Єпископ УГКЦ 78-річний Григорій Хомишин помер у Лук’янівській в’язниці 28 грудня 1945 року. Не витримав тривалого побиття чекістів НКВД.
Чоловік народився 1867-го в селищі Гадинківці – нині Тернопільської області. 1893 року закінчив богословський факультет Львівського університету та одразу став священником. Продовжив навчання у Відні, де за п’ять років здобув ступінь доктора богословських наук. Працював катедральним служителем в Івано-Франківську, а 1902-
го став ректором духовної семінарії у Львові.
1904 року митрополит Андрей Шептицький висвятив його на єпископа Станіславської єпархії. Хомишин активно займався її розбудовою, відкривав школи й бібліотеки. 1916-го спробував запровадити григоріанський календар, щоб порвати зв’язки із Росією. Попри опір вірян календар діяв в єпархії два роки.
У часи визвольних змагань долучився до державотворення ЗУНР. Закликав українців вступати в Галицьку Армію.
1932 року опублікував працю “Українська проблема”, у якій доводив, що прийняття Руссю хрещення з Візантії, а не з Риму, було великим нещастям, оскільки надалі це заважало основним істинам віри стати одночасно принципами поведінки вірних у повсякденному житті. 1933-го звернувся до вірян із закликом підтримати впровадження Католицької Акції – руху за справедливе розв’язання суспільних суперечностей. Для цього підтримав релігійне товариство “Скала”. Дозволив йому в кожній парафії закладати читальні, що призвело до конфліктів з українською “Просвітою”.
Вперше Хомишина заарештували після встановлення контролю СРСР над Галичиною 1939 року, але тоді відпустили – після обшуків не знайшли нічого “підозрілого”. У період Другої світової війни долучився до порятунку євреїв, за що арештували німці. Чергове рішення про його арешт ухвалили вже радянські чекісти 26 березня 1945-го. За пів року до того помер митрополит Андрей Шептицький і радянська влада вирішила ліквідувати греко-католицьку церкву.
Хомишина звинувачували в антирадянській діяльності, співпраці з гітлерівцями й поляками, у підтримці українських націоналістів. Його посадили до внутрішньої тюрми НКВД УРСР у Києві. Під час допитів застосовували побиття, які завдали сильної шкоди й так слабкому здоров’ю. Наприкінці 1945 року його перевели до лікарні Лук’янівської в’язниці де він і помер. Поховали на території в’язниці чи в Биківні.
Беатифікований 2001-го Папою Римським Іваном Павлом II у Львові.
Радянська влада арештувала предстоятеля Української греко-католицької церкви Йосифа Сліпого у Львові 11 квітня 1945-го. Владику схопили в Соборі святого Юра.
Разом із ним заарештували єпископів Миколая Чарнецького, Григорія Хомишина, Никиту Будку та Івана Латишевського. На всіх завели справи про антирадянську діяльність, зв’язки з Ватиканом, іноземними розвідками та українськими націоналістами.
Доля предстоятеля залишалася невідомою для українців до середини 1946 року. Тоді розповіли, що владику вивезли до Києва. Звинуватили у “ворожій діяльності проти УРСР і співпраці з німецькими окупантами”. Закидали, що публічно підтримав Акт відновлення Української держави 30 червня 1941-го. Призначили вісім років Сибірських таборів, у яких насправді він пробуде 18.
Наталка РАДИКОВА
Джерело: Gazeta.ua
