровського каньйону . Фактично місто – це меандр, оточений з трьох сторін Дністром, однією з найбільших і найчистіших річок Європи, та горами, а точніше – високими берегами Дністра, за що інколи місто називають Подільською Рів’єрою. Завдячуючи такому розташуванню на тут виник кліматичний феномен: субтропічний клімат в центрі Європи! Це стало передумовою для виникнення рослинництва і виноградарства зокрема. У місті ще за часів Австрійської імперії був заснований аграрний коледж, який готував спеціалістів для всієї Європи, а саджанцями забезпечував щонайменше половину Австрійської імперії, приклад цьому – холодна зима кінця ХІХ століття, коли в Австрії більшу частину садів було знищено через аномально холодну зиму.

Варто згадати, що тільки на заліщанщині в період Другої польської республіки, займались виноробством на професійному рівні.

Було навіть свято «Winobranie», якому позаздрили б навіть в Ужгороді з його щорічним «Божоле».

Багато заможних родів мало маєтки в Заліщиках, серед них барони Бруніцькі, Майорові тощо. Та що там барони, сам маршал Польщі Юзеф Пілсудський володів «ґрунтом» в місті, і відвідував його кожного року, аж до своєї смерті в 1935. В тодішніх газетах з’явилось навіть фото очільника держави, де він в себе на дачі в Заліщиках оглядає виноград..

Місто неодноразово відвідували представники польського уряду. Цей таки уряд, як і уряд УНР в 1921 ,через Заліщики покинув територію Польщі, окуповану Німецькими та Радянськими військами.

Варто згадати, що в Заліщики приїжджали також «дивитись, як цвітуть абрикоси» – це аналог сучасного «цвітіння сакур в Ужгорді». Навесні, коли все місто було в цвіту цих дерев,  мешканці та гості міста виходили на так званий «шпацір» і гуляли центральними вулицями в колі друзів та сім’ї.

Уродженець Львівщини, відомий культурний, політичний та літературний діяч, доктор філософії Осип Маковей обрав Заліщики місцем для життя та творчості. Він також не цурався торгувати саджанцями різноманітних рідкісних рослин, яких тут не бракувало.

Найбільшої слави місто набуває наприкінці 30-х років, коли його відвідувачами стають не тільки вихідці з Галичини чи всієї Польщі, а й іноземні громадяни. Та початок Другої Світової війни звів нанівець працю і старання попередників.

В 1941 році пагубна повінь знищила пляжі та велику кількість паркових насаджень, а Друга світова війна справу завершила: протистояння Німеччини та Радянського Союзу «переорало» місто, незалишивши каменя на камені. Радянська окупаційна політика не мала на меті відновлювати відпочинкову інфраструктуру міста а перетворила його на звичайне соціалістичне містечко. Останніми роками місто робить спроби повернути колишню славу.

Максим СЕРЕДА

Список джерел та літератури:

1. Жарких М.І. Храми Поділля. Заліщицький район
2. О. Клименко, Б.Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини: – Тернопіль: “Воля”, 2003. – 500с.
3. http://andy-travel.com.ua/zalishchiki