Степан Гайдучок (13.03.1890 – 16.03.1976) – професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Галицької Армії; активний діяч, практик, теоретик і методист гімнастично-спортивного руху, один з організаторів і активних діячів спортивних товариств («Український спортовий кружок» в Академічній гімназії у Львові, «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український студентський спортовий клуб»), збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху, учень і послідовник професора Івана Боберського.
За своє життя написав чимало праць про фізичне виховання. Серед іншого у Степана Гайдучка є публікація про своє рідне село Підтемне (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.), в якому він народився і провів дитячі роки. Стаття вийшла друком 15 квітня 1914 р. у львівському часописі «Вісти з Запорожа» – друкованому органі товариства «Сокіл-Батько». Пропонуємо ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.
Степан Гайдучок
З моєї торби
Я родом з П[ідтемного]. Дуже гарне село. Навкруги лїси, горбовина а з під кождого горбка бє кілька жерел зимної як лїд води. Від питя годї відорвати ся. — Ви певно на то: «Тай в нас так само». Але чи всьо так як там. От що я Вам розкажу.
Тому рік помер у нашім селї Жид. Скоро його й поховали по жидівському звичаю. Іду я в кілька день по тім понад річку глянув і здивував ся. Купа зігнилої соломи задержала ся на ріцї. А то хто такий у нашім селї господарний, майнуло менї в голові. Вертаю у хату, розпитую, не знають. Аж десь під вечір говорить менї батько, що то Жиди викинули солому спід небіщика в воду. «А що-ж війт на то» питаю — «Та нїчо — він знає». — І подумайте собі, нехай так припадково буде в селї тиф або инша заразлива хороба. І най таку солому викинуть в воду. Зараза на цїлу околицю, бож люди і в дальших селах черпають з ріки воду (а прецїнь о керницю не дуже то тяжко). А тогди люди говорили би, що Господь Бог кару наслав. Певне кара, але за нехлюйство. І гадаєте, що швидко спрятали солому з ріки. Староством мусїв я загрозити, аж тодї випрятали ріку.
А скажіть менї, кілько то разів стрічали Ви вбитого кота чи пса, що валяє ся на дорозї за селом а хроби його розточують. Часом самі викидаєте в ріку счистиско (містище), топите песята або котята чи гуску здохлу кидаєте. А всьо то, зачепивши ся о надбережні кущі, гниє, розкладає ся, затроює воду. А ви не лише товаришу там напуваєте але і самі нераз пєте самі. І дивуєте ся, чому десь в якімсь селї нагло вибухає пошесть. А в якім порядку керницї? До низько оцимврованих накидують дїти сьмітя. А чи чистите єї, вичерпуєте воду бодай два рази на рік? Цимврини обростають мохом або иншими ростинами. І дивуєте ся, чому там «мушка» плаває а вода задихає. Ви певне то читаєте в недїлю. Маєте досить часу, то я розповім Вам ще одно.
Може 15-лїтним хлопцем приїхав я на село на фериї «ваканц». День був парний, от такий як в липни бувають. Саме полудне. Гурток дївчат вертав з купаня а я придивляв ся, як зводили нову стодолу. «А навіть, не мають дївки що робити тай в воду лазять. Нїби то здорово купати ся, кажуть доктори а я 7 лїт не купав ся і цїлком здоров», говорив тесля, що стояв на платві. — Робітники засьміяли ся а один війсковий що то сьмілїйший був, сказав: «Вас, дєдьку до війска треба би, там би Вас навчили. І мила не вживали бисьте тілько раз на Великдень». І як робили полуденок, почав він розповідати, як то передтамтого року на пожарнім курсї розповідав лїкар, що хто не купає ся, той сам собі готовить гріб. Бо скіра має дїрки, які можна часом і голим оком видїти. Однї з них видїляють лїй аби скіра не лущила ся а другі видїляють піт. Видїляють його не тілько, як горячо. Потимо ся навіть тогди як і не пріїм. І в той спосіб в 24 годинах видаємо зі себе зі 700 ґрамів поту. Як же пріємо, то богато більше. За то однак менше мочи віддаємо. А до того, говорив він дальше, скіра так як би віддихала. Бо раз на великій парадї папскій обвинули малого хлопця позоліткою аби зробити з него золотого ангела. При помочи уст однак дихав. І що показало ся. Ще під час паради хлопець вдусив ся на смерть». Так само і бруд забиває ті малї дїрочки. Він утруднює скірі єї роботу а через то і цїле тїло може підпасти хоробі.
А ще одно. Правда, як то мало в зимі люди купають ся в теплій водї. А Ви часом як недомагаєте, то йдете кілька миль до міста до лазнї — може що поможе. Ви розумієте добре, що варта в теплій водї випарити ся, але якось у себе в селї Вам тяжко то зробити. А прецїнь можете збудувати хочби на кошт громади лазню. Аби по пять ґрейцарів кождий за купіль платив, то виплатить ся за кілька лїт. А прецїнь можна збудувати цїлком скромну. Дві комнати, одна, в якій би гріла ся вода з одного боку а в другім боцї можна би розбирати ся. В другій комнатї було би дві три ванни з бляхи а як би на такі не стало то від біди з дерева. І не тілько для села була би вигода але і старий чоловік міг би мати при тім утриманє.
Колись Вам точний опис такої дешевої лазнї напишу. А як би тепер хотїли Ви завести у себе таку лазню, то напишіть до «Сокола-Батька», а Вам вже порадять.
Побачимо, котра «Сїч» або «Сокіл» в своїм селї то перша поставить. — «Сокіл-Батько» казав менї, що така перша Сїч або Сокіл як буде утримувати таку лазню через рік, дістане 50 К[орон] нагороди на закупно майдану.
Джерело: Гайдучок С. З моєї торби [про село Підтемне] // Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво. — Львів, 1914. — 15 цьвітня. — Чис. 92. — С. 4-5.
Андрій СОВА
історик
Джерела і література:
1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
2. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра Франка та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
