Непомітно в цьому році промайнула весна і за кілька днів ми увійдемо в гаряче літо. Разом з поступовим пом’якшенням карантинних заходів наша країна потроху починає повертатися до звичного життя. Комусь це повернення дається відносно легко, а для когось, на сьогоднішньому етапі, не все так однозначно і зрозуміло.
Театральне життя у Львові завжди було визначальним елементом самоідентифікації та морально-естетичного розвитку суспільства. Адже після Києва та Харкова, Львів впевнено тримає лідерство за кількістю театрів. Уявити собі столицю культури без театрів просто неможливо.
Я зустрівся з Генеральним директором-художнім керівником Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові Андрієм Мацяком, щоб дізнатися як театр планує виходити з карантину.
– Андрію Олександровичу, як Театр імені Марії Заньковецької планує виходити з карантину?
- Уряд нам дозволив проводити репетиції, але для цього ми повинні належним чином підготуватися. Міністерство пообіцяло надати кошти для закупівлі засобів індивідуального захисту та дезінфекції. Нам потрібно жорстко підійти до цієї ситуації, оскільки це не жарти.
Ми плануємо продовжити та закінчити роботу над п’єсою Шекспіра в режисурі Стаса Мойсеєва під назвою «Сатисфакція». Наші актори Мар’яна Кучма та Олесь Федорченко разом із режисером (і актором) Назаром Павликом працюють над військовою темою виставою на Камерній сцені «Життя P.S.».
У цій “карантинній ситуації” ми влаштуємо онлайн генеральну репетицію чи допрем’єрний показ, як хочете можна назвати. Оскільки на прем’єру ми не виходимо, бо глядача немає. Будемо просити наших телевізійних приятелів, щоб нам допомогли. Плануємо показувати наші постановки наживо, щоб наші шанувальники мали можливість слідкувати за нашими новими виставами.
Ними в онлайн режимі ми закінчимо сезон. Я думаю ми отримаємо кошти у Міністерства культури України на відпустку. Орієнтуємося на десяті числа липня. Відпустка не буде великою, бо частину її ми вже використали.
Відтак вийшовши із відпустки, одразу у планах постановка Ореста Огородника «Каліка з острова Імішмаан» Мартіна Макдонаха вона також буде у допрем’єрному показі. А ще вистава «Буна», сучасної української драматургині Віри Маковій у постановці киян – режисера Ігоря Білиця і художника Богдана Поліщука – це на Камерній сцені. Вона також буде у режимі онлайн. Планів та ідей багато.
Знаємо тільки одне… Ми заскучали за глядачем і живим спілкуванням і як тільки матимемо можливість зробимо кілька прогонів і відкриємо сезон суцільними прем’єрами.
Окрім того є у нас дуже хороший задум на якій ми уже шукаємо кошти. Є домовленості із київським режисером «Дикого театру» Максимом Голенком. Визріла ідея поставити у трамвайному депо п’єсу «Тригрошова опера».
Вадим Сікорський планує поставити виставу “Злодій” за твором Василя Стефаника на Камерній сцені та на Великій сцені «Конотопську відьму».
– Чи планує театр Марії Заньковецької скористатися досвідом свого засновника Скарбека, спробувавши роботу на літній сцені?
- Хотілося б зіграти «Наталку Полтавку» або ще якусь музичну виставу в Шевченківському гаю. У планах ще кілька майданчиків, можливо, італійське подвір’я, де раніше давали не одну виставу.
– Під час карантину наше суспільство почало швидкими темпами рухатися до діджиталізації чи є напрацювання театру у цьому напрямку?
- Річ у тому, що в театральному мистецтві, як напевно і відчутті симфонічного та джазового оркестру, є надзвичайно важливим відчуття партнера. На превеликий жаль, велика дистанція між партнерами є мінусом. Тому я б не став аж занадто захоплюватися цим.
Зараз театр у такому плавному, спокійному переході з однієї епохи в іншу. У театр ми потроху залучаємо молодих людей, випускників нашого університету і треба подумати, щоб обов’язково збереглась його спадковість.
Крім того, хочу сказати, що для багатьох, те що відбувається – це чимала травма. Для когось це мине добре, відбудеться переосмислення, а хтось буде дуже травмований після цього, через відчуття непотрібності.
А ще я дуже переживаю за глядача. Адже ця ситуація нагнала страху на людей і це засіло глибоко у підсвідомості. І як себе людина поведе коли треба буде прийти, придбати квиток і сісти у залі, де сидить ще триста, п’ятсот, сімсот осіб. Чи захоче вона прийти, чи не буде боятися? Це велика проблема психологічного характеру.
Але ми будемо різними способами та засобами впливати на цю ситуацію.
Театр Марії Заньковецької першим у Львові дозволив своїм глядачам придбавати квитки через Інтернет. Зараз ми працюємо над новим сайтом. Окрім того маємо велику спадщину, яку ми оцифровуємо та маємо намір зробити музей театру, навіть цифровий. Зараз ми активно працюємо над архівними документами.
Від себе додам, що дуже хочеться вірити, що театральний сезон 2020-2021 років відкриється вчасно і львів’яни та його гості зможуть насолодитися грою одного з найкращих театральних колективів в Україні.
Випитував Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
