На першу половину січня припадає річниця від дня народження непересічного для української історії діяча – Яна Щасного Гербурта (січень 1567 – грудень 1616). Той жив давно і на межі різних культур та світів, а його життєвий шлях був насичений хоч і цікавими подіями, але досить важкими та суперечливими. Відтак своїм його назвати не можуть сьогодні ні українці, ні поляки. Це попри те, що свій слід, досить навіть вагомий, він залишив в культурі обох народів. З іншого боку, є помітні плюси у тому, що Яну Щасному Гербурту так і не зробили якогось залізного клона, аби той дивився на нас із вулиці, скажімо, Добромиля. Те, що цього діяча не возносять та не глорифікують, дозволяє розглянути його персону, діяльність, у всіх наявних суперечностях, навіть з урахуванням “незручного” і “неформатного”.
Стіни як скрижалі історії. За чотири кілометри від Добромиля знаходиться колишній замок Гербуртів (його залишки), який вважається пам’яткою архітектури загальнодержавного значення, а також – найвищим замком Львівщини (560 метрів над рівнем моря). Колись ця твердиня була важливим стратегічним пунктом, з неї чудово проглядалась місцевість – можна було побачити навіть Перемишль. Може й тому обрали Гербурти саме таке місце для своєї фортеці.
Герой цієї розповіді, Ян Щасний Гербурт, перебував існуючі фортифікації у 1614 році, надавши їм рис, характерних для оборонної архітектури епохи Ренесансу. Наступними кроками він перетворив Добромиль у справжній культурний центр свого часу. Для початку, докупив володіння у Стадніцьких та Мнішеків, а по тому – вдихнув у ці маєтності нове життя. Добромильський замок він перебував, зробив його більш сучасним, а над в’їзною брамою фундував таблицю з написами й свій родинний герб – яблуко, пронизане кинджалами. Саме за цього шляхтича відбувся найбільший розквіт Добромиля та довколишніх територій. Разом з тим – він перетворив ці терени і в осередок опозиції та спротиву, з чим пізніше будуть асоціювати його персону.
Добрий початок. Батько Яна Щасного Гербурта, Ян Гербурт, був знаним правником, істориком та дипломатом. Він отримав хорошу гуманістичну освіту, що пізніше дозволило здобути важливі посади локального масштабу. Вихованням Яна Щасного також займався дядько – Станіслав Дрогойовський, каштелян і військовий. Зрештою, покровителем молодого Гербурта був канцлер Речі Посполитої та один з найвпливовіших політиків свого часу Ян Замойський. Завдяки талантам юнака, а також зусиллям його іменитих родичів, Ян Щасний Гербурт отримав ґрунтовну освіту – навчався у Краківській академії, а також в Інгольштадті, Парижі та Лейдені. Зрештою, багато мандрував: побував у Стамбулі, Римі, їздив до Московії, Англії. Досить непогано опанував латинську, грецьку, італійську, французьку і німецьку мови, знав руську й польську.
Добрий початок ще нічого не означає. Ян Щасний Гербурт знав мови, мав широкий кругозір, достатньо побачив, як на свій молодий вік, а також був ознайомлений із передовими тенденціями розвитку тогочасного світу. Таким чином, йому вистачало професійних якостей та характеристик, аби займати найвищі державні посади. Це згодом і сталося. Не без сприяння родичів, він став секретарем короля Речі Посполитої Зиґмунда ІІІ Ваза. Також займав посади вишенського й мостиського старости, був депутатом Сейму. Відтак його політична кар’єра була стрімкою, але не надто тривалою.
Досить рано Ян Щасний Гербурт зрозумів, що у них з королем відмінне бачення основ функціонування держави, а також релігійних свобод, шляхетських привілеїв і давніх звичаїв. У своїх текстах шляхтич апелював до спадщини короля Сигізмунда І Старого, який «руські церкви будував, як і католицькі костьоли». Надалі запитував, чому Зигмунд ІІІ не може робити так само і стверджував, що саме на цьому, тобто єдності й взаємоповазі, тримається міць держави, постають її майбутні успіхи. На хвилі усього описаного вище, колишній королівський секретар перейшов у опозицію до монарха.
Війна силою зброї. На початку XVII століття Річ Посполиту накрила хвиля масштабного антикоролівського виступу, який увійшов в історію під назвою рокош Зебжидовського (“Сандомирський рокош”). Його учасники, очолювані краківським воєводою Міколаєм Зебжидовським, виступали проти централізаторської політики короля Зиґмунда ІІІ, засуджували зверхнє ставлення короля до представників різних християнських конфесій. Ян Щасний Гербурт приєднався до протестних настроїв, зумів очолити цю хвилю невдоволення й виділитися на фоні інших учасників активністю. Таким чином, це повстання закінчилося для нього двадцятьма місяцями ув’язнення у вавельській вежі. Коли звільнявся, пообіцяв, що подібного більше не робитиме, але боротьбу за свої ідеали продовжив – щоправда, іншими методами.
Війна силою слова. Буде не зовсім правильним використовувати щодо Яна Щасного Гербурта фразу й метафоричний зворот, наче він ніколи не випускав з руки пера. З іншого боку, написані ним тексти були свіжими, оригінальними й стосувалися тем, до яких не так вже й часто зверталися його сучасники. Так, у 1613 році він написав “Розмисел про народ руський” – надзвичайно нетиповий твір для літераторів того часу. Гербурт, римо-католик за конфесійною приналежністю, виступив на захист русинів, східного обряду, писав про рівність між народами, старовинні звичаї й права останніх як підставу, аби кожен був почутий і мав голос при формуванні політичного та культурного тіла Речі Посполитої. Також його перу належить сатиричний текст “Єзуїти”, “Про перемогу козаків над татарами” і ін.
У 1611 році Ян Щасний Гербурт запросив до Добромиля Яна Шелігу – знаного друкаря з Кракова. Таким чином, у його володіннях запрацювала одна з найкращих у регіоні друкарень. У ній надрукували “Аннали” Станіслава Оріховського-Роксолана, “Хроніку поляків” Вінцентія Кадлубека, окремі книги хроніки Яна Длуґоша, “Діалог про оборону України” Войцеха Коцького, праці та вірші самого Гербурта. У окремих надрукованих виданнях автори піднімали гострі та незручні для королівського двору питання – як-от про природу влади та місце українських територій на суспільно-політичній та економічній карті Речі Посполитої. Незважаючи на те, що частину видань добромильської друкарні конфіскували, а її саму закрили через позицію та погляди власника, факт її існування – це вже явище в історії культури на українських територіях.
Як суспільства пам’ятають/забувають. Найбільш цікавий та самобутній представник родини Гербуртів провів на цьому світі всього лише 49 років, але за цей час зумів долучитися до великої кількості позитивних ініціатив. У наші дні про персону Яна Щасного Гербурта згадують у контексті Добромильського замку – його називають найвидатнішим управителем Добромиля. Може тому Добромильську фортецю до сьогодні називають замком Гербуртів, а саме місто надалі використовує герб, який також вказує на спадщину Гербуртів і був їхнім родовим знаком – пронизане кинджалами яблуко.
Своїми текстами та діяльністю, специфікою видань заснованої ним друкарні, Ян Щасний Гербурт перевернув усталену чорно-білу картинку сприйняття реалій того часу, де є погані і хороші, пригноблені й пригноблювачі. Він жодним чином не вписується у це прокрустове ложе. Зокрема, шляхтич зазначав у своїх текстах, що “коли хочуть, щоб Русі не було в Русі, – то це річ непотрібна, і це все одно, якби їм хотілося, аби море було поблизу Самбора”. Напевне, саме через подібні погляди своїм ні для поляків, ні для українців Ян Щасний Гербурт так і не став.
Персону Яна Щасного Гербурта оцінювали по-різному. Відмінні оцінки отримала й його діяльність та спадщина. Хтось вважав його анархістом, інші називали демагогом, треті захоплювалися його сміливістю. Як би там не було, діячем він був незвичайним та непересічним. Оцінок також, очевидно, гідний різних. Але закінчимо матеріал про цього діяча його власними словами, які, можливо, дадуть можливість глибше зрозуміти його життєву позицію: “рану в серце Вітчизни нашої завдає той, хто ламає право і розриває згоду між народами, з яких складено Річ Посполиту”.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Дзюба О. Гербурт Яе-Щасний // Енциклопедія історії України, 2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: resource.history.org.ua
- Мельник І. Ян Щасний Гербурт із Добромиля // Zbruč, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/60617
- Пагутяк Г. “Рани в серці Вітчизни”, або За що боровся Ян Щасний Гербурт // Zaxid.net, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/rani_v_sertsi_vitchizni_abo_za_shho_borovsya_yan_shhasniy_gerburt_n1129924
- Ян Щасний Гербурт. Розмисел про народ руський // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/human/hum36.htm
