Посилення театральної активності Львова та впливи артистичних осередків Західної Європи й Америки спричинили появу в Галичині нових форм мистецької діяльності – покази мод. Перший український конкурс краси жінок і показ моделей одягу відбувся у 1917 р. в Стрийському парку. Його організувала “Артистична горстка” УСС. Активним учасником цієї імпрези була й Олена Кульчицька.
Відновлення конкурсу відбулось у 1934 р. з ініціативи журналів “Нова Хата” та кооперативу “Українське народне мистецтво” до Надзірної ради якого входила Олена Кульчицька. На відміну від первісних конкурсів ці імпрези за короткий час перетворилися на справжні спектаклі, у яких брали участь професійні актори та музиканти. До проведення таких акцій залучались відомі актори: Леся Кривицька, Іван Рубчак, Любов Порохняк та інші.
Конкурси всеукраїнського рівня (із залученням учасників з поза Галичини)відбувались у колишньому кінотеатрі “Скіс” (у подвір’ї будинку на пл. Міцкевича 6/7, пізніше у цьому залі був кінотеатр «Утіха», а потім ім. Лесі Українки), у найбільшій кав’ярні в пасажу Міколяша, який розташовувася між вул. Коперника та Вороного, а також у Міському театрі Львова, який з 1931 р. функціонував у Народному домі на вул. Рутовського (тепер Театральній), 22.
Покази мод і конкурси краси регіонального рівня відбувались у Львові за безпосередньої участі О. Кульчицької в залах українських навчальних закладів, спортивних («Сокіл», «Каменярі», «Луг») та студентських («Зоря», “Основа”) товариств. Прибуток з цих імпрез перераховувався на українські захоронки.
Проводились також покази народного одягу. Починалось це з січня 1933 р. коли мистецькою комісією Українського жіночого конгресу було оголошено конкурс на проект народного строю. До складу журі увійшли відомі діячки української культури та мистецтва, зокрема художниця Ярослава Музика, мистецтвознавець Національного музею Ірина Ґургула, редактор журналу “Нова Хата” Лідія Бурачинська, організаторка жіночих товариств Ірина Павликовська.
Акція відбувалась під патронатом журналу “Нова Хата”. Редакція журналу протягом трьох років збирала докладні відомості про одяг різних регіонів України. Із надісланих робіт було вибрано для поширення проекти Галини Мазепи (Прага), Олени Кульчицької (Перемишль), Ольги Білецької (Прага) та Катерини Антонович (Прага).
Були також сценічні проекти, базовані на трансформації народних строїв. Сама думка – поширити їх як народну ношу була цікавою, бо створювала можливість плекати історичні традиції. До таких належав проект М. Стефанович з Хирова. Цей стрій відображав риси козацької доби. А Святослав Гординський розробив проект строю для старовинної гагілки, яка була презентована театром 0. Суховерської на Вечорі народної ноші 4 грудня 1934 р.
Проекти одягу Соні Зарицької (Париж) надавались для поширення в руханці й спорті. Риси сучасності носили проекти Ольги Дядинюк (Самбір) та Ольги Мариняк (Варшава). Оригінальним підходом характеризувались роботи Оксани Лятуринської з Праги.
Олесь НОГА
Джерело: “Галицька брама”, 2007, вересень-жовтень, № 9-10 (153-154).
