Щороку вранці 1 вересня мама випроваджувала мене до школи, зачитуючи вірш, який став моїм напутнім словом:
«Учися, дитино, бо вчитися треба! Учися, голубко, хай розум не спить, Хай серце і воля, і дух росте в силу, Для життя, для світла треба ся учить.»
Я слухав і запитував: «Мамо, хто навчив тебе цього вірша?». Вона відповідала, що почула його від своєї матері, але імені автора не знала. Довгий час воно залишалося загадкою і для мене. Лише згодом я відкрив, що ці рядки належать Володимиру Масляку — письменнику й поетові, який жив і творив у Галичині на зламі XIX–XX століть. Тривалий час авторство цього твору помилково приписували Богдану Лепкому, Сидору Воробкевичу чи навіть Іванові Франку. Проте літературознавці підтвердили: справжнім творцем є саме Масляк. Його спадщина нині майже забута, хоча свого часу вона мала колосальний виховний вплив.
Цей текст уперше з’явився друком у його ранніх поетичних збірках, виданих у Кракові в 1886–1887 роках. Саме тоді Масляк опублікував низку виховних поезій народнопісенного складу, які миттєво поширилися серед гімназійної молоді та вчителів. Вірш «Українському школяреві» став одним із найпопулярніших: його цитували в класах, батьки переповідали його дітям, і він фактично перетворився на усний етичний дороговказ.
Шлях просвітителя
Володимир Іванович Масляк народився 14 вересня 1859 року в селі Сарники Середні (тепер Діброва Івано-Франківської обл.) у родині управителя маєтків. Після смерті батька сім’я переїхала до Горішньої Липиці, а згодом — до Бережан. Там Володимир навчався у народній школі та гімназії, згодом продовжував освіту в Перемишлі, Львові та Кракові. У Львівському університеті він слухав лекції Омеляна Огоновського та Юліана Охоровича, під впливом яких сформувався як переконаний народовець.
Життя Масляка було нерозривно пов’язане з освітою та журналістикою. Він працював у провідних часописах («Діло», «Нова реформа»), часто підписуючи гострі дописи псевдонімом «Вуйко Влодзьо». Викладав у гімназіях Станиславова, Перемишля, Золочева, Коломиї та Львова, а протягом багатьох років був учителем у Бучачі. Як активний діяч «Просвіти», він невтомно популяризував українське слово серед молоді.
Літературний доробок
Перші вірші поета побачили світ у 1879 році. Масляк працював у різних жанрах: писав поезії народнопісенного стилю, сатиричні повісті, аналітичні статті. Він був талановитим перекладачем, відкриваючи українцям твори Віктора Гюго та Марії Конопніцької. Важливими віхами його діяльності стали участь у збірнику «Левада» (1892), публікація резонансної статті «Галицко-руский дилєтантизм а руско-україньска агрессивність» (1897), вихід другого тому поезій «Одноднівка» (1898), розвідка про Івана Котляревського та збірка «Поетова побіда» (1902).
Сучасники високо цінували його працю. Агатангел Кримський називав його переклади найкращими, наголошуючи на патріотизмі автора. Сергій Єфремов бачив у ньому «поета з іскрою таланту», а Іван Франко на початках вважав Масляка значною літературною силою.
Пам’ять, що повертається
Володимир Масляк відійшов у вічність у Львові 15 липня 1924 року і був похований на Личаківському цвинтарі. За радянських часів його постать таврували за «націоналізм», а могилу було практично знищено. Лише у вересні 2021 року, завдяки ініціативі ЛКП «Музей „Личаківський цвинтар“», надгробок відновили. Новий пам’ятник встановлено на полі №62, де спочиває письменник разом із дружиною Ольгою.
Важливо пам’ятати, що Володимир Масляк заклав фундамент для цілої творчої династії. Його сини також залишили слід у мистецтві: Омелян став художником, а Степан — видатним поетом і перекладачем. Саме Степан Масляк подарував українській культурі геніальний переклад роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Ця робота вважається еталонною: Степан зумів настільки майстерно передати іронію та колорит живої мови, що український «Швейк» визнаний одним із найкращих перекладів у світі.
Родина Масляків залишила подвійний відбиток у нашій історії: батько — як педагог і поет, що формував ідентичність на межі століть, а син — як майстер слова, що інтегрував європейський шедевр в український контекст.
Епілог
Спадщина Володимира Масляка — це не просто старі книги. Це живий зв’язок українського слова з європейською культурою. Він був учителем, який прагнув зробити літературу доступною кожному. Сьогодні його ім’я повертається з забуття, нагадуючи, що саме на таких постатях тримається наш культурний ґрунт.
Для мене цей вірш — не лише теплий спогад з дитинства, а й обов’язок пам’ятати автора, чиє ім’я колись було несправедливо стерте. Адже «невеликі» імена часто мають визначальне значення для великої історії.
Ігор МОНЧУК
керівник БО БФ «Про Пам’ять»
