Українських художників Михайла Бойчука, Василя Седляра, Івана Липківського та Івана Падалку розстріляли у тюрмі НКВД в Києві 13 липня 1937 року. Усі належали до школи бойчукістів.
Вони заперечували прийнятий в СРСР соціалістичний реалізм, апелювали до світового та народного мистецтва. У відповідь отримували звинувачення у “спотворенні образів соціалістичної дійсності та радянських людей”, формалізмі. У їхніх роботах вишукували яскраві українські національні мотиви, які називали куркульськими. Націоналізм бачили і в окремих проєктах – Василь Седляр підготував цикл ілюстрацій до “Кобзаря” Тараса Шевченка.
Для арешту художників був потрібен лише привід, який і знайшли за часів Великого терору. Наприкінці 1926 року Бойчук разом із дружиною та учнями здійснили творчу подорож до Німеччини, Чехословаччини, Італї і Франції. Однак, за логікою чекістів, вони їздили для встановлення зв’язків з іноземними агентами.
Бойчука арештували 25 листопада 1936 року. На допитах із застосуванням тортур розпитували про знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким та багатьма іншими українськими діячами, факт чого підтвердив. Для затримання інших художників було достатньо належності до школи Бойчука й активної творчості.
Усіх звинуватили в участі “в українській контрреволюційній націоналістичній організації, що прагнула відірвати Україну від СРСР” та призначили вищу міру покарання. Припускають, що тіла художників могли вивезти до Биківнянського лісу. Усі ж монументальні та “неправильні” твори бойчукістів було знищено. Так була ліквідована найяскравіша українська мистецька школа І половини XX ст.
Лише 1957 року Військова колегія Верховного суду СРСР переглянула справу і дійшла висновку, що засуджених розстріляли безпідставно. В лютому 1958-го майже усіх, окрім Івана Липківського – сина митрополита Василя Липківського, було реабілітовано.
Михайло Бойчук народився в селі Романівка – тепер Теребовлянський район на Тернопільщині 30 жовтня 1882 року. Після закінчення сільської школи переїхав до Львова, де навчався в малярській школі Юліана Панькевича. Там освоїв іконопис та книжкову мініатюру, познайомився з багатьма відомими художниками, митрополитом Андреєм Шептицьким, який допоміг йому навчатися у Європі. 1905 року закінчив Краківську академію мистецтв зі срібною медаллю і вступив до Мюнхенської королівської академії мистецтв. Служив в австрійській армії. Згодом жив у Парижі, де заснував власну школу художників-монументалістів. Повернувся до Львова.
Із початком Першої світової війни та захопленням Галичини російськими військами, зазнав арешту та був засланий до міста Арзамас – тепер Нижньогородська область Росії. У добу революції став професором Української академії мистецтв у Києві та створив школу бойчукістів. За часів СРСР став одним із засновників Асоціації революційного мистецтва України. Виконував портрети кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, розписував Селянський санаторій в Одесі, Червонозаводський театр у Харкові.
1936 року був звинувачений у “буржуазному націоналізмі й фашизмі”. Дружину Бойчука, художницю Софію Нелепинську, розстріляють 11 грудня 1937 року.
Наталка СТУДНЯ
Джерело: Gazeta.ua
