На сайті Фотографії Старого Львова неодноразово згадувалося про визначного громадського діяча, фотографа, діяча кіно Юліана Дороша (1909–1982). Велику підбірку його фотографій, виконаних після Другої світової війни, опубліковано на цьому сайті.
Однак, і досі початкові кроки Юліана Дороша як фотомитця містять для нас чимало таємниць. Зокрема, перебуваючи в Пласті у 15 курені старших пластунів «Орден Залізної Остроги» та на посаді підреферента світлин Верховної Пластової Команди, він зробив чимало фотографій. Невелика частина з них публікувалася на сторінках журналу організації Пласт «Молоде життя». У цьому часописі з’явилася друком стаття Юліана Дороша «Пластова світлина (Пластунам-світливцям під увагу!)», в якій автор з-поміж іншого наголошував: «Одно памятаймо, що пластові світлини, це квіти зірвані на дорозі вічного шукання, а тим вони кращі, чим хто краще зумів їх вибрати та зірвати». У 1931 р. Верховна Пластова Команда у Львові планувала видати «Історичний Альбом» з нагоди 20-річчя від заснування Пласту. Юліан Дорош був одним із тих, хто був залучений до відбору відповідного матеріалу до майбутнього видання. Саме під час цієї праці він написав статтю «Пластова світлина (Пластунам-світливцям під увагу!)».
Текст публікації Юліана Дороша «Пластова світлина (Пластунам-світливцям під увагу!)» подано із збереженням мови і правопису оригіналу.
Юліан Дорош
Пластова світлина
(Пластунам-світливцям під увагу!)
Мабуть за клопотами більшої ваги у нашій пластовій пресі до сього часу ніколи було торкнутися фотоґрафічного питання, яке, дякуючи постійному зростові пластових світливців та їхньому, чи не найбільшому із усіх наших аматорів, зацікавленню фотоґрафічними справами, стає чимразто більше цікаве та серйозне.
Пластова світлина займає щораз то більше місця у наших альбомах, частіше доводиться нам оглядати її навіть у нашій непластовій пресі й літературі, у самому сформувалась вона навіть у досить діяльне виробництво, супроти чого її становище практикування без сумніву покращало, але заразом з тим усім являється конечним зважити, чи її суттєві прикмети теж розвинулись, чи стає вона щоразто то більш цікавою, чи навпаки.
Щоб за горячу не поквапитись та не видати поверховного осуду, стараймось провірити справу від початку. Перше питання, так сказати би децидуюче, на яке конечна докладна відповідь, це питання, що таке пластова світлина та навіщо здалась вона взагалі? Питання не тяжке, але від хибного його пояснення одним махом нівечиться доцільність та вартість пл[астової] світлини. Бо коли ми практикуватимемо пл[астову] світлину (так на загал практикують світлини майже усі наші аматори!) як затревалену памятку нашого побуту в якомусь місці, чи обставинах із чванькуватим поясненням, мовляв, оттут стою я – то така світлина в характері американського доказу не представлятиме на загал більшої вартости. Поза батьками та ріднею відфотоґрафованого щасливця така світлина представлятиме собою постороннім зовсім не цікаву ґрупу пересічних типів, що в пл[астових] одностроях вирячились до апарату, вижидаючи; ануж справді з його обєктива випорхне горобець. Це загальна характеристика наших пл[астових] ґруп. Колиж трапиться оглядати вже краєвидні жанрові, чи навіть спортово-пластові моментки – то всі вони за дуже маленькими виїмками недомагають на щасливе підхоплення моменту, композицію обєктів, поправне умотивовання картини та на заховання найпримітивніших технічних вимог, тому й як цілість віддають суть пл[астової] світлини дуже слабо. Погляньте ви до нашого «Історичного Альбома», погляньте по світлинах виконаних щойно вчера, а побачите, що тема, її інтерпетація та техніка у всіх знять майже одна й та сама, а кращі проблиски, поза кількома дійсно ориґінальними та високовартісними осягами, це лиш блудні вогники по болотах, осягнені зовсім мимовільно, без ніякого вирахування та зусиль. Ні крихти змагання виломитися зпід низького рівня пересічного відбивача, ні думки критично оцінити свою попередну творчість, а спробувати чогось нового та з тим подумати та підібрати собі може яку спеціальність, ні ми вперто хочемо бути дрібно-універсальними, забуваючи при тому, що таке склеп мішаних товарів. І мимохіть насувається думка, чи розуміємо те, що творимо, а як що так, чому висліди такі невидатні?
Справді застій у помисловости та ориґінальности пл[астової] світлини застрашаючий. Мабуть таки справді не можемо створити пластової світлини та, не оглядаючись на зразок інших, не накидувати їй консервативних вузлів оклепаної форми. А хибаж так тяжко збагнути, що пластова світлина відтворює життя пластуна, а не життя «цивіля» у пл[астовому] однострою, окреме життя, якого елємент відродження ярко пробивається з кождої найменшої риски, якого фраґмент кричить могучійше про Велику Ідею, чим не знати які комплєти; нове пластове життя з тисячами живих та повних емоції ситуацій, за якими надармо вганяється непластун аматор. Хибаж треба фільософії, щоб збагнути, що гарне, що чарівне, що захоплює духа в незривні тенети та каже йому вмить відгукнутись. Хто цього не відчуває, він справді бідак і краще йому шпурнути апаратом, хай розібється в дрібязок, чим має знеохочувати других вбогістю свойого духа, Бо не кожний вродився пластуном і не кожний світливцем.
Відтворити пластове життя у всіх його проявах, вибрати з нього що найзамітніші сюжети, витиснути на йому пятно, яке загіпнотизовувало би кожного глядача, яке будилоби у ньому приспаний зов ліса та гризького диму – оце пластова свілина та в тому напрямі треба її творити.
Але це лиш відповідь на одну половину початкового питання про пл[астову] світлину, другу розвязуватимемо у звязку з майбутнім трактуванням пл[астової] світлини, себто як вона представлятиметься нашим наслідникам. «Історичний Альбом» – це неоцінена скарбниця, як джерело до матеріялів майбутньої історії нашого Уладу. І коли за весь час від підхоплення моменту аж до зложення готової світлини до «Альбома» стоятимемо на становищі, яку історичну вартість представлятиме для майбутнього історика моя світлина, початкове питання про її доцільність розясниться вповні. Дрібка цеї критики повинна бути мірилом кожного нашого пластового зняття, а щойно коли оцінка випаде додатно, беремось за його переведення.
Але відносно останнього дехто глузуючи підмітить: ну, ждав би я, критикуючи, на те аж мені моментка втіче. Супроти цього я завважую, що путящий світливець ніколи не «бє на вітер», бо хто на сліпо пробує ловити ефекти, цей дістає світлину, яких на жаль скрізь повно, але хвилька серйозної застанови, це, як сказано, половина успіху.
Цих декілька слів про пластову світлину досить для догадливого світливця, доповнити собі відповідями ще кілька інших питань, що тісно вяжуться з головним, загально вже обговореним. Одно памятаймо, що пластові світлини, це квіти зірвані на дорозі вічного шукання, а тим вони кращі, чим хто краще зумів їх вибрати та зірвати.
Джерело: Дорош Ю. Пластова світлина (Пластунам-світливцям під увагу!) // Молоде життя. Журнал Українського Пласту. – Львів, 1930. – Травень–червень. – Чис. 5–6 (74–75). – С. 14–15.
Андрій СОВА
історик
