Давній Львів – багатонаціональне та мультикультурне місто, мешканці якого без упину між собою конфліктували та відверто зневажали один одного. Як би нам не хотілося бачити Львів “альтаною серед раю”, але образ блискучого населеного пункту з гармонійним співжиттям його народів – це, радше, спадщина австрійського часу. Хоча й тоді не все було так гладко.
У давнину ж народи часто між собою сварилися, конкурували один з одним, траплялися суперечки і в межах однієї громади. Один з конфліктів тягнувся роками, а серед його фігурантів, крім львів’ян-католиків та львів’ян-вірмен, були навіть королі Речі Посполитої.
Право, тобто права
Конфлікти – нормальний і обов’язковий атрибут життя будь-якого великого міста. Особливо багатонаціонального та з відмінним правовим становищем людей, які живуть у межах міських мурів. У давньому Львові саме так все й було. Тут пересікалися різні народи, а “постійні” мали з монархами індивідуальні домовленості, що затверджувалося привілеями, якими й визначалося їхнє життя.
Очевидно, що соціальний пакет представників католицької громади був найбільш спокусливим. Цей статус вони усіляко відстоювали, не допускаючи інших до “тіла”. Це ставало причиною суперечок. Коли хтось інший має краще правове становище та не існує принципів рівної економічної конкуренції, а твоя приналежність до конкретної з конфесій визначає усе життя, починаєш шукати варіанти. Цей творчий пошук, у свою чергу, може стати комусь поперек горла.
Король Стефан. Перший раунд за вірменами
Літо 1578 року. Король Речі Посполитої Стефан Баторій (1576-1586), якого відносно нещодавно обрали, саме перебував у Львові. У славному місті на трьох пагорбах (чи під трьома пагорбами) йому, між іншим, довелося судити суперечку двох найбільш багатих та впливових громад Львова – вірменської та католицької. Конфлікт між цими спільнотами став своєрідною фішкою життя національних громад давнього Львова – він затихав і спалахував з новою силою, коли вірмени намагалися покращити своє становище і наблизитись до прав та привілеїв, особливо в плані торгівлі та сплати податків, які мали львівські католики.
У 1578 році ситуація не відрізнялась чимось особливим. Між громадами тривав судовий процес. Католики вказували на відмінні релігію та мову вірмен і використовували це як аргумент, щоб назвати представників вірменської громади чужинцями. Чужі, очевидно, не мали би претендувати на громадянство Львова, а також усю повноту прав та привілеїв, які цей статус передбачав.
Проте вірмени також легко не відступили. Вони наполягали, що їхніх предків запросили до Львова ще король Данило та його син Лев. Відтак вірмени заселяли Львів разом та одночасно з іншими народами, які можна вважати корінними. Оскільки представники вірменської громади були серед людей, які заселяли Львів від початків, їх ніяк не можна вважати чужинцями. Навпаки – вони серед співзасновників міста. Представники вірменської громади стверджували, що вони постійні мешканці Львова і це їхнє рідне місто. Врешті, саме ці аргументи видалися королю та його оточенню більш переконливими і він став на сторону вірменської громади та визнав справедливість їхніх претензій на рівноправність.
Стефан Баторій видав привілей, який урівняв вірмен у правах з католицькою громадою. Вони могли торгувати сукном, алкоголем, позбавлялися обмежень в ремісничій діяльності та дискримінації в плані сплати податків. Цей привілей діяв більше 20 років.
Частина друга. Сигізмунд з католиками
Описане вище може видаватися нам чимось дивним і не зовсім зрозумілим. Проте це типова практика свого часу. Представники католицької спільноти Львова не вважали вірмен, як і русинів чи юдеїв, громадяними міста. Їх маргіналізували та називали єретиками, схизматиками, невірними тощо. Якщо подивитися склад магістрату, тобто управлінського органу, побачимо там католиків. Врешті, навіть планування давнього Львова – це чотири квартали, у яких кожен з народів жив немов у своїй окремій державі, за власними правилами. Між усіх інших обмежень, некатоликам навіть не дозволялося торгувати певними товарами. Таких обмежень було безліч. Зрозуміло, що представники католицької громади за цим станом речей пильно стежили.
Так сталося і після програного вірменам суду, про що було вище. Не погоджуючись з цим рішенням, наприкінці XVI століття львівські католики звернулися до нового короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ, відомого своєю прихильністю до католиків. Спочатку справи у львівської політичної верхівки йшли погано. Вони нарвалися на декілька зустрічних позовів, але загалом їм вдалося відстояти своє. Тепер католики наполягали, що вірмени, разом з військами Данила та Лева, а також татарами, нападали на Польське Королівство. Отож, вірмени – союзники татар та вороги Корони. Хоча фактографічні підтвердження цієї гіпотези відсутні, у такий спосіб католикам вдалося відіграти назад, скасувати рішення короля Стефана Баторія та повернутись у світ нерівноправності, максимально вигідний для них, що було до 1578 року. Королем Сигізмундом було підписано декрети, що обмежили права вірмен.
Так життя у Львові повернулося у своє звичне русло – з дискримінацією вірмен та русинів, з регулярними погромами євреїв. Тобто все те, що ми зараз називаємо гармонійним співжиттям та Львовом мультикультурним.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гуль О. “Чужі у своєму місті”: протистояння національних громад Львова у XVI столітті // Україна модерна, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uamoderna.com/md/gul-lviv-medieval/
- Капраль М. Національні громади Львова XVI – XVIII ст. (соціально-правові взаємини). – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, Львівське відділення Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2003. – С. 80, С. 169, С. 172-173.
- Осіпян О. Запрошення вірмен до Львова галицькими князями Данилом та Левом Даниловичем у “Topographia Civitatis Leopolitanae” Іоганна Алембека: особливості ренесансного історіописання // Український історичний журнал, 2012. – №6. – С. 145 – 168.
