Сьогодні поняття «Кульпарків» асоціюється в нас з частиною Франківського району Львова з розвиненою інфраструктурою, сучасними торгово-розважальними центрами, ІТ-комплексами ну і звісно психіатричною лікарнею. Проте, ще 100 років тому, для пересічного львів’янина слово «Кульпарків» було не більше ніж назва прилеглого до Львова села.
Історія місцевості Кульпарків, котру ми пов’язуємо з територією, окресленою теперішніми вулицями Кульпарківською, Володимира Великого, Княгині Ольги та залізницею, починається ще в далекому XV ст.. Тоді Кульпарків лежав за межами первинних 100 ланів, подарованих Львову польським королем Казимиром III ще в 1356 році. Оскільки у львівських міщан було право самостійно засновувати села поза межами Львова та отримувати з них прибутки, то таким правом скористався у 1426 році львів’янин Пауль Гольдберг, викорчувавши ліс недалеко біля міста та заклавши на тому місті фільварок. Назву цей фільварок отримав Гольдбергоф («Двір Гольдберга»), яка з часом і трансформувалась в слово «Кульпарків».
Ще одна давня згадка цієї місцевості відноситься до 1571 року, коли Костянтин Корнякт надав кредит міській владі на суму 1100 злотих для викупу маєтку «Гольдберг», який на той час належав відомому міщанину Станіславові Шольцу. Надалі про історію Кульпаркова історія має небагато свідчень. Зокрема, перше позначення на карті території під назвою саме «Кульпарків» ми маємо на плані міста Львова та прилеглих територій, датованого 1783 роком. На цьому плані помітно, що в той Кульпарків був невеличким селом, яке навіть не сполучалося з містом жодною вулицею.
Нинішня ж вулиця Кульпарківська виникла тільки в XIX ст. на місці дороги, що вела від Городоцької рогатки до села Сокільники, а тому деякий час вона так і називалась – «Сокільницька дорога». За австрійських часів ця дорога мала певну особливість, котра, в деякій мірі, збереглась і до наших днів. В XIX ст. по ній проходила митна границя Львова, тому жодна міська вулиця не мала права сполучатися з нею. Лише у 1920-х до Кульпарківської дотягнулися вулиці Пільна (тепер Героїв УПА) та Садівнича (нинішня Антоновича). Але і зараз вуличок, що примикають до Кульпарківської по її непарній стороні є вкрай небагато.
Нового розвитку місцевості Кульпарків та більшого її зв’язку з містом надала ухвала Галицького сейму, за котрою у 1875 році було відкрито Крайовий заклад для розумово хворих (теперішня Обласна психіатрична лікарня). Саме поява «Закладу», а разом з ним нових робочих місць і певного розвитку інфраструктури, стимулювала до розбудови Кульпаркова. Зокрема, з’являється вулиця Закладова, яка починає сполучати Сокільницьку та Стрийську дороги. В літературі ця вулиця часто ототожнюється з теперішньою вул. Володимира Великого, що однак є дещо помилково. Частина вул. Володимира Великого між теперішніми вулицями Кульпарківською та Княгині Ольги була збудована аж в радянський час. Натомість, вулиця Закладова на цій ділянці перебігала по теперішній вул. Перфецького та території між вул. Володимира Великого та Бойчука. Саме на цій ділянці ще досі можна побачити одні з найстаріших будиночків Кульпаркова.
З появою лікарні поступово починає забудовуватись і Кульпарківська дорога. Зокрема навпроти закладу зводять для себе вілли доктори лікарні. Мабуть, найдавнішою можна вважати віллу за теперішньою адресою Кульпарківська 108, на флюгері котрої видніється дата «1895». А ось маєток дідичів села розміщувався дещо в іншій частині Кульпаркова, на місці теперішньої 31 школи. Однак, його будівлі та прилеглий до нього парк зникли після Другої світової війни, а згодом була зведена й згадана школа.
Ще до входження Кульпаркова до меж міста, на його території існувало кілька культових місць. Це зокрема Кульпарківське кладовище, яке на давніх планах міста іменоване також як «Закладове кладовище». Очевидно, що саме на ньому ховали померлих з психіатричної лікарні. Розміщувався цей цвинтар на межі теперішніх вулиць Володимира Великого та В. Симоненка. Тепер в цьому місці можна побачити пам’ятний хрест. Навпроти цвинтаря, на тодішній вулиці Закладовій в 1926-1927 рр. за проектом Людомила Гюрковича було споруджено невелику необарокову каплицю, а за іншими даними костел Св. Марії Магдалини.
Зауважимо також, що з початком XX ст. термін «Кульпарків» набуває значно ширшого поняття. Тепер це вже назва не села, а великої приміської дільниці, що простягалась від сучасних вул. Кульпарківської до вул. Стрийської, та від залізниці до вул. Наукової. Однак, до Другої світової війни забудова цієї приміської дільниці була вкрай бідною. У 1931 році Кульпарків нарешті стає частиною міста Львова, алена розвиток цієї дільниці в той час це практично ніяк не вплинуло.
Ситуація змінюється аж з приходом радянської влади та початком так званої соціалістичної розбудови Львова. З 60-х років вул. Володимира Великого, яка тоді звалась вул. Артема, прокладається у звичних для нас обрисах. Починають зводитись багатоповерхові будівлі. Однак, ця розбудова несла з собою і руйнування. Зокрема, в 1973 році ліквідовано Кульпарківське кладовище. Цього ж року танком було зрівняно з землею колишню костел Св. Марії Магдалени, який вже на той час іменувався церквою Введення. Тепер на її місці можна побачити пам’ятний знак, що розташовується за магазином “Океан”. До кінця 80-х рр. Кульпарків набуває цілком сучасних обрисів, від колишнього села не залишається й сліду, а згодом і сама назва цієї місцевості «Кульпарків» десь губиться в часі.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
Було колись село Кульпарків // http://www.pohlyad.com/istoria/n/3331
Крип’якевич І. Історичні Проходи по Львові. – Львів, 1932.
Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів, 2009. – 528 с.
Інтернет-портал www.lvivcenter.org
