Більшість з нас зараз із нетерпінням очікує свято Світлого Воскресіння Христового. І у цей передсвятковий час кожна господиня задумується над тим, які приготувати страви, щоб на великодньому столі не бракувало нічого. Але не можна забувати й того, що навіть найскромніша страва краще смакує коли виглядає естетично. Тому сьогодні мова піде про те, як прибирали великодній стіл наші бабусі, тобто як і чим вони його прикрашали, що було модним в оздобленні святкового столу у 30-х роках ХХ ст. Для цього скористаємося порадами популярного у той час львівського журналу для плекання домашньої культури “Нова хата”.
Насамперед велика увага приділялася столовій білизні. Стіл накривали сніжно білою адамашкою (прим. – адамашкова тканина – ґатунок шовкової тканини), а також лляним обрусом — дуже урочистою, накрохмаленою аж до хрускоту скатертиною. Адамашкові тканини вважалися надто штивними, тому господині все частіше стелили на стіл лляні скатертини. Надавали перевагу обрусам кольоровим, оскільки ті були більш практичними з огляду на плями, що могли трапитися при столі.
Якщо все ж таки стелився білий обрус, то мав бути обов’язково прикрашений білим або кольоровим вишиттям. Вишивка могла бути розміщена по різному — бігти краєм, або бути покидана по всьому обрусі, чи лишень на столовій плиті. Найчастіше у вишивці зустрічався англійський гапт (прим. – вишивка білою гладдю), який складає враження мережива, а ще прикрашали скатертину полтавською гладдю.
Також модними були мереживні обруси, але їх використовували тільки для дуже пишних і невеликих прийомів. А ще часами застеляли стіл за американською модою — замість одного великого обруса стелили один малий, а на нього, посередині стола, давали відповідну доріжку. Правда прикрашали так стіл дуже рідко.
На зміну білій порцеляні, у 30-х роках ХХ ст., прийшов посуд прикрашений квітчастими узорами, а також поступово почали користуватися фаянсовими виробами. Щодо столового срібла, то в той час модними стали прості і гладкі прибори, без усяких дрібних прикрас.
Святковий стіл повинен був бути прибраним так, щоб сам його вигляд надавав гостині урочистості. Для цього найперше використовували живі та вазонові квіти, а ще стяжки (прим. стяжка — стрічка, вузька смужка тканини для оздоби).
Квіти треба було підбирати так, щоб вони гармоніювали з іншим накриттям і підбирали до них відповідну вазу. Популярністю у львівських пань того часу користувалася українська мистецька майстерня “Око”, де виготовляли посуд.
Треба додати, що столів на Великдень було два. Перший – із освяченим та солодким, а другий — за яким гостилися. На перший стіл ставилася висока струнка ваза, щоб вона вирізнялася серед пасок та тортів, а на другому ставили низеньку, для того аби господиня та гості могли вільно бачити один одного за столом.
До форми вази відповідно добирали квітки. У високу вазу найчастіше ставили в’язанку базьок (інша назва – шутка, котики та вербові гілочки) чи галузки ліщини, а у низьку густі китички перших квітів — пролісків, фіалок, незабудок, або просто свіжої лісової зелені. До вишиваного обруса квіти треба було підбирати в тон до кольору вишивки. До кольорового — квіти контрастного кольору: до жовтого фіалки, до синього білі проліски, до світло-зеленого — темнішу зелень.
Стяжки давали тільки до білих обрусів, щоб оживити стіл. При цьому вважали на колір порцеляни чи кольору самої кімнати. Часто стяжки поєднували з квітами. Наприклад, два червоні тюльпани на краях довгого столу, і до цього червоні стяжки точно того самого кольору, або бліді гіацинти й такі самі кокарди покидані по плиті столу.
Стяжки укладали так: ділили ними стіл на прямокутнички. Або від вазонка посередині розходилися вони на чотири сторони, або кидали на столі у вигляді кокард, які треба було пришпилити зі споду.
При модерному накритті не повинно було бути на столі нічого більше окрім накриття та прикраси. Різні полумиски ставилися на окремому столі. Причиною до того було те, що коли миски забирають зі столу, вони залишають по собі слід до кінця обіду. Тож краще було прибрати стіл так, щоб він був однаковий протягом цілої гостини.
В’язаночками живих квітів прикрашали й готові торти. На шоколадний, темний торт радили класти білі або жовті квіточки, поєднані з зеленим аспарагусом, на білий чи рожевий — фіалки, а на інші кольори — братчики. Кльош з овочів оздоблювали галузками барвінку чи аспарагусу. Прикраса з квітів не повинна була бути надто строкатою сумішшю кольорів.
Коли квіти зів’януть (особливо на тортах) їх треба було непомітно замінити свіжими, які до того тримали у воді.
Ще однією цікавою оздобою великоднього стола у львів’янок були — шкаралупки з яєць. Для того, аби зробити таку святкову прикрасу необхідно було витратити трохи більше часу. Для цього брали великі яйця зі світлою шкаралупою. Крізь отвір на тоншому кінці випорожнювали його, потім змивали всі плямки, а середину обережно виполіскували та висушували.
З «ляку до печатання» (прим. – сургучу) нагрітого над свічкою робили чотири ніжки і прикріплювали до товстішого кінця шкаралупки так, щоб вона стояла прямо. Потім кожну шкаралупку фарбували кольоровим лаком, могли прикрасити скляними кораликами чи котиками. Прикрашені шкаралупки треба було ще позолотити довкола отвору та ніжок, щоб не було видно лаку.
У такі “вазочки” вкладали квітки: фіалки, маленькі галузки барвінку чи шутки, та ставили на столі біля кожного накриття.
Головною ж ознакою добре виконаної декорації вважалася загальна гармонія, так щоб жодна подробиця не вибивалася на перший план, як поодинокий фрагмент.
Веселих усім свят та смачної паски!!!)))
Софія ЛЕГІН
Джерело:
1. Нова хата. Львів, 1926. – № 5;
2. Нова хата. Львів, 1936. – № 7-8;
3. Нова хата. Львів, 1938. – № 9
4. https://polona.pl/
