93 роки тому у Відні завершився Перший конгрес Українських націоналістів, який тривав з 28 січня до 03 лютого. Там вирішили створити у Організацію українських націоналістів, головою проводу якої обрали Євгена Коновальця.
16 галичан та 14 наддніпрянців
На конгрес українських націоналістів 1929 року таємно з’їхались тридцять колишніх ветеранів армії УНР та УГА, держслужбовці українських органів влади та ті, хто застав відродження та втрату української державності упродовж 1917-1921 років, будучи ще підлітками віком від 11 до 15 років. Усі вони на той час кілька років були громадянами УНР-ЗУНР, пояснював позаторік Іван Хома, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».
Загалом зустрілися 32 людини: майже усі делегати та двоє гостей. Шістнадцятеро представляли Галичину, чотирнадцятеро — Наддніпрянщину.
Зустріч у Відні тривала з 28 січня по 3 лютого, та перед нею відбулись дві конференції, що стали передумовою об’єднання.
Перша пройшла 1927 року у Берліні, наступна, через рік, – у Празі. Цей період був підготовчим.
Робота конгресу, пояснює Іван Хома, проходила по комісіях та в формі пленарних засідань.
Їх створили шість: ідеологічну, соціальну-економічну, військову, політичну, культурно-освітню та організаційну. В кожної були очільники. Військову комісію, наприклад, очолив Коновалець.
Усього на пленарних засіданнях учасники представили сорок доповідей. Коновалець виступив з доповіддю «Сучасне положення на українських землях», а в межах роботи військової комісії представив доповідь «Військова справа».
«Найдовше дискусія тривала навколо програми українського націоналізму, в основі якої було закладено «добро Української Нації є основою та метою діяльності українського націоналізму. Чи то шкільна політика, чи міжнародна, чи соціальна, – всі вони змагають до одної спільної мети: дати національній ідеї найвідповідніші основи для здійснення її в Самостійній Соборній Національній Українській Державі», – каже історик.
За підсумками дискусій 3 лютого, учасники взялися за формування керівних органів ОУН, рішення ухвалювали після перемовин і одноголосно. Так і обрали головою Євгена Коновальця, безапеляційно підтримавши його кандидатуру.
За пропозицією самого Коновальця, до складу проводу ОУН увійшли: Микола Сціборський, Володимир Мартинець, Петро Кожевників, Дмитро Андрієвський, Юліан Вассиян, Микола Капустянський, Дмитро Демчук та Леонід Костарів.
Головним суддею обрали одноголосно Макара Кушніра, а головним інспектором – Якова Моралевича.
Добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави
«Як знаєте, мої друзі, я не є приятелем гомінких слів. Я не знаю, чи і наскільки нам пощастить розвинути діло, за яке ми ось тут прийнялися. Це залежатиме від праці, зусиль, послідовности і жертвоности нас усіх. І це залежатиме від того, наскільки ми нашу справу зуміємо зробити зрозумілою всьому українському громадянству. Отже, сьогодні надто швидко казати, що, покликаючи до життя нашу Організацію, ми вже тим самим довершили велике діло, або що наша Організація обов’язково призначена бути великою», – цитуємо уривок виступу щойнообраного голови проводу.
Іван Хома зазначає: ці слова свідчать про те, що він добре усвідомлював тимчасовість тогочасного миру в світі, що події 1917-1921 років – це «програна битва, але не війна», війна за Україну – це дуже тривалий процес і створення ОУН є підготовкою до цієї боротьби.
«…мусимо собі ще раз коротко усмисловити і величину цього нашого зобов’язання: мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж еволюційними, шляхами. Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіялізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине, не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу», – говорив Коновалець 3 лютого 1929-го.
Після цих слів роботу конгресу закрили.
«Ніхто з учасників віденської зустрічі не мав певності в успішності започаткованого. Дехто досить швидко відійшов. Натомість інші присвятили справі все своє життя. Завдяки їм та тим, хто пішов за ними, ОУН стала найуспішнішим політичним проєктом українців в ХХ столітті», – зауважив історик Володимир В’ятрович.
Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.
Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як на Батьківщині, так і за кордоном.
Найбільшу активність націоналісти розгорнули на території Західної України. Однак структури ОУН діяли і в еміграції. Сформувалося п’ять зарубіжних теренів ОУН — балтійський (Литва), центральноєвропейський (Німеччина, Чехословаччина, Австрія), балканський (Югославія, Болгарія), романський (Бельгія, Велике князівство Люксембург, Франція, Італія, Швейцарія), північноамериканський (США, Канада). З другої половини 1930-их років осередок ОУН створили й на Далекому Сході — у Маньчжурії. Найважливішими в діяльності ОУН за кордоном були структури в Чехословаччині, Австрії, Італії, Литві, США, Швейцарії, місті Данциг (нині Ґданськ, Польща)
Іван Хома додає, що створення ОУН сколихнуло спецслужби СРСР та Польщі, які дуже багато вкладали ресурсів, щоби позбавити українців здатності об’єднатись у потужну силу спротиву проти тих, хто окупував їхні землі і позбавив права мати свою державу.
«Діяльність ОУН продемонструє, що українці здатні бути організованими, системними, єдиними та дуже сильними для досягнення історичних цілей. Адже ОУН – це результат декількох років важкої роботи, що навчила чути один одного, обговорювати та вирішувати протиріччя, бути «карним» – відповідальним тощо. У результаті ОУН таки відіграє головну роль у подальшій боротьбі за відродження втраченої в 1921 році української державності», – каже історик.
Організація ефективно протистояла трьом окупаційним режимам — польському, совєтському та нацистському.
«Розвинулася з невеликої групи військовиків та інтелектуалів у масштабний національний рух, який об’єднав у боротьбі сотні тисяч людей. Виховала ціле покоління професійних революціонерів: людей, цілком присвячених визвольній боротьбі», – пояснив В’ятрович.
Кілька фактів про ОУН
- Гімн ОУН — «Марш Українських Націоналістів», створений на слова поета Олеся Бабія композитором Остапом Нижанківським.
Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум’я вогнів —
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.
І ось ідемо в бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт —
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець — той здобуває світ.
Декалог, або Десять заповідей українського націоналіста
Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
- Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
- Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
- Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
- Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
- Пімсти смерть Великих Лицарів.
- Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.
- Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
- Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
- Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
- Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
Мар’яна КОВАЛЕНКО
Джерело: Дивись.info
