1883 року атестат зрілості (матуру) з відзнакою отримав старший брат Роман. Тоді ж сталася подія, яка змінила кардинально не тільки сім’ю Шептицьких і вплинула на життєву долю Казимира, але й мала наслідок на історію розвитку всього краю. Брат Роман оголошує про свій намір вступити до василіянського монастиря і присвятити своє життя церкві, яка в польському середовищі асоціювалась з русинами-українцями.
Улітку 1883 року сім’я Шептицьких вибралась на весілля до Скшинських, які віддавали заміж онуку сестри Александра Фредри — Констанцію з Фредрів. Родичі мешкали неподалік Корчини під Кросном, де були маєтки Шептицьких. Святкування тривали аж цілий тиждень, і Роман одразу звідти поїхав до Старої Всі (Старого Села) на реколекції до єзуїтів. Нині ця місцина належить до гміни Березів Березівського повіту Підкарпатського воєводства. Тут розміщена пізньобарокова базиліка Внебовзяття Непорочної Діви Марії, яку прикрашала чудотворна ікона Успення Пресвятої Богородиці. Реколекції провадив о. Яцковський. Якоїсь миті Роман відчув внутрішній голос, що наказував йому: «Маєш бути Василіянином». Цю мить Софія Шептицька так описала у своїх спогадах:
«А там… у тиші монастирських мурів, під покровом Пречистої Діви, беручи за свідка об’явлену йому Божу волю, провідника своєї душі, — що й була свідком його чистої юности, — моє хлоп’я в покорі питається Господа: «Боже! Що хочеш, щоб я вчинив?» А Господь відповідає йому в душі, тим голосом без слів, якого не чує людське вухо, але серце розуміє: «Покинеш батька й матір, братів і свій дім, покинеш обряд, який виховав тебе для Мене й який ти від дитинства полюбив, покинеш звичаї, які вросли у твоє серце й підеш до нового життя, до чужих людей, може нерадих і візьмеш Мій Хрест на свої рамена та зазнаєш посуджень, підозрінь у тому, що для тебе найсвятіше й від Мене передане. Зазнаєш може й людської погорди, твої найближчі будуть здвигати раменами й називати тебе безумним, а мати над тобою плакати буде і в її плачу покинеш її. Але підеш, бо Я тебе кличу й служитимеш Мені аж до смерти — а може і мученичої…» [«Молодість і покликання…». — С. 42–43»].
У навчальному році 1883/1884 Казимир залишається сам у гімназії: старші брати Олександр та Станіслав продовжують навчання у гімназії № 3 імені Яна ІІІ Собеського, яку відкривають на честь 300-річчя битви під Віднем 1683 року. Тоді європейська армія на чолі з військами Речі Посполитої та українськими козаками під проводом короля Яна ІІІ Собеського завдала нищівної поразки турецьким військам.
Після завершення навчання 1884 року на Зелені Свята Казимир і Станіслав отримали з рук єпископа Янішевського [Ян Хризостом Янішевський (1818–1891) — польський католицький духовний, патріотично налаштований політик і громадський діяч] тайну Помазання [Листи Софії Шептицької . — Т. ІІІ . — С. 98]. Урочистість відбулась у костелі Навернення св. Павла, який і нині стоїть у Кракові на вул. Страдомській 4.
Літо брати гостювали у бабусі — у селі Дев’ятниках, що нині у Жидачівському повіті Львівської області. Серед спогадів, які залишились про Казимира, є і згадка про ці перебування:
«Після смерті у Відні мого прадіда Петра [мова про Петра Павла графа Шептицького — І. М.] у Дев’ятниках мешкала моя прабабуся Ружа з Косецьких. Давніше — тут росли: мій дідусь Ян і Його сестра — тітка Михася Коморовська, моя хресна мама.
Стрики, коли ще були хлопцями, приїжджали туди на вакації, а старий слуга Роман Тарнавський пильнував їх коло млина, коли купались» — згадуватиме пізніше Ян Сильвестр Шептицький, племінник о. Климентія.
Наступні 1885 і 1886 роки минули порівняно спокійно для родини Шептицьких. Періодично мама Софія перебувала в різних куточках Європи на лікуванні, затримуючись під час дороги у Кракові. Шостий клас Казимир закінчив 1885 року з другим результатом у класі, а сьомий — з п’ятим [Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1885; Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1886]. Літом вся родина збиралась у Прилбичах. Після повернення на навчання до Кракова мама записала Казимира на танці до п. Боровської [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — 11]. В кінці 1885 року Шептицькі цілий місяць пробули в Опатії, курортному місці в Хорватії, де їх застали Різдвяні свята.
Шкільну науку Казимирові восени 1886 року переривали дві події: радісна і трагічна. Першого жовтня родина Шептицьких урочисто відсвяткувала срібне весілля, тобто двадцять п’ять років подружнього життя Яна Кантія і Софії. До Прилбич з’їхалась вся рідня крім Станіслава, який був на навчанні. Під час Літургії у костелі з цієї нагоди у Брухналі сини Роман і Казимир прислуговували біля вівтаря [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — 34].
Другою подією стала раптова смерть одинадцятого листопада Аделі Дефорель (Маздуні) — багаторічної виховательки дітей у сім’ї Шептицьких. За ці роки вона стала не тільки членом родин Шептицьких і Фредрів, але також і приятелькою для багатьох осіб з цього кола. Маздуню поховали у Прилбичах [Джерелом наведених вище відомостей є: «Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 35–36 ].
З цього часу є відоме фото сім’ї Шептицьких, зроблене в Кракові у квітні 1887 року. Разом з батьками присутні п’ять синів: ще малий Леон біля мами, поважний Станіслав, поруч сидить задуманий Роман, поза батьковими плечима гордий Казимир і поруч вдивляється в далечінь Олександр, який сидить біля батька.
З цього періоду залишились два листи Казимира до брата Станіслава, опубліковані на сторінках видання «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…» (сторінка 23). Їх майже повністю зацитуємо для читачів:
Краків, 07.05.1887 р.
Станіславові Шептицькому — Відень, Маріагільф — Військово-технічна академія
Найдорожчий Стасю!
Завтра день захисника Польщі [йдеться про день пам’яті святого Католицької церкви Станіслава зі Щепанова, яке вшановують 8 травня — І. М.] й Твої Іменини. Відтак тільки щойно, повернувшись зі школи, сідаю за столик, щоб здалека надіслати Тобі побажання, яке, напевно, буде одним із найщиріших і найсердечніших, що цього дня отримаєш: Божого благословення на цій дорозі, яку собі обрав. Бо це так для кожного з нас потрібне, щоб у цьому житті на світі перед нами світив Божий промінь, і тоді в кожній професії ми будемо щасливі. Не матимеш, імовірно, серед віденців дуже веселих Іменин, але радіймо надією, що в серпні ми побачимося. 28-го червня складатиму атестат зрілості (жахливо пізно), але що ж зробити. Говорять, що під час іспиту прийде на хвилинку ерцгерцог Рудольф, який у той час буде в Кракові… Цими днями ми очікуємо Маму. Папá в Прилбичах, але перед 15-тим хоче приїхати до Тебе у Відень. У нас нестерпна спека, і тут мусиш томитися над шкільною книжкою. Цілую Тебе, коханий Стасю, тисячі й тисячі разів.
Люблячий Тебе брат Казимир Шептицький
Прилбичі, 08.07.1887 р.
Станіславові Шептицькому — Відень, Маріагільф — Військово-технічна академія
Коханий Стасю!
Маю вдосталь вільного часу і звертаюся найперше до Тебе, з ким (стидно й сказати) вже давно не обмінявся письмово навіть кількома словами. Але повір, що вже й не знаю, коли мав таких декілька завантажених тижнів. Спочатку, ясна річ, для матури, а водночас для промови, яку виголосив до Рудольфа в нашій гімназії. Бо директор, який усе своє подальше орденське буття вважав залежним від цього візиту, безперервно мене викликав, просячи поради в різних дрібницях, немовби то було, принаймні, desaffairesd’Etat [з франц. — управляти державними справами — І. М.]. При тім весь час не приховував своїх сумнівів, чи моя промова буде належним способом лояльна. Сьогодні все вже минуло. Рудольф і Стефанія в гімназії були — я промовляв. Ерцгерцог якийсь час потім зі мною розмовляв, далі — два дні пізніше — матура, яку склав з відзнакою, а тепер сиджу в Прилбичах у кімнаті Ромця, віддаючись кореспонденції. Папа ще у Львові — супроводжує з багатьма іншими Наступника Трону до кордону з Буковиною, де з ним вже попрощаються. Про прекрасне його саме прийняття не пишу Тобі нічого — віденські газети, напевно, переповнені цими описами. Мама, ясна річ, у Прилбичах і, дякуємо Господу, здорова. Олесь у Хшанові, а Ромцьо — в Крехові. Розкидані ми достатньо. Я зараз ще на відпочинку, але скоро берусь до справи і маю велику надію на читання, щоб узагалі ті вакації відбулися з користю. Вже немає паперу. Антоній стоїть мені над головою, кажучи, що вже пошта від’їжджає. Цілую Тебе тисячі разів. Бог з Тобою.
Відданий брат — K. Шептицький
З 28 червня 1887 року в Галичині з візитом перебував Рудольф Габсбург(1858–1889), ерцгерцог та австро-угорський престолонаслідник. Під час візиту йому товаришувала дружина Стефанія Саксен-Кобург-Готська (1864–1945), дочка бельгійського короля Леопольда ІІ. У Кракові пара затрималась до 30 червня. У програмі візиту була також зустріч з вчителями та учнями гімназії св. Анни, яка відбулась у перший день перебування у Кракові [Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1887. — С. 83-84.]. Про цей епізод згадує Казимир у листі до брата Станіслава. Про промову, яку виголосив Шептицький німецькою мовою на честь наслідника престолу, написала більшість газет у Галичині. Преса також занотувала факт пізнішої розмови між Казимиром і Рудольфом Габсбургом [Czas. — № 147. — 1 липня 1887 р. — С. 1].
Через два дні Казимир складає матуру — екзамен зрілості. З тридцяти трьох учнів у загальному рейтингу був шостим і одним з восьми, хто склав матуру з відзнакою [Sprawozdania szkolne gimnazjum Nowodworskiego / św. Anny w Krakowie za rok szkolny 1887. — С. 90].
З 28 серпня до 1 вересня 1887 року в Німеччині у м. Трір тривали Католицькі Дні (Deutscher Katholikentag). Сюди після закінчення гімназії їде Казимир у товаристві священика Стефана Павліцького (1839–1916) та Станіслава Старовейського (1866–1928), шамбеляна Папи Лева ХІІІ і громадського католицького діяча.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
