“Все що не вбиває нас – робить нас міцнішими” – ця фраза однозначно стосувалася українців. За два останні тижні ми стали ще міцнішими. Ні “небесні мопеди”, ні масові ракетні атаки не зможуть заставити нас здаватися. Цього ніхто не змінить, як і не змінить традиції приходити в неділю зранку в улюблену каварню, пити запашний напій і, в товаристві нашого партнера Кави Старого Львова слухати цікавезні кавові історії Йозефа Маєна.
Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”. Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварня «Театральна». Нині продовжуємо.
Спеціальний «Tarok-klub» міститься у найближчій «Cafe Palermo» при кінці вулиць Рутковського та Камінського. Подібно як колись назва «Cafe Abbazia» по вул. Легіонів, так тепер «Cafe Palermo» навіває спогади про омріяне клієнтами гаряче сонце. Орієнтальні настінні малюнки відображують південні дива. У глибині затіненого залу, між дзеркалами, виділяються чотири картини-близнюки, створені кимось з художників, пейзажні студії якого завжди проходили не далі, аніж львівська рогатка. На кожному з них намальовано Палермо, пасма цеглистого, червоного піску, на якому виростає рудо-зелена пальма над берегом гранатової хвилі моря і на тлі яскравого лазурного неба з кремовим сідаючим сонцем.
Можливо завдяки таким емоційним картинам і завдяки емоційному освітленню бічного залу, над яким розміщено табличку «Tarok-klub», ця каварня має хоч якийсь успіх. Але цей емоційний «Tarok-klub» не перетворюється вечорами у бар і немає танців, як у сусідніх «Caritonie», чи «Grand» або «Cafe Victoria».
Ні. «Palermo» є задбаною, солідною, стовідсотковою каварнею, що нагадує живі жидівські каваренки віденського Leopoldstadt.
Не залишилось у ній ані сліду від того, що було тут чверть століття тому: з відомої «Під жовтим простирадлом». Ця назва, менше відома, мала своє прикре тлумачення: господар, який багато років хворів, та все ж хотів пильнувати свій бізнес, лежав у головній залі своєї каварні, завернутий у не дуже чисті простирадла. У гарячі дні переносили його з ліжка під буфетом на більярд …
Таку розкидану постіль я бачив сьогодні в одній львівській каварні: «Cafe Victoria». Щоправда складалась ця постіль лише з однієї, і то чистої подушки на дивані біля буфету. І правдоподібно, коли нічні танці у «вікторії» затягнуться на довше, змучений господар задрімає на ній на якусь хвилинку.
Господар може спокійно дрімати і серед дня. Лише у задній картярній залі панує невеликий рух. Передня зала зі світлими жовтими шпалерами та світло жовтими меблями, з дивними балдахінами в куті біля буфету та в другому куті, над сценою оркестру, удень завжди порожня. Кілька відвідувачів бурмочуть щось, як у дрімоті, або гортають журнали. А будь які консумації тут здається взагалі не практикуються. З тієї причини офіціант спокійно проводить свій час на балконі. Роздивляється людей та метушню на «чорній біржі» посередині вулиці. Можливо хоче почути останній курс долара. Після настирливого постукування нового клієнта, постійні відвідувачі самі закликають його до зали.
На загал усе спокійно і тихо. Подібно до дзижчання мух, з вулиці долітають звуки «біржі», пригадуючи усім, що вулиця Рейтана розташована у межах Валів.
Господар може спокійно спати навіть удень. І здається мені, що у випадку подальшого тривання сучасної кон’юнктури, і инші господарі сусідніх каварень на Валах, подібно як і господар «Вікторії», зможуть западати у глибокий, кризовий сон на своїх подушечках …
Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.
Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
