Інколи виникає стійке враження, що аби пережити ті всі ситуації, у які нас кожного дня так “вправно” “заганяє” життя, бракує якісного гумору та щирого сміху. Хтось жартувати не хоче, хтось хоче, але не вміє. Разом з тим, величезна частка існуючого сьогодні гумору, особливо телевізійного, відверто вульгарна і переважно на еротичних мотивах. Кумедні випадковості, незрозумілі непорозуміння і тому подібні речі перебувають у тіні тотально переважаючого сьогодні еротичного гумору. Може це спадщина посттоталітарного режиму і з часом ми від цього відійдемо, а специфіка гумору не замикатиметься на одній категорії і стане більш різноманітною. Тим часом, аби швидше вирости, дивимось як жартували колись. Допоможе нам у цьому львівський гумористичний журнал “ЗиЗ”. Буде трохи довго, але сподіваюсь цікаво!
Дописувачі та ілюстратори журналу “ЗиЗ” займались сатирою та гумором. Робили вони це у Львові з частотою спочатку двічі на місяць, а потім один раз. У період між 1920-ми та 1930-ми шанувальники гумору могли гортати згадане вище видання і сміятися з карикатур на відомих політиків, або ж впізнавати у витворених авторами образах самих себе. Завдяки команді редакторів (у різні часи це: Осип Боднарович, Левко Лепкий та Едвард Козак), які змушували писати (О. Бабій, М. Вороний, В. Гірний, Р. Голіян, Т. Крушельницький, Р. Купчинський, А. Курдидик і М. Рудницький) і малювати (Е. Козак і Олександр Климко) своїх працівників, львів’яни мали у міжвоєнний період те, чого можливо інколи бракує сьогодні. Схоже на те, що журнал таки користувався популярністю та “вдало і правдиво ілюстрував події тогочасної буденщини, вносив розвагу в сірі будні, зганяв з чола хмару смутку”. Тому мабуть варто і нам заглянути до одного з номерів (за 15 січня 1929 року).
Галицький інтелігент. Навіть сьогодні можна інколи почути словосполучення “галицький інтелігент”. Я ще не відкрив для себе його значення, але Едвард Козак того інтелігента намалював. На початковій шпальті видання за 15 січня 1929 року бачимо цю кумедну карикатуру. Зображення підписано “Недоля нашої преси”. Під ним наступний напис: “Галицький інтелігент: Всьо для тих селян! – а для нас інтелігентів один денник…І то все чогось не достає. Або статті за довгі а букви за дрібні, або статті за дрібні а букви надто великі”.
Перший жарт. Біда з політикою. “Не втекти мені ні на хвилинку від нашого політиканства і громадянських інтриг, – та клопотів заїлого партійництва. […] Навіть у свята, на далекій провінції […]. Куди не пішов, так зараз знайомі: Що там чувати у Львові? Як політика? […] А не чули ви там про який новий скандал? […] Та це ще нічого. Як дуже в нас всі розполітиковані, побачив я щойно в самі свята. А в нас свята звичайно, як у свята, посходяться гості, поїдять, попють і вигадують дурниці. – Бавимося! Як? Може в Рідну школу? […] То може в Просвіту? […] Слухайте! – перебив я: – пощо бавитися у політичні забави? […] Я от маю при собі зшиток з народніми загадками. Буду по одній читати, а ви відгадуйте. Ну хай там! Читайте! Я почав: Їду, їду, нема сліду. – УНДО! – крикнули всі хором. – Ні. Човен. – Два коти один хвіст. – Сельроби! (У мене в зшитку було “горшки-близнята”. – Та я сам думав, що Сельроби краще). […] – Прийшов Мох до Моха, помохаймося трохи! – Мох? З Поступу? – Ні! Щож то він така особа, щоби аж про нього загадки складали? Це щітка! […] – Сидить вовк у ямі, сипле з себе отрубами. […] – Гм… – каже хтось, – як би було не вовк, а свиня, то можна би сказати, що це кацап…Я вже не слухав. Вхопив плащ і пігнав просто на двірець. Друзі мої! Як одного ранку ви прийдете […] і побачите в мене шлийки – одним кінцем на шиї, а другим на побічниці ліжка то не дивуйтеся. Я, видно, довше вже не міг…І не ображуйтеся, що в мене до вас буде висолоплений язик”.
Другий жарт. Один факт і його оцінка (Пера своїх і чужих публіцистів). Неділя (нещастя). Вчера […] йшов вулицею Тараса Шевченка у Львові український студент […] Богдан Сливка. З ним […] пес вівчарської породи. Коли переходили біля портику однієї з […] будівель, строго видержаної у візантійсько-готичному стилю, […] кинувся пес […] на пана Вайса Мозеса, […], який цілком спокійно роздумував над походженням і расою людей тут замешкалих […]. Він (пан Вайс!) потерпів дуже незначну шкоду. Діло (В обороні правди). Розважаючи справу зі всіх сторін, мусимо сконстантувати, що факт, який мав місце на вулиці Шевченка, доказує […], що наша молодь, попадає нераз під вплив невідповідальних осібняків. Впрочім […] винна найбільше ця песа, що непотрібно викликала на вулиці (з українською назвою!) нездорові настрої. Новий час (прикрий інцідент). Як доносять вчерашні газети…антисемітизм, рішуче не повинен у нас мати місця (це для батьків), але ми знаємо ще іншу версію, а саме (це для синів). Громадський голос. Не думаємо зовсім брати в оборону пана Вайса. […] Хочемо лише звернути увагу, що якраз тото “Діло”, що під теперішню хвилю накидується на молоде покоління, найменше має до того даних, бо ніхто інший не вчив фашиствуючу молодь воювати такими средствами, якими от саме воював на вулици. Рада (До чого докотилося ундівське хуліганство). Ми й не забіралиб в цій справі голосу, але факт […] мусить дати кожному, неугодовому Українцеву багато до думання. Бо в мент, коли на Радянській Україні іде братання з жидами, коли творяться нові республіки і навіть провідником будови Дніпрельстану є жид, (!) […] тут престолонаслідники ундівських батьків з під стягу пана Дмитра Левицького…
Третій жарт. На фільварку. “На однім фільварку принимає пан економа під услівям, що всякі зносини на його маєтках дозволені тільки йому, чорному бикові і білому когутові. Приняв і поїхав до Італії. Економ телеграфує: Ясновельможний пане! Чорний бик здох. Чи маю пускати білого когута чи заждати на ясновельможного пана”.
Четвертий жарт. “Україна це край, що лежить над ріками […] та над морями […]. Земля це велика і плодюча, жиє там народ здоровий і рослий. Він має широку душу, буйну вдачу, немає тільки долі. Населення на Україні це українізовані і неукраїнізовані Українці, які мають свою окрему, самостійну, українську республіку […] ця окрема українська республіка має окремі неукраїнські республіки і народи […] татарські, болгарські, молдавські, польські, грецькі, жидівські і т. д. Українська республіка є самостійна […] має все, тільки не має свого війська, монети, гербу, фльоти та заграничного представництва […] Столицею України є не Київ, що лежить у середині краю […], а Харків, який лежить на краю […]. На Україні є богато установ які заєдно українізуються. […] По установах вивішені вивіски з написом ”говоріть по українски”, але по українски ніхто не говорить, бо не має відваги, а хто говорить, то цей має відвагу і є обовязково, або шовіністом, або “петлюрівець”….”
Пятий жарт. Зимою. “– Батечку, говорив сьогодні учитель, що звірята на зиму дістають нові футра. – Бійся Бога, не говори цього, бо як мама довідається…”.
Шостий жарт. На правах реклами. “Ах, не одна вже є нині родина / Де від старих, до дитини малої, / Курять усі лиш паперці: Калина / Й курити їх будуть до смерти самої. Жадайте всюди папірців “Калина”.
Це все – лише малесенька частинка з того, чим жили і як жартували у Львові в середині минулого століття. Більше – на Драгоманова, 5.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- ЗиЗ. Журнал сатири та гумору. – 15 січня 1929 року. – Ч. 2.
- Стрілець Н. Лев Лепкий – редактор та дописувач гумористичного журналу “ЗИЗ” [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lepkiy.te.ua/index.php/uk/statti-ta-uchast-u-konferentsiiakh/20-lev-lepkyy-redaktor-ta-dopysuvach-humorystychnoho-zhurnalu-zyz
