Більшість львівських путівників прикрашає фотографія проспекту Свободи із перспективою на Оперний театр, який є однією з головних туристичних атракцій нашого міста. Важко уявити його в іншій локації – однак колись ще як мінімум два львівські парцелі розглядали як кандидатів на місце, відведене під побудову Міського театру (зараз – Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької).
Початок цієї історії варто шукати у 1892 р. й тимчасовому припиненні існування театру Скарбека (сучасний ім. Марії Заньковецької). Власне тоді закінчився термін дії привілею графа Станіслава Скарбека на утримання будівлі, а призначена міською радою комісія вирішила, що той був у непридатному для користування стані (також театр починали фінансувати виключно із бюджету міста, що, звісно, нікого не вдовольняло). Так і зародилася ідея про побудову нового Міського театру.
Головне питання – вибір майданчика для будівництва. Був створений Технічний комітет, який мав займатися всіма справами, пов’язаними зі зведенням нового театру. Від самого його заснування було подано півтора десятка проектів, однак тільки 9 із них заслуговували детальнішого розгляду (основним критерієм був фінансовий бік). Оскільки все це сильно “било” по міському бюджеті, вибирали такі плани, які коштували б найменше. Найкращі з них передавали на розгляд конкурсної комісії, котра засідала в Ляйпцигу і розглядала проекти за номерами, а не за прізвищами зодчих (списки яких замкнули у сейфі губернатора), аби об’єктивно і чесно оцінити роботу.
Основними місцями, обраними для забудови, були: вул. Торгова (пл. Голуховського), парк ім. І.Франка (Єзуїтський сад), пл. Каструм («Вернісаж») та Губернаторські вали. Також додатково розглядали варіанти пл. Галицької та пл. Івана Підкови (Святого Духа), однак вони були швидко відкинуті.
Проект на Гетьманських валах був одним із найвитратніших. Він передбачав пониження рівня вул. Куркової від казарм аж до військового складу на рівень від 0,5 до 1,2 м, впорядкування стоків, розташованих нижче від костелу кармелітів і палацу архієпископа. Таким чином утворився би новий сквер, який мав добре поєднуватися з Губернаторськими валами на просторі від вул. Кармелітської до вул. Театинської (тепер частина вул. Кривоноса).Ось як це описувала газета «Kurjer Lwowski» (за 17 січня 1890 р.):
«З огляду на великий перепад висот між вул. Підвальною та вул. Чарнецького, будувати там театр не можна. Натомість, якби продовжити квартал вул. Руської і зруйнувати при цьому будинок німецької гімназії на Підвальній і другий квартал для продовження вул. Кармелітської, то ми будемо мати чотирикутник площею 2400 м кв., цілком придатний для будівництва нового театру».
Цей проект так і залишився нереалізованим через надто велику зміну ландшафту та руйнацію багатьох тогочасних споруд.
Найскандальнішим проектом однозначно можна назвати той, що стосувався будівлі на місці міського саду (тогочасний Єзуїтський сад). Із вибором території для театру зволікали протягом трьох років – і далі тягнути уже було нікуди. Крайовий уряд закликав міську владу вести переговори на основі парламентського дозволу щодо заходів і субсидії, з якими країна сприятиме витратам на будівництво (із вимогою представити місце, де стоятиме театр, і загального плану, з якого можна було мати уяву про розмір витрат). І саме тут починається активна агітація на підтримку побудови театру в міському саду. Однак цей проект було відкинуто внаслідок неприхильного ставлення до нього місцевих жителів – люди не бажали бачити у себе під вікнами маленький скверик замість пишного парку. Відповідно, на Раді міста даний проект так і не отримав більшості голосів.
Після цього перейшли до перегляду інших проектів – на площах Голуховського та Каструм. Вони повинні були задовольнити місто, дозволивши якомога більше зекономити на витратах, пов’язаних із закупівлею ділянки під забудову.В результаті ухвалили компромісне рішення – ділянка на площі Голуховського не мала мінусів попереднього проекту, також вона дозволяла створити гармонійне поєднання з площею Каструм, будівлями музею та промислової школи, які мали незабаром з’явитися обіч.
Єдине, що насторожувало комітет, – як бути із руслом Полтви. Однак виявилося, що це можна дуже легко і порівняно дешево вирішити – за 30 тисяч злотих. Усі вказані чинники схилили комітет до того, щоби поставити цей проект на перше місце.
Місцева влада висунула дуже чіткі вимоги до функціонального боку проекту на базі міністерських вказівок щодо будівництва театральних будівель, а також у відповідності до найновіших сценічних вимог.Зал повинен мати тисячу сидячих місць і двісті-триста стоячих – але за умови, що ці місця будуть лише на двох горішніх поверхах. Ложі повинні бути на першому та другому поверхах. Окремо обумовлено наявність ложі для поважних гостей із вхідним салоном та окремими входом. На кожному поверсі проти сцени посередині між ложами мають бути сидячі місця, розміщені амфітеатром.
Вестибюль має бути великим, з окремими входами для глядачів, які приходитимуть пішки та проїжджатимуть екіпажами. Просторе фойє на першому поверсі буде сполучене з буфетами – окремо на холодні закуски та гарячі. Сцена повинна мати розміри та спорядження, відповідні для драматичних вистав та оперних постановок. Має бути достатньо гардеробних для артистів – жіночі та чоловічі окремо. Також мають бути гардероби і кльозети для публіки на кожному поверсі, великі зали для репетицій і малювання декорацій.
Крім того, будівничі мали передбачити приміщення для зберігання інструментів і реквізиту.Мають бути дві кімнати для бюро дирекції з передпокоєм, поруч кімната для секретаря, бібліотека та велика кімната для артистів, окремі кімнати для лікаря та комісара поліції. Також слід було обладнати приміщення для електрообладнання, штучної вентиляції, обігріву будівлі та водогону, а також житло для завідувача будівлі з трьох кімнат, передпокою, кухні та спіжарки. Не забули й про житло для машиніста і двох сторожів.
У 1895 р. оголошено конкурс на найкращий проект театрального будинку – й у ньому переміг радник будівництва, директор Промислової школи Зиґмунт Ґорґолевський. Фірма Івана Левинського розпочала будівельні роботи в середині 1897 р., а закінчила їх і віддала місту до експлуатації театральний будинок на 2000 глядачів у жовтні 1900 р.
Побудова Великого театру, однієї з найгарніших споруд міста, коштувала 2.500.000 корон. Із його появою площа як така припинила існування – споруда повністю заповнила собою весь простір, прилеглі будинки було відновлено, впорядковано квітники перед театром. Поверхня забудови становила 3000 кв. м.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- KurjerLwowski // BudowateatruweLwowie. – №17, 17.01.1890.
- http://kakdela.kiev.ua/17703/art/7600.html
Фото:
Do artykułu o projektach lokalizacji Teatru Opery wkradł się błąd.Omawiając pierwszy wariant budowy na Wałach Gubernatorskich nazwano je Wałami Hetmańskimi. Artykuł przeczytałem z dużym zainteresowaniem.Autorce składam podziękowania. Władysław Lemiec.Polska.