«Кожде поколїнє відповідає за
прикмети тїла і духа слїдуючого поколїня»
Іван Боберський
Минулого тижня на сайті Фотографії Старого Львова було поміщено матеріал про участь Степана Бандери у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла у Стрию. У сьогоднішній публікації йдеться про його пластову діяльність у 2-му курені старших пластунів «Червона Калина» упродовж 1928–1930 років.
Завершивши навчання у стрийській гімназії, у вересні 1928 р. Степан Бандера переїхав до Львова, де записався на агрономічний відділ сільськогосподарсько-лісничого факультету Львівської політехніки. Впродовж навчання у 1928–1934 рр. він брав активну участь у громадській роботі, зокрема як член «Просвіти», Українського студентського спортивного клубу, деякий час – товариства «Сокіл-Батько» і «Луг» та ін.
До Уладу українських старших пластунів (УУСП) Степан Бандера вступив 15 жовтня 1927 р., перейшовши у 2-ий курінь старших пластунів «Червона Калина». Разом з ним до куреня прибуло 15 членів, а саме: Роман Ерденберґер – «Пурцель», Остап Каратницький, Степан Мішкевич – «Капуста», Володимир Найда, Ярослав Падох – «Босняк», Ярослав Рак – «Мортик», Іван Стефанків – «Заяць», Осип Тюшка – «Пінка», Степан Янів – «Комар», Богдан Чехут – «Марко», Роман Щуровський – «Щур», Осип Ґіба, Малюца, Осип Гаврилюк – «Дараба». Наступного року членами куреня стало 12 осіб, а саме: Гриць Барабаш – «Машинка», Остап Верхола, Олекса Гасин – «Лицар», Петро Гресько – «Шустка», Володимир Дармохвал – «Слон», Павло Клим – «Кньоб», Гриць Мельник – «Прищіпка», Богдан Озінкевич, Степан Охримович – «Охрим», Мирослав Петріна – «Когутик», Михайло Поточняк – «Палеолог», Остап Савчинський – «Медвідь». У 1929–1930 рр. курінь поповнився ще 23 новими членами, а станом на вересень 1930 р. налічував 64 члени.
Степан Бандера поринув у роботу 2-го куреня старших пластунів імені Івана Богуна, який у жовтні 1928 р. змінив назву на Загін «Червона Калина». На той час утворилися три центри життя куреня: Стрий, Львів і Краків. Найактивнішим і найчисленнішим осередком був Львів. У Кракові навчалося не більше десяти членів, а в Стрию залишилися ті, хто не мав змоги вчитися, та ті, хто доїжджав до Львова. Степан Бандера належав до львівського осередку. 2-й старшопластовий курінь «Червона Калина» став знаменитим осередком поширення націоналістичних ідей. Крім виховання молоді, курінь опікувався стрілецькими могилами на г. Маківка, проводив мандрівки і табори, різнопланові заняття з топографії, історії України, народознавства та ін. Серед членів куреня були відомі особистості, як Степан Охримович, Ярослав Рак, Олекса Гасин, Ярослав Падох, Осип Тюшка, Остап Каратницький, Дмитро Яців, Богдан Чехут, Роман Щуровський та ін. Більшість з них згодом стали визначними діячами українського визвольного руху. В цей курінь подав прохання про прийняття і молодший брат Степана Бандери – Олександр – складений у Львові документ датовано 3 червня 1930 р.
Збереглися матеріали, які свідчать що 1928 р. Степан Бандера здав ІІІ пластовий іспит. Серед іспитів вмілостей були зараховані: «Картоґрафія» (1 червня), «Ратівництво» (29 травня), «Знакування» (1 червня), «Самостійність» (Прогулька) (29 травня), «Плавання» (1 червня), «Ощадність» (1 червня), «Служба» (1 червня), а також «Рільництво», «Годівля дробу», «Молочарство», «Щіткарство», «Переплетництво», «Гігієна», «Санітарна служба», «Догляд хорих», «Плавання», «Геологія», «Провідництво», «Огородництво». Процедура іспитів у ті часи в «Пласті» була значно складнішою, ніж сьогодні. Степан Бандера навчився точно визначати відстані за топографічними картами і планувати мандрівки. В його свідоцтві ІІІ пластового іспиту зазначено, що похибка у розрахунках становила лише 15 % з допустимих 25 %.
У 1928–1929 рр., в перші два роки навчання у Львівській політехніці, Степана Бандеру двічі обирали до проводу пластового куреня «Червона Калина». 21 жовтня 1928 р. на Другій Курінній раді, яка відбулася у Львові в Академічному домі було обрано: курінним – Ярослава Рака, суддею – Володимира Ерденберґера, писарем – Осипа Тюшку, підскарбієм – Степана Бандеру. 19 грудня 1929 р. на Третій Курінній раді (відбулася там, де і попередня): отаманом – Ярослава Рака, генеральним суддею – Володимира Ерденберґера, канцлером – Осипа Тюшку, генерального підскарбія – Степана Бандеру.
Особливе зацікавлення викликає Друга Курінна рада, на якій були присутні Ярослав Рак, Богдан Чехут, Степан Бандера, Ярослав Падох, Володимир та Роман Ерденберґери, Михайло Поточняк, Юліан Гошовський, Осип Тюшка, Роман Щуровський, Степан Новицький, Остап Каратницький, Євген Пеленський, Степан Охримович, Осип Грицак, Володимир Калинович. На Раді розгорілася дискусія навколо питання про зміну назви куреня (офіційна назва на той час була – 2-й курінь УУСП імені Івана Богуна). Було висловлено три пропозиції: курінь імені «Боїв на Маківці» (Ярослав Рак), курінь імені «1-го листопада» (Степан Бандера), курінь «Червона Калина» (Євген Пеленський). Проект Степана Бандери підтримували Ярослав Падох і Степан Охримович. Однак, внаслідок обговорення більшістю голосів вирішено змінити назву на «Червону Калину».
Функції підскарбія Степан Бандера виконував невипадково, адже ще в гімназії, починаючи з четвертого класу, навчав слабших учнів і в такий спосіб заробляв собі на кишенькові видатки, зокрема пластові. Плекаючи традицію пластового заробітку, він успішно склав іспит на пластові вмілості, зокрема «Рільництво», «Огородництво», «Годівля дробу», «Молочарство», «Щіткарство», «Переплетництво», «Ощадність». Про «Ощадність» Олександр Тисовський писав: «Щоби щадити, мусиш уміти заробити. Хто дістає гроші даром, цей звичайно не вміє оцінити вартости гроша, не вміє найти міри у видаванню його і очевидно не може як слід обчислятися з своїм доходом. Багато у вас заробляє собі лєкціями. Коли твої родичі так маючі, що ти не потребуєш заробляти на удержання, то саме задля Пласту мусиш подбати про нагоду до зарібку. […] В цей спосіб одиниця ощадности вимагає досить значного розумного обороту заробленими грішми. Треба отже вміти бути ощадним, не будучи скупим». Степан Бандера добре засвоїв ці настанови. Збереглася посвідка, датована 28 травня 1928 р., в якій зазначалося: «Остсим посвідчуємо під словом чести що Бандера Степан, розвідчик II к[уреня] Ст[арших] Пл[астунів] ім[ені] Ів[ана] Богуна в Стриї за заощаджені гроши купив собі однострій пл[астовий] та мандоліну». Документ підписали старші пластуни розвідники Ярослав Падох та Осип Грицак.
На посаді підскарбія Степан Бандера розгорнув широку діяльність. Передусім слід відзначити налагодження ним, за допомоги львівських членів куреня «Червона Калина», виготовлення невеличких срібних пластових відзнак, які мали великий попит і давали чималий зиск. Степан Бандера організовував також інші форми пластового заробітку, зокрема пакування кориці та какао для «Народної торгівлі» за посередництвом Кооперативи пластового постачання, розповсюдження газет тощо. Для залучення коштів організовувались також всілякі виступи та концерти. Курінь придбав невеликий кінопроектор і демонстрував глядачам за плату короткометражні фільми.
З 1 липня 1929 р. Степан Бандера взяв участь у тритижневому мандрівному таборі «Червоної Калини». Разом з ним учасниками були: Степан Охримович, Володимир Ерденберґер, Богдан Чехут, Лев Сенишин, Осип Грицак, Ярослав Падох, Євген Пеленський, Роман Яримович, Ярослав Петріна, Остап Каратницький, Степан Янів, Іван Галій, Степан Ґеник, Михайло Грищишин, Осип Карачевський, Степан Новицький, Остап Верхола, Остап Савчинський, Володимир Дармохвал, Ярослав Спольський, Іван Стефанів та ін. Маршрут пролягав карпатськими верхами Ґорґан і Бескидів (тепер – Івано-Франківська та Львівська обл.). За сучасними мірками його можна віднести до другої, зважаючи на погодні умови – до третьої, категорії складності пішого туризму: пластовий табір на «Соколі» – г. Висока – г. Ігровище – г. Сивуля – г. Клива – г. Попадя – г. Спіскова – г. Яворова Кичера – полонина Мшана – г. Яйко-Ілемське – с. Людвиківка (тепер – с. Мислівка Долинського р-ну Івано-Франківської обл.) – г. Магура – с. Либохора (тепер – Сколівського р-ну Львівської обл.) – г. Маківка. В околицях гір Спіскова – Яворова Кичера відбулася зустріч із закарпатськими пластунами. Після неї таборовики розділилися: одна група, понесла до Підлютого підпільну націоналістичну літературу, інша, дотримуючись маршруту, досягла Маківки. Незважаючи на велику складність мандрівки, стрийським пластунам вдалося досягнути мети. На думку Остапа Савчинського, саме під час цієї подорожі Степан Бандера отримав пластове псевдо «Баба». Впродовж всієї мандрівки він жартував, а коли западала найбільша тиша, починав співати «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!» Через те й отримав псевдо «Баба».
Використання Степаном Бандерою псевда «Баба» підтверджується документами та спогадами інших членів пластового куреня «Червона Калина».
Степан Бандера ходив із пластунами куреня «Червона Калина» на панахиди, які щороку відбувалися на могилах січових стрільців на Маківці. Він дав рекомендації для вступу в курінь Теодору Вішці, Осипу Николишину, Богдану Петріні, Володимиру Салдану. Степан Бандера брав активну участь у багатьох дискусіях, які точилися у курені. Наприклад, на зборах 28 лютого 1929 р. виникла дискусія щодо повноважень керівництва куреня. Євген Пеленський вважав, що повинна панувати диктатура, тобто керівник сам має обирати решту членів Команди (вищого керівництва куреня). Степан Охримович наполягав, щоб усе залишати без змін, лише керівнику куреня надати дещо більших повноважень. Степан Бандера вважав, що диктатура прийнятна лише тоді, коли на цю посаду є відповідна особа.
У липні 1930 р. відбувся одномісячний табір за участю Степана Бандери і ще 27 членів біля с. Крушельниця (тепер – Сколівського р-ну Львівської обл.) недалеко г. Параска (Парашка). Комендантом табору був Ярослав Рак, бунчужним – Степан Новицький, писарем і референтом ватр – Ярослав Падох, кухарем – Володимир Ерденберґер, референтом піонерки та таборовим лікарем – Богдан Чехут, тереново-військовими референтами – Осип Карачевський і Михайло Поточняк, диригентом – Ярослав Рудницький. Крім звичайної таборової програми багато уваги приділялося організаційній розбудові куреня, зокрема усталенню його устрою, звичаїв і церемоніалу, плануванню роботи. Після закриття табору пластуни помандрували на Маківку, де було відправлено панахиду на могилах полеглих вояків УСС та 3 серпня таємно посвячено курінний прапор. Кошти на виготовлення прапора вдалося зібрати саме завдяки наполегливій праці Степана Бандери. На прапорі був вигаптуваний клич: «Не принести сорому українській землі!». Його проект розробили Орест Гладкий та Юліан Буцманюк, а посвячення здійснив о. мітрат Йосиф Сліпий. Фактично це була одна з останніх ініціатив куреня. У вересні 1930 р. польська влада заборонила діяльність організації.
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Сова А. Діяльність Степана Бандери в організації «Пласт» // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2009. – № 15–16: До 100-річчя від дня народження Степана Бандери. – С. 260–265.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
- Сова А. З життя Провідника: Степан Бандера і 5 пластовий курінь імені князя Ярослава Осмомисла в Стрию // https://photo-lviv.in.ua/z-zhyttia-providnyka-stepan-bandera-i-5-plastovyy-kurin-imeni-kniazia-yaroslava-osmomysla-v-stryiu/ (дата звернення: 14.10.2022).
