Белзький воєвода та великий коронний гетьман Речі Посполитої Адам Міколай Сенявський завжди мав чим себе зайняти. Народившись у Львові в 1666 році, він прожив достатньо довге життя, де було багато посад, обов’язків та роботи.
Врешті, помер – також у Львові. Він був учасником Віденської битви 1683 року, пізніше придушив повстання Семена Палія (1702 – 1704), також наказав стратити, через посадження на палю, іншого козацького лідера та повстанця – брацлавського полковника Андрія Абазина. Коли Стефан Потоцький сказав Сенявському про таємні листи, прочитання яких змусить гетьмана по-новому подивитись на свою дружину, той не втримався і надто перейнявся цією справою.
Не того Байрон до коня прив’язав
Ельжбета Гелена Сенявська була однією з найбільш освічених жінок свого часу, відзначалась неабиякою вродою, навіть значними політичними талантами. Тому нічого дивного, що її роман із Яном Станіславом Яблоновським став бестселером придворного життя у 1694 році. Батько Яблоновського був близькою до короля Собеського особою, що додавало цій історії ще більше барв. Звичайно, ніхто не цікавився думкою молодої Сенявської. Тому її батько, Станіслав Іраклій Любомирський, заради своїх інтересів, схилив Ельжбету до думки про примирення з її чоловіком. Не дарма ж вони шлюб у самій столиці брали, в каплиці тамтешнього костелу піярів.
На цьому історія могла б завершитись, але, щоб жодних питань більше не виникало, Ельжбета Сенявська закрутила роман з сином короля Яна ІІІ – Александром. Ці відносини викликали ще більший резонанс і затінили попередні. Тому про тісні контакти Ельжбети Сенявської з магнатом, князем Трансильванії Ференцом ІІ Ракоці вже й згадувати не будемо. Тим більше, що Александер Собеський тоді переключився на екс-коханку короля Августа ІІ.
На цьому небі ангелів немає
Може видатися, що світлою стороною цієї історії є Стефан Потоцький, який повідомив Адама Міколая Сенявського про зраду його дружини. Проте, з ним не все так просто. По-перше, важко достовірно розібратися, що з тогочасних закидів правда, а що – плітки, вигадки, шантаж. По-друге, сам Потоцький мав славу гуляки, розпусника і людини, яка не панує над власними емоціями. По-третє, він батько надзвичайно харизматичного діяча тих часів – Міколая Василія Потоцького. Цим вже багато сказано. Врешті, саме Стефан Потоцький запам’ятався участю в непересічних подіях у Жовківському замку. На очах у королівської родини він побив гнєзненського воєводу. Ян ІІІ довго не підпускав Потоцького до себе після цього епізоду і не приймав вибачення.
На сам кінець, навіть з Адамом Міколаєм Сенявським у Стефана Потоцького були дуже непрості відносини. Так, коли Потоцький мав одружитися з Йоанною, сестрою Сенявського, останній намагався втрутитись в цей процес і всіляко йому перешкодити. Великий коронний гетьман вважав, що єдиним мотивом до цього зі сторони Потоцького є великий посаг нареченої. Була між цими діячами і конкуренція за булаву польного гетьмана. Потоцький її програв. Відтак він висміював Сенявського, а якось, на підпитку, навіть викликав того на дуель.
Між гетьманами та королями
Є очевидним, що кожен зі згаданих вище діячів мав непересічне значення як для історії регіону, так і для історії Львова та України загалом. У бібліотеці Чарторийських є докази інтенсивного листування гетьмана Адама Міколая Сенявського та гетьмана Івана Мазепи. Тим не менше, саме через дії Сенявського війська Станіслава Лещинського не зуміли об’єднатися з військами шведського короля Карла ХІІ. Це мало вплив на хід Полтавської битви, кампанії шведського монарха загалом та наступне встановлення балансу сил в цій частині світу.
Натомість, Ельжбета Сенявська була посередницею у перемовинах між гетьманом Війська Запорозького Іваном Мазепою та королем Речі Посполитої Станіславом Лещинським. Останню взагалі можна назвати сірим кардиналом тогочасної політики. Вона була надзвичайно цікавою, активною та впливовою жінкою. Мала розвинену мережу інформаторів, які повідомляли їй хто і що говорить. Зрештою, не кожен тоді міг собі дозволити запросити на родинні урочистості трансільванського князя Ракоці, короля Речі Посполитої Августа ІІ і царя Московії Пьотра І водночас.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Войтович Л. Сенявські // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Гулюк Є. Лоб, Жовква і булава. Коротка історія про те, як образити короля і спантеличити воєводу // Фотографії старого Львова, 2023 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/lob-zhovkva-i-bulava-korotka-istoriia-pro-te-iak-obrazyty-korolia-i-spantelychyty-voievodu/
- Popiołek B. Elźbeta z Lubomirskich Sieniawska. Polityk – fundator – patron // Muzeum Pałacu Krόla Jana III w Wilanowie [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.wilanow-palac.pl/elzbieta_z_lubomirskich_sieniawska_polityk_fundator_patron.html
“Звичайно, ніхто не цікавився думкою молодої Сенявської.”
О, – повісточка “приїхала!”))
Шановні!
Ну з яких це пір політик сам собі належить?!
Їй-Богу…))
…Але це в жодному разі не відміняє цікавості матеріялу загалом.
Сенявські – нажаль чи на щастя – також наші люди (як і Собєські, Жовкевські, Потоцькі, Любомирські та ін.)
Автор підібрав цікаві факти, і виклав дуже непогано.
За це йому уклін.
Бракувало б у кінці якогось підсумку, висновку.
Зокрема – про Адама Сенявського як про особу.
Якою б “неознанозначною” не була людина та її часи – про неї завжди щось можна сказати в цьому плані.
(А то так і найшляхетніші люди із найбільшими мерзотниками виглядатимуть… замалим не рівнозначними! Мовляв “а єсть і другоє мнєніє”, “ми – праволюдна демократія з плюралізмом думок”, “нє всьо так андназначна”…)
Взагалі для багатьох історій, що їх тут лише “зачеплено”, хотілося б продовження!
Хоч би про ту саму перешкоду з’єднанню військ Лещинського та Карла ХІІ-го…
Нічого собі – “епізод”!!!
Або навіть хоч би й про ту саму дуель…
Даєш у студію!!))