14 березня 1872 року народився один з найвідоміших українських художників Олекса Новаківський. Хочемо сьогодні подати добру згадку про нього, яка має шанс запам’ятатися. Таку знайдено у спогадах знаного публіциста Івана Кедрина-Рудницького.
«Коли вже мова про Олексу Новаківського, то можна би багато веселого оповісти про того великого мистця, який, – хоч кремезний і бородатий — робив інколи враження наївної та непорадної дитини. Він був загально відомий з того свого прив’язання до кожного намальованого ним образу, що не хотів з ним розлучатися».
Власна мистецька школа разом з опікою митрополита Андрея Шептицького однаково не давали доброї фінансової опори. Це час від часу змушувало майстра ходити установами з пропозицією купити його роботи. Проте виглядало це все комічно, бо максимально допустимою втратою, яку могла дозволити психіка Олекси Новаківського, була картина розміром з листівку, або й ще менша. А ціна такого мініатюрного твору відверто дивувала.
Краще розуміння вартості робіт у поняттях самого митця проілюструє наступний фрагмент. «Я заходив, бувало до його робітні, бо це була справжня насолода дивитись на чудові образи, в яких сполучались динамізм, романтична символіка й ніжність імпресіонізму краківської школи… Дивлячись на портрет його покійної дружини, прегарної жінки закутаної у барвисту хустку, я запитав його: «Я знаю, пане професоре, що ви не продаєте образів, але все ж, скільки Ви захотіли би за цей портрет?» Новаківський погладив бороду, подумав і відповів: «Та яких 10 000 долярів»… «Пане професоре, кажу, тепер за 10 000 долярів можна купити цілу текстильну фабрику з машинами». Новаківський мало мене із сходів не скинув, що я посмів образити його, порівнявши його образ з якоюсь-там паршивою фабрикою…»
Насамкінець про анонсований у назві допису спосіб забирання полотна. Сталось так, що медичний заклад «Народна Лічниця» замовив у художника портрет померлого директора лікарні та голови Українського Лікарського Товариства доктора Івана Куровця. Роботу було відразу оплачено і портрет був давно готовий, але його не можливо було забрати. Майстер завжди мав ще щось підправити.
З лікарського боку справою завідував першокласний окуліст, скарбник «Народної Лічниці» доктор Леонтій Максимонько. Був це чоловік дуже точний і ретельний у фінансових справах. Його страшенно дратували запитання колег, про те, коли вони нарешті побачать картину.
Одного прекрасного дня доктору увірвався терпець. Біля відомого львівського готелю «Жорж», він найняв двох здоровенних посильних і поїхав до будинку митця. Художник, який нічого подібного очікувати просто не міг, відкрив двері і Леонтій Максимонько з кур’єрами увірвалися в майстерню. Все тривало кілька секунд. Лікар показав на портрет і сказав «Забирайте!». Олекса Новаківський ще стояв на порозі, а «зловмисники» вже їхали до лікарні з довгожданою роботою Видатного Майстра.
Підготував Володимир МУРАВСЬКИЙ
Джерело: «Стилет і Стилос»
