Більшу частину парної сторони Казимирівської вулиці (сучасна Городоцька) займали правоохоронні органи. У будинку колишнього монастиря Бриґідок (1614-1784) австрійська влада розмістила в’язницю, яка функціонує донині як слідчий ізолятор. Взагалі, монастирі Бриґідок дуже любили перетворювати на тюрми – відомі такі “бригідки”, крім Львова, у Дрогобичі та Луцьку.
На планах ХVІІІ ст. бачимо мурований костел Св. Бриґіди з прибудованим до нього зі заходу корпусом монастиря. З півночі прилягав монастирський сад. Австрійська влада влаштувала у закритому монастирі чоловічу в’язницю – карний дім. В 1840-х будівлю перебудували у “касарняному” стилі бідермаєрівського класицизму. Колишній костел опинився на закритому подвір’ї і став екуменічною каплицею для в’язнів.
У львівських Бриґідках відбували покарання кримінальні та політичні в’язні. В 1889 р. тут перебував Іван Франко, якого заарештували за підозрою у сприянні “шпигунам” з Росії – Сергію Дегену та Богданові Кистяківському, які приїхали з Києва відвідати Галичину та Карпати. Під враження цього кількамісячного арешту І. Франко написав поетичний цикл “Тюремні сонети”.
16 червня 1939 р. з тюрми вдалося втекти трьом членам ОУН. На згадку про цю щасливу втечу на фасаді будівлі відкрили в 2008 р. скульптурну композицію – троє соколів прориваються через тюремні грати. Поруч встановлено пам’ятну плиту з написом: “Воля ціни не має! В пам’ять про пластунів – членів ОУН, політв’язнів Ярослава Гайваса, Петра Башука, Петра Канюки, які здійснили 16.06.1939 р. відчайдушну втечу з польської в’язниці “Бриґідки”.
У тюрмі здійснювалися також страти. 23 грудня 1932 р. в Бриґідках повісили боївкарів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина. Їх засудили до страти за напад на пошту в Городку та вбивство керівника східного департаменту польського міністерства закордонних справ, ідеолога польсько-українського зближення Тадеуша Голувка (1889-1931), якого оунівці звинувачували у “духовному обеззброюванні українського суспільства”. Під час їх страти відбувалися Богослужіння у львівських церквах, яке супроводжувалося безперервним биттям у дзвони.
Справжня бійня відбулася у Бриґідках, які в 1939 р. стали тюрмою №4 НКВС, в останній тиждень червня 1941 р. Після початку німецько-радянської війни проводилося “розвантаження тюрем Львівської області від контрреволюційного, кримінально-політичного елементу”. Частину в’язнів евакуювали на схід, частину кримінальних злочинців випустили, а більшість ув’язнених було вбито. Загинуло також багато людей,яких енкаведисти заарештували у перші дні війни. За даними Музею жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” у Бриґідках тобі було вбито 739 осіб (в тюрмі №1 на Лонцького – 1681, в Замарстинівській тюрмі №2 – 971 людину).
В ніч на 24 червня 1941 р. боївкарі ОУН здійснили спробу визволити в’язнів львівських тюрем, хоча сили були нерівними, бо в місті ще залишалося багато червоноармійців. Однак охорона тюрми №4 розбіглася і близько 300 ув’язненим вдалося розбити двері камер і вирватися на волю, поки енкаведисти не повернулися, щоб продовжити свою криваву справу.
Для публікації використано фрагмент книги
Ігоря Мельника “Краківське передмістя та західні околиці
Королівського столичного міста Львова” (Центр Європи, 2011)
