21 квітня 1885 року в селі Кічкарівка Луцького повіту Волинської губернії народився Мирон Ржепік, який в 2006 році був канонізований як священномученик.
З біографії святого відомо, що за походженням він був чех. Його батьки Іоан та Марія Ржепіки за віросповіданням були католики. 2 травня 1885 року вони охрестили свого сина в луцькому кафедральному римо-католицькому костелі іменем Мирослав. Хресними стали Йосип і Марія. Проте через два роки родина Ржепіків вирішує змінити віросповідання і переходить в православ’я. Сину Мирославу дають нове ім’я Мирон.
Освіту Мирон Ржепік отримував в Клеванському духовному училищі і Волинській духовній семінарії, яку закінчує в 1906 році.
Далі було навчання з 1906 по 1910 рік в Московській Духовній Академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. 7 вересня 1910 року Мирона направили на роботу викладачем в Таврійську духовну семінарію.
Щоб отримати сан священика, Мирону потрібно було одружитись. Нареченою стає така собі Єлизавета Петрівна. Через рік Мирон приймає сан священства і направляється законовчителем до Лубенської вчительської семінарії, яка знаходилась в Полтавській губернії. Наступним місцем роботи була семінарія в Тверській губернії. Там Мирон працював в якості викладача Святого Письма і тимчасово виконувача обов’язків інспектора.
Проте щасливе існування волинянина тривало не довго. Після жовтневого перевороту 1917 року усі духовні установи радянською владою були заборонені. З 1918 року духовну семінарію, де працював Мирон Ржепік, реорганізували в школу другого ступеня, де Мирон став викладати іноземні мови і креслення.
У квітні 1926 року отець Мирон переїжджає в м. Сергієв (нині м. Сергієв Посад), де його призначають настоятелем П’ятницького храму. За два роки радянська влада закриває монастир.
5 квітня 1930 року Мирона Ржепіка було заарештовано разом з іншими шістдесятьма священнослужителями і направлено до Бутирської в’язниці. 15 травня 1931 Мирону було пред’явлено звинувачення в тому, що «він був членом Загорської філії контрреволюційної організації «Справжні християни» і займався монархічною антирадянською агітацією».
20 травня 1931 року йому було винесено вирок за статтями 58-10 і 58-11 КК РРФСР – 10 років з відбуванням у Сиблаг. Шість років ув’язнення йому довелося працювати і на лісоповалі, і діловодом, були непомірно важкими і в духовному і в фізичному сенсі. З 1934 року Мирона постійно в засланні почали допитувати і висунули нові звинувачення. Під час обшуку в нього вилучили «антимінс з хусткою, Євангеліє, молитовник, Служебник, дерев’яний хрест, вічний календар» (пасхалія)».
18 серпня 1937 р Мирону було пред’явлено нове звинувачення, що, перебуваючи в таборі, він систематично вів «антирадянську роботу і займався використанням релігійних забобонів серед ув’язнених і вільнонайманих». На всіх допитах він тримався стійко, з гідністю, нікого не видав, вину свою заперечував, хоча і визнав, що служив Богу і в таборі.
7 вересня по вироком трійки при НКВС СРСР по Західно-Сибірському краю протоієрей Мирон був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок було виконано 13 вересня 1937 року. Мирон Ржепік був похований у невідомій могилі поблизу бараку.
В 2006 році волинянин Мирон Ржепік був канонізований і став священномучеником православної церкви.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
