У 1766 році в Академічній друкарні Товариства Ісуса у Львові було видано трактат “Zabawki dzieiopiske”. У цьому творі підручникового характеру запропоновано цікаву версію історичного минулого “від створення світу до початку нашого віку”. Означений текст було видано для студентів Collegium Nobilium, що був заснований при Львівському колегіумі єзуїтів у 1749 році. У ньому відображено спробу єзуїтів запровадити новий підхід до викладання історії, який мав на меті актуалізувати та популяризувати їхню освітню модель, зробити її конкурентною. Нам сьогодні “Zabawki dzieiopiskie” можуть бути цікавими з різних точок зору. По-перше, цей твір дає уявлення яким бачили та як писали власне минуле три століття тому. По-друге, він демонструє зразок виховання та формування політичної еліти, з чим у нас сьогодні величезні проблеми.
На всіх примірниках “Zabawek dzieiopiskich” читаємо, що вони були створені “przez Jozefa Rzewuskiego”, дрогобицького старосту та генерал-лейтенанта коронних військ. Але навіть поверхнева пошукова робота схиляє до варіанту, що цей текст насправді вийшов з-під пера не Юзефа Жевуського, а його батька Вацлава. Останній був тісно пов’язаний із літературою, часто публічно висловлював свою думку з приводу різних питань та мав “хорошу” звичку підписувати власні твори іменами своїх синів (чад було троє, тому простір для думки існував). Хто б не написав “Zabawki dzieiopiskie”, але цей текст відображає важливий момент виокремлення історії з риторики та перетворення її у самостійну дисципліну (адже до того історію викладали в складі риторики). З іншого боку, він демонструє цікаву фазу творення історичного наративу з яскраво вираженими героями та антигероями. Дивимось як це було.
Чи Ви можете уявити підручник з історії, який розпочинається оповіддю про Адама та Єву? Книга Жевуського є саме такою. Читаємо на початку, що шостого дня Бог створив людину. Разом з тим, виклад Жевуського містить і масу переказів з античних міфів та купу фактів, які ми і сьогодні вивчаємо в рамках шкільної програми. При цьому, ці всі фрагменти у автора гармонійно поєднуються та становлять концептуальну цілісність. Книга складається із 10 частин всесвітньої історії, скороченої версії історії Польщі “від Леха до початків нашого віку” та табличок, довідникового матеріалу з переліком правителів, пап і ін. Книгу всесвітньої історії поділено за наступним принципом: 1) від створення світу до Потопу, 2) Від Потопу до 10 заповідей Мойсея, 3) Від 10 заповідей до підкорення Трої, 4) Від підкорення Трої до заснування Риму, 5) Від заснування Риму до Александра Македонського, 6) Від Александра Македонського до народження Ісуса Христа, 7) Від народження Христа до Костянтина Великого, 8) Від імператора Костянтина до Карла Великого, 9) Від Карла Великого до відкриття Колумбом “другої половини землі, тепер названої Америкою”, 10) Від Колумба до початків нашого світу.
Як можна бачити, концепція історичного минулого в Жевуського досить цікава. Мікс біблійних, міфологічних та опертих на історичні джерела знань та уявлень відображений навіть в назвах розділів книги. Розібравшись зі структурою, поглянемо що є в самих розділах, яким є їхнє наповнення і як автор трактує історичне минуле. До прикладу, маємо інформацію, що Юбул, син Ламеха, Каїнового нащадка, винайшов арфу та музичні інструменти. Інший син Ламеха винайшов спосіб кування заліза. Самого Ламеха в творі Жевуського названо винахідником полігамії. Погодьтеся, що обговорення канонічної версії минулого за Біблією, не виносить на гору таких цікавих деталей.
Далі ще цікавіше! У 1298 році домініканець Александро Спіна з Пізи винайшов телескоп, Флавіо з Неаполітанського королівства подарував людству компас, а хімік і францисканець Шварц у 1379 році винайшов спосіб виготовлення пороху. Дуже детально автор розповідає про виверження Везувію. А все тому, що ця “gura ognista” не просто засипала Помпеї та Геркуланум, а й поховала в цих містах видатного філософа та натураліста Плінія, на чому Жевуський робить особливий акцент. Під 1483 роком Жевуський говорить про народження Рафаеля Санті і не забуває додати, що це видатний маляр і рівних йому не було ні до, ні після його народження. Схожим чином, він говориться про народження видатного математика “rodem Polak” Миколая Коперника, який придумав “system Copernicanum”. Помітно, з якою любов’ю і трепетом автор говорить про всі ці речі. Зовсім по-іншому він розповідає про народження видатного китайського філософа Конфуція, який є авторитетом лише для китайців, чи “фальшивого пророка” Мухамеда.
Таким чином, Жевуський писав свій текст, аби його читачі гордились причетністю до ідейно-культурного простору, який він творив. Автор формував у них відчуття причетності до чогось великого, а відтак і гордості за себе і свою спільноту. Щось винайшов монах з Пізи, а щось виходець з польських територій. Маємо єдиний часовий і просторовий універсум, частиною якого подавались і читачі “Zabawek dzieiopiskich”.
Не менш цікаво автор передавав і батальні сцени. Богдана Хмельницького Жевуський називає “найлютішим ворогом” Польщі, але його повстання скромно означує “bunty kozackie na Ukrainie”. Тим самим словосполученням автор окреслює повстання під проводом Тараса Трясила та ряд інших збройних конфліктів подібного характеру. Очевидно, що навіть два згаданих вище повстання перебували на абсолютно відмінних рівнях та стадіях організації, але автору йшлося не про це. Масштаб та значення війни Хмельницького він свідомо применшував.
Ще більше Жевуський розставляє акценти при описі батальних сцен, де героїзується польська армія та принижується її противник. Вдумайтеся лише! Під Жовтими водами Потоцький мав 3 тисячі поляків та 2 тисячі реєстровців проти 20 тисяч армії Тимоша Хмельницького, під Корсунем невелика кількість польського війська воювала зі 100 тисячами козаків, під Збаражем проти 20 тисяч польського війська Хмельницький виставив аж 100 тисяч власного. Битва під Берестечком – це взагалі зоряні війни: майже сто тисяч на 400 тисяч. Війна йде, а чисельність військ з обох боків лише наростає.
Абстрагуючись від цього, варто сказати, що автор не ставив собі за мету розказати учням львівського навчального закладу про те, яким було минуле. Він прагнув навчити їх, як це минуле сприймати, наголосити хто герой, а хто ні. Жевуський працював над формуванням свідомості шляхти, підростаючого покоління і робив це на прикладах героїзму власної армії. Чудово опанувавши метод “300 спартанців”, автор не соромився його використовувати для опису кожної з битв. Романтичне оспівування власної армії, яка веде боротьбу з ворогом, що переважає чисельно. Вже тоді, у XVIII столітті, бачимо зразок інструменталізації історії. Автор розставляє акценти над подіями минулого і цю свіжоприготовлену страву подає читачам. Відкривши книгу, учень не дізнавався що і як було, а вчився, як ці події слід інтерпретувати.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Один давній підручник з історії. Як виховували і чому навчали шляхтичів у Львові три століття тому // Zaxid.net, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zaxid.net/news/showNews.do?odin_davniy_pidruchnik_z_istoriyi&objectId=1414979
- Rzewuski J. Zabawki dzieiopiskie albo zebranie dzieiow znakomitszych od stworzenia świata do początków wieku naszego. – Lwów: w drukarni Akademickiey Soc. Iesu, 1766
- Zielińska Z. Józef Rzewuski // Internetowy Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/jozef-rzewuski
- Zielińska Z. Wacław Rzewuski H. Krzywda // Internetowy Polski Słownik Biograficzny [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/waclaw-rzewuski-h-krzywda
