До складу Львівського залізничного вузла входить 15 залізничних станцій та зупинкових пунктів, розміщені на території міста Львова і його найближчих околиць Серед цих станцій дві вантажні сортувальні станції – Львів та Клепарів належать до найбільших вантажних станцій в Україні. Сьогодні «Фотографії Старого Львова» розкажуть про історію Львівського залізничного вузла і його окремих станцій.
Львівський залізничний вузол – один із найбільших в Україні. Зі Львова, наче промені, розходяться залізниці в семи напрямках: на Мостиська і Перемишль; до Стрия та Мукачевого; до Самбора та Ужгорода; до Ходорова, Івано-Франківська та Чернівців; до Жовкви і Рави-Руської; до Красного, звідки колії розходяться в напрямках на Броди і Здолбунів, а також на Золочів та Тернопіль; та до Сапіжанки – на Червоноград і Ковель та на Луцьк. У 1909 – 1944 роках діяла також залізниця Львів – Підзамче – Підгайці, від якої зараз залишилася невелика ділянка в межах Львова до станції Личаків та заводу «Ензим», яка зараз уже не діє. До 1990-х років існувала залізниця до Івано-Франкового (станція Янів-Львівський) – частина локальної залізниці Львів-Янів-Яворів. Зараз вона розібрана.
До Львівського залізничного вузла належить 15 станцій та зупинкових пунктів: Львів, Клепарів, Підзамче, Підбірці, Дубляни-Львівські, Батарівка, Рясна, Брюховичі, Рясне-ІІ, 5-й парк, Рудно, Скнилів, Персенківка, Сихів та Личаків (зараз не працює), а також колійний блокпост 1479 км. Особливістю львівського залізничного вузла є те, що зі сходу (зі сторони Красного) до нього підходить залізнична магістраль, електрифікована на змінному струмі напругою 25 кВ і частотою 50 Гц, а із заходу і півдня (зі сторони Мостиськ, Стрия та Самбора) – електрифіковані на постійному струмі напругою 3 кВ магістралі. Отож, станція Львів є станцією стикування – практично усім пасажирським і усім товарним потягам тут доводиться змінювати локомотив, адже двосистемних локомотивів, які можуть працювати і на постійному, і на змінному струмі на Львівській залізниці наразі немає. Виключення становлять двосистемні пасажирські потяги класу «Інтерсіті +» HRCS2 «Hyundai Rotem» та ЕКр-1 «Тарпан». Решта напрямків – неелектрифіковані, тут використовується локомотивна тяга.
Дві сортувальні станції Львівського вузла – Львів та Клепарів є сортувальними, тобто тут відбувається формування і розформування товарних поїздів. Ці станції є позакласними і входять до двадцятки найбільших залізничних станцій України. До вантажних станцій належать Підзамче, Скнилів та Персенківка. Проміжними станціями є Підбірці, Дубляни-Львівські, Брюховичі, Рясна-ІІ, Рудно та Сихів. Батарівка, Рясна та 5-й парк належать до зупинкових пунктів. Із часів курсування міської електрички Львів – Сихів в межах Львова діють пасажирські платформи «вул. Городоцька», «вул. Коновальця» та «Зубрівська» – зараз тут зупиняються дизель-поїзди ходорівського напрямку. Іще одна пасажирська платформа – «Палац культури ім. Гната Хоткевича» нині не використовується. Загалом, біля 80 – 85% всієї залізничної інфраструктури Львова обслуговує вантажні перевезення.
Найбільшою і найдавнішою станцією Львівського вузла є станція Львів, яка включає головний і приміський вокзали, а також товарну залізничну станцію. Станція Львів діє від 4 листопада 1861 року – в цей день до Львова із Відня прибув перший потяг, отож дата 4 листопада відзначається як День Залізничника і день народження «Укрзалізниці».
Станція «Львів» складається із восьми парків. Пасажирський парк – це головний і приміський вокзали. Іще шість парків є сортувальними – тут здійснюється приймання, розформування, накопичення, сортування і формування вантажних поїздів. Станція «Львів» формує поїзди, які направляються на захід і південь.
Перший залізничний вокзал у Львові був споруджений у 1861 році за проектом Людвіка Вежбицького. У приміщенні першого залізничного вокзалу Львова були зали очікування для пасажирів, ресторан, кав’ярня, контори технічних служб, квиткові каси та поліцейський відділок. Поруч розташовувався залізничний поштамт. Поруч із вокзалом розташувалося вагонне депо та залізничні майстерні (нині – Львівський локомотиворемонтний завод). Проте, уже в кінці ХІХ століття перший залізничний вокзал Львова не відповідав пасажиропотоку, отож у 1899 році затверджено проект нового залізничного вокзалу авторства Владислава Садловського із критим дебаркадером. Будівництво нового вокзалу велося у 1902 – 1904 роках, будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Будівлю прикрасили скульптурами Антона Попеля та Петра Війтовича.
Головний залізничний вокзал зазнав руйнувань під час І світової війни (20 червня 1915 року його підпалили російські війська при відступі зі Львова) та під час українсько-польської війни у 1918-19 рр. Відновлення вокзалу відбувалося під керівництвом Генрика Заремби і тривало аж до 1930 року. Вдруге будівлю головного вокзалу було пошкоджено під час бомбування Львова 1 вересня 1939 року, тобто у перший день ІІ світової війни. Після того, як Львів потрапив під радянську владу, вокзал встигли частково відновити, але у 1941 – 44 роках він знову зазнав руйнувань: 24 і 25 червня 1941 року німецька авіація активно бомбувала станцію Львів та локомотивне та вагонне депо.
У кінці липня 1944 року оперативна група керівництва Львівської залізниці під керівництвом головного інженера О. Григор’єва виїхала до Львова для того, щоб оцінити масштаби руйнування залізничного вузла і сформувати план його відновлення. 26 липня 1944 року залізничники уже були в містечку Винники біля Львова. На наступний день, коли німці покинули місто, залізничники приступили до обстеження залізничної інфраструктури. Обидва локомотивні депо та ремонтні майстерні були зруйновані, значних пошкоджень зазнав головний вокзал – його підземні переходи були завалені, а ферми дебаркадера сильно пошкоджені. Руйнувань зазнала і станція Підзамче.
До першочергових робіт по відновленню залізничної інфраструктури Львова було залучено мешканців міста. Перший поїзд до Львова прибув 4 серпня 1944 року – його прийняла станція Підзамче. План відновлення Львівського залізничного вузла був розроблений інженерами І.Г. Огоєвим та Б.М. Мішиним. Його реалізація дозволила до кінці 1944 року приймати і відправляти у Львові 72 пари поїздів. Загалом відновлення залізничної інфраструктури Львова розтягнулося на року – хоча відповідно до офіційних документів відновлення мало завершитися у 1948 році. Щодо головного вокзалу Львова, то вінчастково відновив свою роботу уже в 1946 році – тоді тут уже діяли каси, зал очікування, кімнати для метерів із дітьми, камери зберігання. Загалом відновлювальні роботи на головному вокзалі Львова тривали до 1957 року.
У 2003 році головний вокзал було відреставровано до його 100-літнього ювілею. У 2019 – 20 роках проведено реконструкцію площі Двірцевої та вулиці Чернівецької. В результаті реконструкції площа і вулиця отримали модерний дизайн і втратили історичне бруковане покриття.
На початку 1990-х років головний вокзал Львова приймав всі пасажирські та приміські потяги. Перони вокзалу дозволяли приймати довго-складові пасажирські поїзди у 20 – 24 пасажирські вагони, які в середині 1980-х років курсували на напрямках Львів – Київ, Ужгород – Київ, Львів – Москва, Львів – Сімферополь та Львів – Адлер. Наявних п’яти перонів і восьми колій для цього було недостатньо, отож для прийому електропоїздів були вибудувані спеціальні тупики посеред перонів із західної частини вокзалу. Для розвантаження головного вокзалу керівництвом Львівської залізниці на чолі із Г.М. Кирпою було прийнято рішення про спорудження на території товарної станції поряд із вулицею Городоцькою приміського вокзалу, який би приймав приміські електро- та дизель-поїзди зі сторони Мостиськ, Самбора, Стрия, Трускавця, Шкло та Ходорова. Приміський вокзал із 6-ма коліями та трьома перонами почав працювати у грудні 1996 року.
Приміський вокзал розмістився на місці давнього Чернівецького вокзалу – тобто вокзалу, спорудженого «Товариством Львівсько-Чернівецької залізниці» у 1866 році. Нагадаємо, що залізницю Перемишль – Львів збудувало «Товариство галицької залізниці імені Карла-Людвіга», а для будівництва залізниці до Чернівців і далі до Ясс у сучасній Румунії було створено інше акціонерне товариство, ідейним натхненником і керівником якого став Віктор Оффенгайм. Хоча акціонерами «Товариства галицької залізниці імені Карла-Людвіга» та «Товариства Львівсько-Чернівецької залізниці» були одні і ті ж самі особи, в тому числі і Людвіг Сапіга, самі компанії та їх правління ворогували між собою. Отож, компанії не змогли досягти угоди про спільне використання вокзалу, збудованого у 1861 році, отож для потягів, які прибували із Чернівців спорудили окремий вокзал біля сучасної вулиці Городоцької, який назвали «Чернівецьким». На жаль, ця гарна споруда зазнала значних руйнувань під час І світової війни і була розібрана.
Станція Рудне, яка розташована в однойменному селищі міського типу офіційно відкрита у 1964 році. Вона є вузловою – тут перетинаються залізниця Львів – Перемишль та залізничний обхід Львова, який з’єднує станції Підбірці та Скнилів. Зупинний пункт в Рудному існував іще за часів Австро-Угорщини, а сама станція стоїть на найдавнішій залізниці в Україні, рух по якій відкрито 4 листопада 1861 року. У середині 1990-х років станція Рудне була кінцевою зупинкою міського електропотяга Львів – Клепарів – Рясне – Рудне. Станція Рудне електрифікована 1972 року на постійному струмі в рамках електрифікації ділянки Львів – Мостиська-ІІ. При цьому залізничний обхід Львова зараз електрифіковано на змінному струмі.
Між станціями Рудно і Львів знаходиться зупинний пункт «5 парк». Поряд знаходиться однойменний лісопарк та пасажирське вагонне депо Львів із відстійником для нічних пасажирських поїздів. Вочевидь, зупинний пункт виник уже за часів СРСР після того, як було введено в експлуатацію пасажирське вагонне депо. Зараз тут зупиняються тільки приміські електропоїзди, які прямують в напрямку станцій Мостиська-ІІ та Шкло та в зворотному напрямку.
Станції Сихів і Персенківка знаходяться на залізниці Львів – Чернівці, яку збудовано у 1866 році. У наступні роки цю залізницю було продовжено в напрямку Румунії і вона отримала назву Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці.
Станцію Сихів засновано у 1866 році, вона знаходилася в однойменному селі біля Львова. Зберігся давній станційний будинок, виконаний в єдиному архітектурному стилі, характерному для малих станцій Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці. На станції Сихів зупиняються приміські дизель-поїзди сполученням Львів – Ходорів. Вантажна станція обслуговує підприємства Львова, розташовані поблизу, зокрема АТ «Іскра» та ТзОВ «Львівський бетон».
Станцію Сихів електрифіковано на постійному струмі у 1994 році – у той час влада міста Львова і Львівська залізниця намагалася реалізувати проект міської електрички Львів – Сихів. Електропоїзди за цим маршрутом курсували до початку 2000-х років, а у 2009 року був запущений «рейсовий автобус» Підзамче – Сихів. Проте цей проект згорнули уже навесні 2010 року через невисокий пасажиропотік і відсутності компенсації між собівартістю поїздки і встановленою ціною квитка зі сторони Львівської міськради. Власне перед запуском електрички Львів – Сихів було збудовано платформи «вул. Городоцька», «вул. Коновальця» та «Зубрівська», на яких нині зупиняються приміські дизель-потяги ходорівського напрямку.
Щодо станції Персенківка, то дата її заснування невідома. Швидше за все вона виникла на початку 1890-х років, коли на території сучасного Стрийського парку відбувалася Галицька крайова виставка 1894 року. До площі Виставки від залізниці Львів-Чернівці було збудовано вантажну гілку, якою доставлялися різноманітні вантажі. У 1910-ті роки неподалік залізничної станції Персенківка було збудовано Львівську електростанцію змінного струму, отож станція почала обслуговувати цю електростанцію. За часів СРСР станція Персенківка обслуговувала Львівський автобусний та Львівський бронетанковий ремонтний заводи – до останнього навіть була збудована власна залізнична гілка.
Під час польсько-української війни у 1918 – 19 рр. в районі станції Персенківка відбувалися жорстокі бої між українськими та польськими військовими частинами. У тому числі у боях тут брали участь український та польський бронепоїзди. 4 – 5 листопада 1918 року станція Персенківка, де закріпилися українські війська, бомбував польський літак. 28 вересня 1924 року на станції Персенківка було урочисто відкрито гранітну колону на честь польських захисників Львова. Цю колону за проектом інженера-архітектора Рудольфа Індруха виконав безкоштовно архітектор Антоній Нестаровський, син якого загинув на станції Персенківка. Цей пам’ятник простояв до 1940 року.
Зараз на станції Персенківка для обслуговування пасажирів є залізо-бетонний павільйон, споруджений у радянські часи. Зупиняються тут приміські поїзди ходорівського напрямку. Зараз тут також зупиняються пасажирські поїзди Миколаїв – Рахів та Рахів – Миколаїв.
Станція Підзамче діє із 12 липня 1869 року, коли було запущено регулярний залізничний рух у напрямку Бродів і Золочева. Станцію Підзамче збудували на вимогу Львівського магістрату, який хотів отримати залізничну станцію, яка б розмістилася ближче до центру Львова, а ніж головний вокзал. Для будівництва станції біля підніжжя Замкової гори використали територію, де розміщувався старовинний цвинтар Папарівка.
Із самого початку на станції Підзамче був збудований достатньо великий пасажирський вокзал, який перебудовували під час розширення станції у 1890-х і у 1908-09 роках. Проект реконструкції станції та вокзалу розробив керівник Львівської дирекції державних австрійських залізниць Станіслав Рибіцький. Вокзал станції Підзамче було пошкоджено під час польсько-української війни 1918 – 19 років і зруйновано під час ІІ світової війни. Сучасна будівля вокзалу із залом очікування споруджена у 1946 – 47 рр., у 2000-х роках вона була реконструйована. По ІІ світовій війні відновлено і частину будівлі давного вокзалу – тут розташовуються технічні служби станції Підзамче.
Станція Підзамче вважається вузловою – від неї відгалужується одноколійна магістральна залізниця Підзамче – Сапіжанка, що у Сапіжанці розгалужується в напрямках Червонограда та Ковеля і Стоянова і Луцька та недіюча нині вантажна залізниця до станцій Личаків і Чортова Скеля (обслуговувала Львівський дріжджовий завод та кар’єр) – залишок локальної залізниці Підзамче – Личаків – Підгайці, яка діяла у 1909 – 1944 рр. Рух на локальній залізниці Львів – Сапіжанка – Стоянів був відкритий 18 жовтня 1910 року. Восени 1914 року, після російської окупації Галичини, було збудовано залізниці Сапіжанка – Кристинопіль та Сокаль – Володимир-Волинський. Таким чином було створене залізничне сполучення Львів – Сокаль – Ковель. Під час І світової війни почалося будівництво залізниці Стоянів – Луцьк, яке тоді так і не було завершене. Перший поїзд між Львовом і Луцьком пройшов 18 серпня 1928 року. Станцію Підзамче електрифіковано на змінному струмі у 1966 році в рамках електрифікації ходу Київ – Здолбунів – Львів. Від 1967 року почалося курсування приміських електропоїздів Львів – Красне. У 1994 року було електрифіковано ділянку Красне – Золочів, а 24 серпня 1998 року завершилася електрифікація ходу Львів – Тернопіль – Хмельницький – Жмеринка, яким потяги курсують в напрямках Києва і Одеси.
На станції Підзамче зупиняються приміські поїзди, які прямують в напрямку Здолбунова, Золочева, Ковеля, Рівного, Тернополя, Сокаля та Стоянова. Також на станції із 2016 року зупиняється низка поїздів далекого сполучення – станція знаходиться у пішохідній доступності від історичного центру Львова. На станції працюють каси, у яких можна придбати квитки на поїзди далекого сполучення.
Неподалік станції Підзамче у часи Незалежності України було знайдено рештки 602 тіл мешканців Бесарабії та Буковини, які стали жертвами голодомору та репресій 1946 – 47 рр. Тіла загиблих перепоховано, на будівлі вокзалу Підзамче встановлено меморіальну дошку.
Проміжна станція у селі Підбірці під Львовом починає свою історію у 1930-ті роки, ймовірно, що зупинковий пункт із платформою тут існував і раніше. Зараз на станції зупиняються лише приміські поїзди. Від станції Підбірці починається залізничний обхід Львова Підбірці – Скнилів.
Проміжна станція Дубляни-Львівські почала роботу у 1910 році після відкриття локальної залізниці Львів-Стоянів. Через станцію проходить також лінія залізничного обходу Львова. Станція Дубляни-Львівські електрифікована на змінному струмі. Зараз тут зупиняються лише приміські поїзди.
Вантажна станція Клепарів розташована усього за кілометр від станції Львів-головний, вона тягнеться вздовж сучасної вулиці Шевченка. Станція Клепарів почала працювати у 23 жовтня 1887 року, коли Товариство Львівсько-Чернівецько-Ясської залізниці відкрило регулярний рух на залізниці Львів – Белжець. У 1895 році відкрито рух на локальній залізниці Львів-Клепарів – Янів (нині смт. Івано-Франкове). Із 14 листопада 1903 року потяги почали курсувати цією гілкою до Яворова.
За часів Другої Речі Посполитої у 1920 – 1939 роках через Жовкву і Раву-Руську прямували швидкі потяги Львів – Варшава, які зупинялися на Клепарові. Також на Клепарові зупинялися приміські поїзди в напрямку Рави-Руської та Яворова (через Янів). Зараз пасажирське сполучення тут представлене лише дизель-поїздами в напрямку Рави-Руської. Іще на початку 1940-х років майже до самої станції було добудовано трамвайну гілку по сучасній вулиці Шевченка.
Під час ІІ світової війни на станції Клепарів активно використовувалася праця в’язнів розміщеного поруч Янівського концентраційного табору (Zwangsarbeitslager-Lemberg). На початковому етапі більшість матеріалів для будівництва Янівського концтабору доставлялися саме на станцію Клепарів. В’язні мали розвантажувати вагони із будматеріалами та доставляти їх до табору. Ось як згадує про це в’язень Леон Веллс: «У новому таборі постійно будували нові бараки, і нас змушували допомагати на будівництві вночі попри те, що цілий день також потрібно було працювати. Відтак, після вечірньої перевірки нас ще гнали розвантажувати будівельні матеріали на залізничній станції». В’язні Янівського концтабору жартома називали ці роботи «вітамінними», від польських слів на позначення будматеріалів: «С» – Cegły – Цегли; «D» – Deski – Дошки, «B» – Belki – Балки. Виснажених в’язнів змушували бігати туди-сюди із цими вантажами, а наглядачі нерідко розстрілювали їх, якщо ті бігли недостатньо швидко чи несли недостатньо будматеріалів.
«Тих, хто не міг носити вантажів, витягували з колон по п’ять, і кидали «за дріт», тобто поміж двох рядів закрученого колючого дроту навколо табору, де різні ділянки були різної ширини. Тут жертви проводили цілу ніч. Вранці їх, напівзакляклих, вантажили у кузови і транспортували на страту в Піски. Якось, після таких «вітамінів» які тягнулися з шостої вечора і до опівночі, на смерть вивезли сто тридцять осіб», – згадував Міхал Борвіч – в’язень табору, якому поталанило врятуватися. Частина в’язнів Янівського концентраційного табору постійно працювали на вантажній станції Клепарів, оскільки через Львів на схід проїжджали нескінченні потоки потягів.
Зі станції Клепарів в’язнів Янівського концтабору та львівських євреїв залізницею відправляли до Белжецького винищувального табору. Оскільки трамвайна лінія в ті часи уже сягала воріт Янівського концтабору, то євреїв часто перевозили із гетто на трамвайних вагонах. Нерідко тисячі євреїв із львівського гетто привозили до станції Клепарів і цілу ніч змушували чекати на вулиці цілу ніч.
Стара будівля станції Клепарів була знищена під час відходу німецької армії зі Львова. Сучасна будівля споруджена уже після ІІ світової війни. На цій будівлі розміщена меморіальна дошка, яка вшановує «останню зупинку львівських євреїв» та свідчить що «станція стала переходом для усіх галицьких євреїв на їх дорозі до смерті».
За радянських часів вантажна станція Клепарів перетворилася в одну із найбільших в Україні сортувальних станцій і найбільшу вантажну станцію Львівської залізниці – середній вагонообіг станції Клепарів на початку 2010-х років сягав майже 3 тисяч вагонів на добу. Під час ІІ світової війни станція Клепарів була перетворена німцями у руїни. У 1940-1950-ті роки на станції Клепарів було споруджену першу на Львівській залізниці механізовану сортувальну гірку. Керували спорудженням сортувальної гірки науковці Г. Фонарьов та А.В. Скабалланович. Як працювати на механізованій сортувальні гірці, станційники Клепарова навчалися на станціях Підомосков’я та Уралу. Не дивлячись на невелику кількість колій, за рахунок своєї вправності оператори сортувальної гірки Клепарова досягли її високопродуктивної роботи. На станції Клепарів вперше на території колишнього СРСР було досягнуто значного підвищення швидкості руху маневрових тепловозів – по вільним коліям вона досягала 70 кілометрів на годину, на стрілках – 40 кілометрів на годину. Це теж істотно підвищувало продуктивність роботи станції. У середині 1980-х років на станціях Клепарів і Львів була запроваджена автоматизована система управляння виробничим процесом, тоді ж на станції було створено філіал інформаційно-обчислювального центру.
На станції Клепарів працює однойменне вагоне депо. Його проект розробили у 1945 році, а уже в 1948 році почали працювати перші майстерні та службово-технічні приміщення. Активний розвиток і технічне оснащення депо розпочалися у 1958 році. Вантажні вагони, відремонтовані у вагонному депо Клепарів, експлуатувалися на всій мережі залізниць Радянського Союзу.
Нині вагонне депо спеціалізується на виконанні деповського та капітального ремонту всіх моделей піввагонів, платформ і цистерн, на технічному обслуговуванні пасажирських, рефрижераторних та вантажних вагонів.
До структури вагонного депо Клепарів входять: вагоноскладальний цех, шість основних пунктів технічного обслуговування (Львів, Клепарів, Красне, Соснівка, Мостиська-2, Самбір), три дільниці (Сокаль, Рава-Руська, Підзамче), два пункти підготовки вагонів під навантаження на станціях Мостиська-2 і Соснівка та пункт перестановки вагонів на ходові частини колії 1435 мм. на станції Мостиська-2.
Підприємство має міжнародний сертифікат системи менеджменту якості ISO 9001:2000. Потужності депо дозволяють ремонтувати понад три тисячі вагонів у рік. Протягом року працівники цеху експлуатації проводять технічне обслуговування близько 1,5 млн. вагонів, а також готують під навантаження ще близько 140 тис. вагонів.
До складу станції Клепарів входить також залізничний парк Батарівка, який приймає і віддає подачі від станції Підзамче (колія на Батарівку відгалужується від перегону Львів – Підзамче в районі колійного блок-посту 1479 км. Діє також одноіменний зупинковий пункт Батарівка – тут зупиняються приміські дизель-поїзди на Раву-Руську та в зворотньому напрямку.
Зранку 17 березня 2013 року в районі станції Клепарів сталося зіткнення приміського дизель-поїзда № 6002 Львів – Рава-Руська із маневровим тепловозом. На щастя, в цій аварії ніхто із людей не постраждав. Було пошкоджено обшивку, бічні сходи та двері другого пасажирського вагону дизель-поїзда.
Локальні залізниці Львів – Белжець та Львів – Янів – Яворів розгалужувалися в районі сучасного зупинкового пункту Рясна, який початково знаходився в селі Рясна-Польська. У 1895 року на околиці села Рясна-Польська було споруджено станційний будинок, який із часом перетворився на житловий. До ІІ світової війни на станції Рясна існував пасажирський будинок, який під час війни був зруйнований – у нього влучила авіабомба. У післявоєнний період замість пасажирського будинку спорудили павільйон для пасажирів – в Рясні-Польській тоді зупинялися приміські потяги до Рави-Руської та Яворова. У 1972 році була збудована нова електрифікована залізнична гілка від станції Кам’янобрід (лінія Львів – Мостиська-ІІ) до станції Шкло–Стражиська, відповідно залізницю між селом Старичі та Івано-Франковим розібрали, проте станція Янів-Львівський у Івано-Франковому продовжувала працювати як вантажна. Станцію Янів-Львівський було ліквідовано уже за часів незалежності України.
Станція Брюховичі працює із 1887 року. Вона розміщена в одноіменному селищі міського типу, яке входить до складу міста Львова. Зберігся достатньо великий залізничний вокзал – до Брюхович, які є рекреаційною зоною іще з часів Австро-Угорщини курсували сезонні «курортні» приміські поїзди. У радянські часи навіть було електрифіковано перегін Львів – Брюховичі (початково – на постійному струмі, згодом переведено на змінний). За часів СРСР на станції Брюховичі було облаштовано база відстою туристичних поїздів, де були створені усі умови для відпочинку туристів. Зараз станція Брюховичі не відіграє значної ролі у перевезеннях – тут зупиняються лише приміські дизель-поїзди, які прямують до Рави-Руської і назад.
У кінці 2010-х років було висунуто ідею переобладнати ділянку Рава-Руська – Брюховичі під суміщену колію українського та європейського стандарту (1520/1435 мм.), що дало б змогу запустити швидкісне залізничне сполучення за напрямком Львів – Варшава. Міжнародний залізничний вокзал в такому разі розмістився б у Брюховичах, станція б отримала «друге дихання». На жаль, наразі «Укрзалізниця» немає коштів для реалізації цього проекту.
Вантажна станція Рясна-ІІ цікава тим, що це друга станція стикування в межах Львівського залізничного вузла. Розташована вона на залізничному обході міста Львова на перегоні Клепарів – Рудне. Із заходу, від станції Рудно, підходить колія електрифікована на постійному струмі 3,0 кВ., а зі сходу – колія від станції Клепарів, електрифікована на змінному струмі. У кінці 2010-х років вантажна станція Рясна-ІІ скоротила свою діяльність до мінімуму – на ній лишилося лише дві робочі колії. Станція обслуговує прилеглі промислові підприємства. За часів СРСР обсяги вантажної роботи були значно більшими, адже у Ряснянській промзоні були виробничі майданчики низки великих підприємств міста, із яких вцілів лише «Концерн «Електрон».
Станція Скнилів розташована в однойменному селі на західній околиці Львова. Залізниця тут пройшла іще на початку 1870-х років – рух поїздів між Львовом та Стриєм був відкритий 16 листопада 1873 року – залізницю спорудило Товариство залізниці імені ерцгерцога Альбрехьа. Точна дата початку роботи станції Скнилів невідома, очевидно що вона, в якості зупинного пункту, почала працювати іще в кінці ХІХ століття. Бурхливий розвиток станції Скнилів припадає на 1950-1970-ті роки, коли на околиці Львова формується промислова зона, представлена зокрема заводами «ЛОРТА» та «Біофізприлад». У 1962 році станцію електрифіковано в складі залізниці Львів – Стрий. Іще на початку 1960-х років до станції Скнилів по вулиці Городоцькій прокладено тролейбусну лінію.
Станція Скнилів має пасажирський будинок, який обслуговує приміські потяги, які курсують в напрямку Стрия, Мукачевого, Моршина, Трускавця, Самбора та Стрілок. Приміський пасажирський рух на станції достатньо інтенсивний. В перспективі станція могла б приймати потяги дальнього сполучення у напрямку Закарпаття (як станція Підзамче – поїзди в східному напрямку), відповідно мешканцям густонаселених мікрорайонів, які мешкають в південно-західній частині міста не потрібно було б їхати на головний вокзал – тролейбусна лінія до станції Скнилів і так існує. Проте на даний час такий варіант не розглядається ні керівництвом Львова, ні Львівською залізницею.
У березні 1981 року на перегоні між станціями Скнилів та Львів сталася одна із найбільших залізничних аварій на Львівській залізниці – ранкова електричка ЕР2-3014/3017, яка прямувала зі сторони Стрия, із невідомих причин врізалася у хвіст вантажного потяга (за іншою версією – у товарний вагон, який відчепився від вантажного потяга). В результаті зіткнення було багато загиблих і травмованих. У липні 1981 року головний вагон електропотяга ЕР2-301401 був списаний, як такий, що на підлягає відновленню. Про інцидент у тогочасній радянській пресі Львова не повідомлялося.
Недіюча нині вантажна станція Личаків була введена в експлуатацію в 1908 році разом із І чергою локальної залізниці Львів – Підгайці. Початково залізницю Львів – Підгайці планували відгалузити від залізниці Львів – Ходорів в районі Персенківки, але магістрат Львова виступив проти таких планів – він хотів отримати додаткову залізничну станцію на північно-східній околиці Львова. Не дивлячись на складний рельєф, було розроблено проект, за яким залізниця на Підгайці відгалужувалася від магістралі Львів – Красне за станцією Підзамче. Через велику різницю висот над рівнем моря району Підзамча та Личакова, нову залізницю довелося зводити «серпантином» із великою кількістю кривих малого радіусами та мостом через яр в районі Кривчиць. Через це ділянку залізниці Підзамче – Личаків називали «морським змієм». Щодо ділянки в напрямку Винник, то рельєф тут був уже більш прийнятним. Всю залізницю Підзамче – Личаків – Підгайці ввели в експлуатацію в 1909 році. У 1914 році до станції Личаків проклали трамвайну лінію.
Пропрацювала локальна залізниця Львів – Підгайці лише 35 років – у 1944 році залізницю за допомогою спеціального поїзда-колієруйнівника та вибухів зруйнували при відході німці. Збереглися лише дві невеликі ділянки – в межах міста Львова та від Потутор до Бережан. Вантажна станція Личаків із невеликим обсягом обробки вантажів до початку 1990-х років обслуговувала кілька промислових підприємств, в тому числі ВО «Мікроприлад», Львівську скульптурно-керамічну фабрику та 28-й військовий авторементний завод. У роки незалежності єдиним клієнтом залишився дріжджовий завод «Ензим» проте у 2018 році підприємство відмовилося від доставки вантажів (меляса, патока) залізницею. У 1991 році в складі станції Личаків була одна головна, одна обгінна і одна приймально-розвантажувальна колії. Споруда вокзалу станції Личаків, який діяв у 1909 – 1944 рр. за радянських часів була перетворена у житловий будинок, який зберігся досі.
Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років влітку по колії Підзамче – Личаків курсував приміський дизель-поїзд до Комсомольського (Винниківського) озера. Для цього дизель-потяга обабіч вулиці Богданівської спорудили проміжну платформу «Кривчиці», на станції Личаків пасажирську платформу збудували обабіч головної колії за вулицею Ніщинського. Іще одна платформа була споруджена на кінцевій зупинці. Проте, потік відпочивальників до Винниківського озера виявився невеликим – із ним повністю справлялися автобуси, отож курсування дизель поїзду Львів – Комсомольське озеро припинили. Колію від озера до дріжджевого заводу розібрали до 1991 року.
Завдяки гарним краєвидам, які відкриваються із вікна потяга (колія проходить через парк «Знесіння») залізницю Львів – Личаків можна відродити як туристичну – відповідні проекти і плани існують.
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік джерел інформації
- Гранкін П.Е., Лазечко П.В., Сьомочкін І.В., Шрамко Г.І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. Львів: Центр Європи, 1996;
- Гороховский А.Г. Львовская железная дорога. Годы, события, люди / Гороховский А.Г. – Львів: Каменяр, 1991.
