В наш час чогось ніхто не згадує, що в історії взаємин українців та поляків було багато перемог в боротьбі проти спільних ворогів: Грюнвальдська битва 1410 року, звитяжна перемога українсько-польського війська в битві з московітами у 1659 році під командуванням гетьмана Виговського, порятунок Європейської цивілізації від османів в спільній битві українців та поляків під Віднем у 1683 році під командуванням польського короля Яна III Собеського.
Відомо, що правителі різних країн роз’єднували братні народи заради своїх політичних вигод. Про це з гіркотою писав український Геній – Тарас Шевченко, в Оренбурзі, де він зблизився із засланцями поляками – учасниками героїчного повстання 1830-1831 років проти національного гноблення в окупованій царатом Польщі. Наслідком цієї дружби став вірш-звернення “Полякам”, написаний Шевченком у 1847 році в якому він висловив свої щирі почуття до поляків і закликав до дружби в словах: “О, так то ляше, друже, брате!”.
Нашим сучасникам, як в Україні, так і в Польщі варто нагадати про величезний внесок в порозуміння між народами польського шляхтича і великого гуманіста, одного із перших українських поетів Яна Гербута Щасного. Він народився 12 січня 1567 року у селі Боневичи (тепер Старосамбірський район Львівської області) в родині польського шляхтича, відомого польського історика, письменника та правника Яна Гербурта (1528-1578). Дитинство Яна Щасного пройшло в родовому замку, в мальовничому підкарпатському містечку Добромилі (в даний час місто районного значення Старосамбірського району Львівської області). Початкову освіту отримав у батьків та домашнього вчителя. Змалку крім рідної польської, володів також мовою руською (українською). Грунтовну освіту Ян Щасний Гербут отримав навчаючись в Краківській Академії, Інгольштадтському та Парижському університетах, де вивчив досконало іноземні мови – латинську, грецьку, італійську та французьку.
Від 20-річного віку Ян Щасний Гербут активно займався політикою, служив секретарем у польського короля Сигізмунда III Вази, брав участь у військових походах, його долею опікувався його родич, впливовий польський політик, великий гетьман коронний Ян Замойський.
Ян Щасний Гербут, або українською Іван Фелікс Гербулт, на відміну від багатьох спольщених українських аристократів будучи римо-католиком, вважав себе українцем. Ставши у 1604 році послом (депутатом) Польського Сейма Ян Щасний відразу свідомо став на бік опозиціонерів, які вимагали від короля фанатичного католика – толерантного ставлення до православних, вигнання з Польщі єзуїтів, обмеження абсолютної влади короля. Як один із очільників опозиції Ян Щ. Гербут прийняв активну участь в збройному бунті проти короля і після поразки військової поразки бунтарів в битві під Радомом у 1607 опинився в тюрмі.
Після помилування у 1609 році Ян Щасний повертається до родинного Домромиля, перебудував старий замок на Сліпій горі поблизу Добромилю. У його браму був вмонтований родовий герб Гербутів з промовистим гаслом: “Правда і праця”. За правління Яна Гербута Доброміль досягнув найвищого у своїй історії розвитку.
Гербут постійно відстоював інтереси українського населення та його віру, будував церкви. Прихильне ставлення до українців, було одним із мотивів, чому Гербут із прибічника короля перетворився на його супротивника. Іван Франко високо оцінюючи боротьбу Яна Гербута за права українців писав, що: “один з головних представників шляхти Гербут на варшавському сеймі голосно протестував проти розповсюдження святої унії за батогів і кайданів”. Підтримуючи право українців сповідувати свою віру Ян Щасний та його дружина Єлизавета з Замойських у 1613 році безоплатно передали землю під будівництво монастиря отців Василіан, який стоїть і в наші дні. До цього монастиря, прийнявши унію, пішов назавжди в ченці їхній єдиний син Ян.
У 1611 році у заснованій Яном Щасним в Добромилі друкарні та з його коментарями вийшли з друку “Аннали” перемишльського каноніка, видатного вченого, філософа Станіслава Оріховського, який заперечував божественне походження влади, розвивав ідею поєднання католицької та православної Церков, трактував свободу, як найбільше надбання Людства. Думки цього великого гуманіста, вочевидь, повністю відповідали думкам Яна Щасного.
У 1615 році Ян Гербут опублікував у своїй друкарні книжку Войцеха Коцького “Діалог про оборону України і побудка з острогою”, де автор пише про те, що Польща за Україною “…сидить, як за муром, а тим часом татарин плюндрує Україну”.
В неопублікованому при житті Яна Гербута авторському рукописі “Розмисел про народ руський (український)” є такі рядки: “Але чого вони хочуть од того шляхетного народу, якою радою і якою метою вони керуються? Бо коли вони хочуть, щоб Русі не було в Русі,- то річ неподобна, і це все одно,якщо, порівняти, як би їм захотілося, аби море було поблизу Самбору…”.
Ян Гербут, як досвідчений політик, усвідомлюючи всю небезпеку для Польської держави наступу на права русинів (українців) та намагання насильно зробити їх римо-католиками, написав Звернення в якому були такі рядки:”Але рану в серце Вітчизни нашої завдає той, хто ламає право і розриває згоду між народами, з яких Річ Посполиту Польську ….Така колотнеча, яку ми почали з народом руським (українським), братами й кревними нашими, вона ніби рана в серце, котра, хоч найменша приносить смерть”.
Ще перебуваючи в ув’язненні у 1607- 1609 роках Ян Щасний розпочав писати літературні твори, писав латиною, польською, українською мовами. Він автор твору “Перемога козаків над татарами”, сатиричного твору “Єзуїти”, праці “Діалог про оборону України”. Українською мовою написав твори “Геркулес слов’янський”, поему “Гадка (розмова) Гриця з Фортуною”. Записував він також українські народні пісні.
… Тюремне ув’язнення, постійне політичне переслідування з боку магнатів, шляхтичів та католицького духовенства за проукраїнську діяльність підірвали здоров’я Яна Щасного Гербута і 31 грудня 1616 року, у віці 49 років відійшов у Вічність, великий гуманіст та видатний діяч Українського Відродження, у своєму родовому замку в Добромилі.
400-ті роковини відходу у Вічність великого гуманіста Яна Щасного Гербута, ще одна можливість для нас сучасників гідно оцінити моральний подвиг поляка-католика, який рішуче став на бік православних українців і це має пам’ятати Україна, бо таких аристократів чужого походження було набагато менше, ніж своїх, українських магнатів – ренегатів, яки стали чужими для України та українців.
Це сумний ювілей повинен стати не тільки даниною пам’яті Яну Гербута, уродженцю Української землі, який так багато зробив для порозуміння між народами, а також поштовхом для успішного продовження плідної співпраці та діалогу між діячами культури, літератури та науки України та Польщі. Варто було би встановити Міжнародну премію імені Яна Щасного Гербута, яка вручалася б щорічно 12 січня (в день його народження) діячам культури, письменникам, поетам та науковцям за Видатні Заслуги в розвитку українсько-польської дружби та співпраці.
Встановлення міжнародної премії імені Яна Гербута стало би ще одним доказом великої поваги Українського Народу не тільки до постаті Яна Щасного Гербута, нажаль в Україні гідно не пошанованої, але головне стане підтвердженням діяльного продовження в Незалежній Україні тих дружніх, взаємовигідних та справедливих відносин між двома братніми народами, польським і українським, які були справою життя цього Великого Гуманіста епохи Відродження .
Марко СІМКІН
журналіст-міжнародник
