Сьогодні хочемо познайомити читачів Фотографій Старого Львова із статтею видатного українського вченого, автора історико-краєзнавчої праці “Історичні проходи по Львову” Івана Крип’якевича про околиці Львова.
Своєю публікацією під назвою “З підльвівських проходів” історик поділився на сторінках часопису “Діло” (№ 86 за квітень 1925 р.). У статті автор не тільки описав мальовничі особливості околиць, але й нагадав цікаві факти з їхньої історії.
Традиційно – текст статті подаємо оригінальним.
З підльвівських проходів
Львів славиться незвичайною красою положення. Хоч місто велике та розлоге і своїми передмістями сягає далеко на всі сторони, біля нього і в нім самім заховалося богато закутин, де ще можна оглядати природу у повній свіжости і принаді. Довгі пасма горбків, глибокі яри з малими потічками, гаї повні квіток, старі парки зі столітніми деревами, мальовничі серпентини доріг, далека панорама на до охресні низини й гори з вінком сіл, – все те від віків чарувало Львовянина і тягнуло його до прогульок поза місто. Ходили і їздили туди старі львівські міщане з XVI і XVII століття; по підльвівських околицях мандрував Шашкевич з товаришами; любив їх і знав молодий Франко; всі покоління львівської інтеліґенції і міщанства мали своїх горячих обожателів підміської природи. Давню традицію проходів в околиці Львова відновило тепер українське туристично-краєзнавче товариство «Плай» і систематично відвідує всі знані і забуті закутки. Кілька слів про ці проходи для тих, які ще не засмакували у цім легкім мандрівництві.
Не більше як чверть години треба, щоби зайти на княжу гору. Назва нова, повстала серед прогульок «Плаю», але місце з найстаршою традицією, гора, на якій був город Данила і Льва. Це частина плантацій Високого Замку, між домиком огородника і штучною печерою; колись це була окрема гора, відділена глибоким яром від другої гори з могилою люблинської унії. Тут, на місці, де тепер є гарний цвітник (славний своїми трояндами і пеоніями) стояв княжий замок. Коли зійдемо стежечкою в низ на Замкову вулицю, віднайдемо там терасу, на якій по переданню стояв княжий двір і побачимо у підніжжа гори старий ринок, давню торговицю Львова, найстаршу церкву св. Миколи, монастир св. Онуфрія, костел св. Івана Хрестителя, дещо дальше церкву св. Пятниць. Звідси можна пійти Замковою вулицею в напрямі Підзамча і дальше довкола узгіря аж до заведення Кисельки; по дорозі стрічаємо старий цвинтар Папарівку, зруйнований варварською рукою; прохід легкий і гарний, особливо як дерева на збочах гори покриються буйним листям.
Свою принаду має і сам Високий замок. З могили Люблинської унії є найбільш розлогий вид на місто і його околиці; в ясні дні видно навіть Карпати. Руїна під «кіпцем» це останок замку з польських часів; добув його 1648 р. Максим Кривоніс, полковник Б. Хмельницького. Під замковою горою, недалеко реставрації стояла українська артилерія в листопаді 1918 року.
Між вулицями Театинською і Войтіха є Гора Льва (звана теж Пісковою), якої імя знов пригадує кн. Льва, Данилового сина. Гора на-пів розкопана, обсипається з одної сторони; але вийти на неї можна легко від сторони між костелом св. Войтіха і парком Гелянка; відси вид на місто, на Високий замок, на села на північ від Львова, на Кайзервальд і Чортівську скалу.
Кайзервальд, названий так з честь цісаря Йосифа ІІ, що був тут 1784 р., втратив підчас війни свою давню прикрасу, столітній ліс. Але узгіря, попереривані дикими ярами, дорога в части штучно поведена над дебрами і вид на низину Полтви, роблять цей прохід дуже принадним. Одним з ярів треба зійти в долину, в напрямі Кривчиць; тут мається вражіння майже гірської околиці. У тих ярах Кайзервальду народжувалася українська армія; у квітні 1914 року, були тут перші маневри стрільців. На дорозі з Кривчиць до Личакова росте серед молодого лісу старий бук (біля фігури), під яким стояв тоді стрілецький штаб. Живописна серпентина залізниці, від Підзамча до Личаківського двірця, і дальше до Винник, заслугує, щоби її перейти.
Личаків, найбільш типове і консервативне передмістя Львова, заховав ще дещо старих домиків, покритих ґонтою, з характеристичними фаціятками; має також багату побутову традицію. Молодий личаківський парк, в значній части сосновий, оживлює піскові горби і пустарі. Личаківською дорогою входили до Львова війська Б, Хмельницького і Дорошенка з Турками.
З Личакова гостинець або кривчицька дорога ведуть до Чортівської Скали, великого звалища каміння, з якого залишилися тільки останки. Чортівська Скала своїм незвичайним видом викликувала ріжні легенди і здогади про своє минуле. Сто літ тому – ігуменя Бенедиктинок, Кун, поетесса львівського романтизму, поставила на верху скал. святиню «Аполліна і Муз»; Чортівську Скалу оспівувано тоді в баллядах і епопеях. Зі скал величавий вид на частину Львова, край Поділля, низину Полтви. Підчас українсько-польської війни 1918—1919 році Чортівська Скала вславилася сильною українською позицією; дотепер залишилися в лісі стрілецькі рови. Це місце повинно знайти особливу пошану у наших прогульках.
З Личакова Пасічною дорогою попри Маєрівку іде дорога до Медової Печери (Медунки). По дорозі праворуч російський цвинтар «Холм слави» з 1914—1915 року, дальше місце перших боїв з листопада 1918 р., на якім були стрілецькі могили, вирубаний ліс побіч Погулянки, яр одної з приток Маруньки. Сама Медова Печера це останок камінелому, по якім лишили підземні комори, одна без світла. Назва «медова» походить від характеристичного пісковика, краски меду. Сусідні яри також мальовничі.
Від Личаківського парку попри тор польського Сокола доходимо до Цетнерівки, призначеної на університетський ботанічний сад. При кінці XVIII в. був тут двір одного з галицьких магнатів Цетнера, аматора-ботаніка; при своїй садибі він заложив парк з краєвих і екзотичних дерев і славні у Львові цвітники та оранжерії. Парк тепер знищений, але в осені, як дерева пожовкнуть, це місце, в ярі, над ставищем, у вінку лісів і обнажених гір, має свій сумний чар.
Сусідня Погулянка завдячує своє заснуваннє і назву адвокатови Вентлєнському, з початків ХІХ в.; І тут була палатка (тепер реставрація), побіч неї парк, на річці Пасічці ставки з човнами і лебедями. Тут було місце гулянок львівського товариства і літературного світа. Старий ліс залишився ще у доброму стані, особливо таємничий і поважний у глибині яру, над зеркалом трьох ставків.
Ці прогульки – це невеличка частина околиць Львова, від східної сторони міста. Не менш інтересні закутини чекають мандрівника і з инших сторін великого Львова. Але про це не будемо писати, це треба побачити власними очима і перейти власними ногами.
