Наприкінці 19 століття у приміському селі біля Львова, яке після прокладання залізничної колії, спорудження заміських вілл та розбудови парку, поволі перетворювалося на справжній курорт, з’явилися перші купальні для оздоровлення відпочивальників.
У той час (зрештою, як і тепер) гідротерапія вважалася необхідним атрибутом курортного оздоровлення. Саме у 19 столітті цілющий ефект від різного роду ванн було науково обґрунтовано, тож їх прийом у таких закладах мав характер медичних процедур і відбувався під наглядом лікаря.
У часи Австро-Угорщини для відкриття купальні необхідно було отримати відповідну ліцензію, а в своїй діяльності такі заклади мали дотримуватися наукових принципів та чітко визначених та відомих тоді методів лікування.
Хоча у Львові та ближніх околицях не було природних лікувальних вод, досвід роботи таких закладів на той час уже існував завдяки штучному насиченню води потрібними елементами. Ще у 1859 році на Знесінні, під Високим замком з’явилися перші купальні, які заснував власник тутешньої броварні Кароль Кіселка. Згодом філія цього закладу з’явилась і в центрі міста. Тривалий час тут працював лікарем доцент Едмунд Ковальський, добрий знавець бальнеології.
Перші такі купелі у Брюховичах почали рекламуватися у місцевій пресі з 1896 року. У віллі Стефана Нагановського гостям пропонували приймати ванни як у стоячій, так і в проточній воді.
“Ванні кімнати просторі та елегантно умебльовані. Для тих, хто не плаває, є басейни. Там само продаж молочних продуктів та овочів”, – описувала переваги цього місця газета Kuryer Lwowski.
Щоб скерувати до себе клієнтів, власник купелі давав вказівку, як до нього добиратися — “стежкою від вілли “Марія” через муніципальний ліс”.
Уже через три роки, у 1899 році, заклад Нагановського розрісся до водолікарні та пансіонату. Смачні страви тут готували під наглядом шеф-кухаря із Варшави пана Пелчинського, а директором лікувального закладу був відомий львівський лікар-гідротерапевт Валер’ян Сербенський.
“Найновіші пристрої для гідротерапії: комфортні ванні кімнати, звичайні електричні ванни, всі парові душі, електротерапія, лікувальна гімнастика, масаж та дієтичні процедури. Комфортно умебльовані кімнати, їдальні, бібліотека та читальний зал, парк”, – перераховували приваби закладу в рекламному оголошенні газети Kuryer Lwowski.
Невдовзі, з 1902 року свої послуги починає рекламувати ще одна гідротерапевтична здравниця — водолікарня “Софіївка”. Тут гостям обіцяли постійну лікарську опіку та страви власної кухні. Точного місця розташування цього закладу не вказано, однак його зображення збереглися на тогочасних листівках.
Та, мабуть, найвідомішим закладом водолікування у Брюховичах стали купальні Кароля Братковського, які було відкрито в 1906 році. Братковський уже не перший рік працював у цій сфері і на той час утримував такі ж купальні у Львові: одна з них була на вулиці Скжинського (тепер — Вітвера), інша на вулиці Академічній (тепер — проспект Шевченка). При цьому він співпрацював зі згаданим уже лікарем Валер’яном Сербенським, а також застосовував у себе різні новинки, викликаючи схвалення та захоплення у тогочасної медичної спільноти.
Зокрема, під час 10-го з’їзду польських лікарів та натуралістів, який супроводжувався виставкою природи, медицини та гігієни, були представлені екстракти для штучних ванн власного виробництва та апарат для насичення води вугільною кислотою (вуглекислим газом), розроблений професором Владиславом Неміловичем. Ці винаходи були нагороджені золотою та бронзовою медаллю на виставці.
Купальні Братковського у Брюховичах надавали широкий спектр послуг. Відповідно до переліку, опублікованого в путівнику Uzdrowisko leśne Brzuchowice koło Lwowa z planem sytuacyjnym (1914 року), тут готували 15 видів різних ванн, а також робили інгаляції (“стисненим повітрям, а не парою”, – підкреслювали у рекламі).
Ванни були, зокрема, ароматичні, хвойні, газовані (з СО2), йодовані, солоні, морські, з живицею та з боровиною – лікувальною гряззю, яка складається з пересохлих рослинних організмів у поєднанні з мурашиною кислотою. Також були ванни приготовлені на воді на кшталт трускавецької нафтусі, розсолів курортів Бусько-Здроя (тут славилися сірчані води, які містять йод та селен), Криниці-Францесбаду (тутешні води були багаті на залізо), Івоніч-Риманова (гідрокарбонатні води) та Любіня (сірководневі води).
Також тут пропонували приймати сонячно-водні ванни та душ на свіжому повітрі, були окремі відділення для жінок та чоловіків для гідропатичних процедур (своєрідного водяного масажу).
Найдешевше було просто позагоряти — 10 сонячно-водних ванн на території закладу коштували 5 корон (близько 500 гривень за нинішніми цінами, – авт.). Найдорожчими були боровинові ванни, їхня ціна сягала 40 корон (близько 4 тисяч гривень) за десяток. Всі інші – коливалися в межах від 20 до 30 корон. Приємним бонусом було те, що кожна 11 ванна надавалася безкоштовно.
Перед початком першої світової війни купальні Братковського розташовувалися на алеї Владислава Бевзи (тепер — вулиця Лікарська). Для розбудови цього медичного закладу власник у 1911 році звертався до львівського магістрату з проханням про безкоштовну передачу йому земельної ділянки. А в 1912 році, як повідомляла газета Kuryer Lwowski, Кароль Братковський отримав вигідний кредит від магістрату під 4 відсотки річних з міського фонду промисловості у розмірі аж 20 тисяч корон.
Таке сприяння власникові купальні від міської влади можна пояснити тим, що Кароль Братковський та його брат Леон були авторитетними людьми у місті, учасниками Січневого повстання 1863 року у Польщі, їх запрошували на відзначення всіх національних свят, в парадних мундирах вони приймали паради на теперішній площі Міцкевича, розповідали на публічних зібраннях та в приватних товариствах про події національно-визвольної боротьби проти царської Росії.
На жаль, згадані водолікувальні заклади в Брюховичах не пережили лихоліть Першої світової війни та української революції 1918 року. Згодом, у 1920-х роках, під час польського панування, на їхньому місці було утворено комплекс купалень для ставкових та сонячних ванн, але відродити повноцінну гідротерапію в Брюховичах уже не вдалося. На той час Львів уже втратив статус столичного міста і колишнього розмаху, як за старої доброї Австрії, тут уже дозволити собі не могли.
До речі, чи повернув магістрату Кароль Братковський отриманий перед війною величезний кредит (за нинішніми мірками — 2 мільйони гривень), достеменно не відомо. Зрештою, у 1923 році власник водолікарні помер. Його могила збереглася до сьогодні на Личаківському цвинтарі.
Богдан СКАВРОН
Джерело: БОМОК
