Ян Парандовський: львів’янин, який став «алхіміком» слова

“Алхіміком слова” можна назвати Яна Парандовського – уродженця Львова, письменника, перекладача, номінанта на Нобелівську премію 1968 року з літератури. За цими дещо “сухими” характеристиками ховався справжній майстер слова, для якого його рідне місто та значна частина життя проведена у ньому була вагомою частиною його біографії, яку він висвітлював і у своїх творах. Тож пропонуємо вам поглянути на життя Яна Парандовського – людини, яка осягнула «сутність» слова.

Ян народився 11 травня 1895 року у Львові. Як було встановлено нещодавно, батьком Яна Парандовського був Іван Бартошевський, греко-католицький священик, богослов, професор Львівського університету, автор низки книжок українською мовою. Перші 5 років життя Ян провів із батьками й бабцею у будинку на вулиці Хорущизни, 20. Ще в 1890 році бабця (і хресна) Яна – Марія Бартошевська купила кам’яницю на вулиці Домса (тепер вулиця Війтовича), 5.

Сучасний вигляд приміщення гімназії імені Яна Длугоша, де навчався Ян Парандовський. Сьогодні це корпус НУ “Львівська політехніка”. Джерело: http://zbruc.eu/node/34660

Сучасний вигляд входу до приміщення гімназії імені Яна Длугоша, де навчався Ян Парандовський. Сьогодні це корпус НУ “Львівська політехніка”. Джерело:http://zbruc.eu/node/34660

Навчався в IV державній чоловічій гімназії імені Яна Длугоша, яку закінчив 1913 року.

Ян Парандовський – студент гімназії. Джерело:http://zbruc.eu/node/34660

Професор Львівського університету, античник Людвік Цвіклінський

Ще у молодості Ян дебютував у львівських газетах та журналах, зокрема у газеті «Огляд» (Przegląd), опублікувавши у 1912 році цикл есеїв про З. Красінського (поета, драматурга, прозаїка, одного з трьох польских «поетів-пророків», поряд з Адамом Міцкевичем і Юліушем Словацьким), до його століття. Цей цикл мав успіх, тож редакція газети замовила йому цикл есеїв про Жана-Жака Руссо до його двохсотої річниці. Цей цикл був написаний настільки вдало, що у 1913 році вийшов окремою книжкою. Після закінчення гімназії Парандовський відвідує Рим. Місцем свого навчання він обирає Львівський університет, де починає займатись класичною філологією (серед тогочасних університетських професорів цього напрямку особливо відзначався Людвік Цвіклінський – учень найкращого європейського знавця історії Стародавнього Риму у ХІХ столітті, лауреата Нобелівської премії, німця Теодора Моммзена), археологію й історію мистецтва. Під час навчання брав участь в археологічних розкопках на території Європи. З тих пір, культура Стародавньої Греції та Риму та італійський Ренесанс назавжди захоплюють уяву Парандовського, вони ж будуть супроводжувати його до кінця життя і принесуть йому світову славу.

Обкладинка польского видання “Міфології”. Джерело: http://zbruc.eu/node/34660

Обкладинка україномовного видання “Міфології”.

Перша світова війна принесла для молодого студента арешт (Львів було окуповано російською імператорською армією у 1914-1915 рр.) і 5 довгих років перебування у Російській імперії, куди він був вивезений. Після перебування в Саратові і Воронежі, до рідного міста він повертається у 1919 році – у не менш неспокійний час польсько-української війни. Університет він закінчує лише у 1923 році. А у 1924 виходить ціла низка його книг – «Ерос на Олімпі», «Чародійний Рим» і  його найбільш знаменита праця – «Міфологія. Вірування та легенди стародавніх греків і римлян». Простота мови і логічність викладу миттєво зробили книгу популярною.

У той час Парандовський співпрацював із виданнями «Ранкова газета», «Ілюстрований тижневик», «Літературні вісті» і «Веселка». У 1924–1926 роках він здійснює дослідницькі подорожі до Франції, Греції та Італії. У 1925 році Ян одружився з Іреною Гельцель. Не припиняє він і творчу діяльність – одна за одною виходять його книги «Аспазія» (1925), «Троянська війна» (1927), «Дві весни» (1927). У 1929 році він переїжджає до Варшави, де уже в 1933 році зважаючи на свій авторитет очолює польський ПЕН-клуб (неурядове об’єднання письменників, літераторів, редакторів і перекладачів. На цій посаді він перебуватиме аж до самої смерті. У 1936 виходить автобіографічний роман «Небо пломеніє», який у 1978-му, у рік смерті автора, побачив світ і в українському перекладі.

Війна принесла Парандовському знищення Вашавського будинку з усіма архівами і записками. У 1945-1950 він завідує кафедрами у Любліні. Проте не зупиняється і його творчий потік. У 1948 він перекладає Лонга, у 1951 – “Записки про Громадянську війну” Гая Юлія Цезаря, у 1953 “Одіссею” Гомера. тоді ж з’являються такі його самобутні творчі праці як “Алхімія слова” (1951), біографія Петрарки (1956), “Мій Рим” (1959). Львівському дитинству він присвячує збірку “Сонячний годинник”, яка побачила світ у 1953.

Колона Св. Яна з Дуклі у міжвоєнний період.

Ян Парандовський. Фото повоєнного часу.

Могила Яна Парандовського у Варшаві

«З розталого снігу березневої відлиги, з вологого туману виходив до них у місто у бурій рясі, обвішаний чотками ліхтарів, — поважний бернардинець, здатний пожартувати з молоддю на Академічній, зайти на скляночку вина до Штадтмюллера, сповідати чиюсь самотню душу у Вірменському провулку, розбудити сонного дзвонаря в соборі Св. Миколая, щоб він (завжди останній!) задзвонив до вечерні своїм старим, буркотливим дзвоном. Якими можуть бути чарівними вулиці, коли ходиш без мети або коли мета настільки невизначена, що випадок приводить тебе до неї швидше, ніж намір! Можна зайти куди завгодно або нікуди не заходити і, обійшовши півміста, раптом схаменутися: «А що, власне, ми хотіли залагодити?» І місто, весело дивлячись на цю пару, жартома погрожує їм колоною блаженного Яна з Дуклі, ніби піднятим вказівним пальцем, і, хлюпаючи під ногами калюжами, бурчить на п’ятдесятилітніх диваків, які забувають про калоші». Таким Львів 1910-1920-х запам’ятався Янові Парандовському, Львів його дитинства та юності, Львів, у якому він зміг почати свою творчу кар’єру. Після 1929 Парандовський покидає Львів, проте Львів не покидає його пам’яті. Тож пам’ятаймо і ми про нього – про одного з найвидатніших львівських майстрів слова, який щиро і до останнього любив своє рідне чарівне місто.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

1. Брат Нібенімеда. Алхімік слова Ян Парандовський (Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?mi_pamyatayemo_alhimik_slova_yan_parandovskiy&objectId=1102968)
2. Лучук І. Хто був батьком Яна Парандовського (Режим доступу: http://zbruc.eu/node/34660)
3. Вулиця Професорська (Львів) (Ркжим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_(%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2)