Перетворення села Брюховичі біля Львова у рекреаційну зону відпочинку для заможних львів’ян, яке наприкінці ХІХ століття було зумовлене будівництвом залізничної станції, спорудженням десятків віл і закладенням парку для розваг, супроводжувалося розбудовою необхідної для курорту інфраструктури. Зокрема, поблизу приміщення вокзалу “Спілка власників нерухомості у Брюховичах” домоглася утворення відділення поштового і телеграфного зв’язку, а також телефонного переговорного пункту.
“Поштове та телеграфне управління з громадською телефонною розмовницею розташоване недалеко від вокзалу на вулиці Колійовій (тепер перехрестя вулиці Незалежності України та Василя Сухомлинського, – авт.). робочі години в будні і святкові дні, окрім неділі, з 8 до 12 до полудня і з 3 до 6 після полудня. В неділю — з 8 до 10 до полудня, а після полудня — тільки телеграф та телефон від 3 до 4 години”, – інформував путівник Uzdrowisko leśne Brzuchowice koło Lwowa z planem sytuacyjnym, виданий у 1914 році.
На той час телефонна розмова зі Львовом тривалістю 3 хвилини коштувала 30 гелерів (близько 30 гривень за нинішніми мірками). Доставка телеграми із залізничної станції коштувала таку ж суму. Пошту в Брюховичах розносили троє листонош, яким не належало нічого платити за доставку — виняток був лише для мешканців віддалених вілл, яким було встановлено усталений тариф для винагороди кур’єра.
Як і у наш час, пошта не тільки доставляла кореспонденцію та посилки, але й здійснювала виплату грошових переказів, зокрема, й державних зарплат, які називали тоді “пенсіями”.
Щоправда, у 1900 році були великі нарікання на фінансове забезпечення поштового відділення у Брюховичах, де ніколи не було достатньої кількості готівки. Скажімо, місцева учителька, яка навчала дітей у Рокитному, змушена була їздити за своєю скромною “пенсією” до Янова, тому що в Брюховичах не знаходили 50 корон для її щомісячних виплат.
“На пошті в Брюховичах майже завжди відмовляються, кажучи, що мають недостатньо готівки, щоб виплатити 50 корон переказу, тому виплати завжди тривають довше… Поштові норми дозволяють відправляти банківським переказом суми до 1000 корон, які, звичайно, повинна виплачувати кожна пошта в будь-який час, але в Брюховичах навіть 50 корон не можуть знайти”, – писала про цю ситуацію тогочасна газета Kuryer Lwowski.
Хоча на брюховицькій пошті завжди бракувало грошей, але одному місцевому поштарю Юзефу Бермату у 1899 році вдалося видурити за допомогою фальшивого переказу доволі значну на той час суму — 200 злотих ринських (400 корон або близько 40 тисяч гривень за нинішніми мірками). На цю аферу його штовхнула гріховна любов до одруженої жінки — 50-річної пані, яка була дружиною місцевого курортника, який мав будівельний бізнес у Львові.
Юзеф Бермат був чоловіком років двадцяти, підробляв приватним вчителем, допомагав у роботі канцелярії тутешньої гміни і мав посаду помічника начальника пошти.
Парубок мав дещо потворний вигляд через більмо на оці, але зумів розпалити до себе кохання поважної пані. Зрештою закохані домовилися втекти разом із села і зажити я комусь тихому куточку в любові та злагоді. Справа була дуже романтичною, але потребувала грошей.
“Бермат на пошті надіслав неправдиве повідомлення про переказ 200 злотих, підробивши підпис начальника пошти пана Міллера, на ім’я Яна Шума у Львові до запитання. Сподіваючись на ці гроші, закохана пара втекла з Брюхович і зупинилася в одному із львівських готелів”, – розповідала подробиці цієї афери тогочасна газета Kuryer Lwowski.
На пошті у Львові Бермату спершу відмовилися видати кошти, бо він не мав при собі документів, які б засвідчували, що він дійсно Ян Шум. Тоді він наказав передати гроші в готель, де він зупинився під цим іменем. Офіціант та власник готелю підтвердили особу свого постояльця, після чого гроші нарешті опинилися в руках втікачів.
Зі Львова Юзеф зі своєю коханою подався до Тернополя, ще не знаючи, що чоловік його дами серця звернувся у поліцію із заявою про викрадення дружини. Поліцейські нишпорки показали високий клас, швидко натрапивши на їхній слід.
“Закоханих схопили на залізничному вокзалі в Тернополі, звідки дружина курортника воленс-ноленс змушена була повернутися до будинку свого чоловіка, а перед Берматом відкрилася перспектива кримінального покарання”, – повідомляла газета.
Зрештою поліції не вдалося кваліфікувати дії Юзефа Бермата як викрадення жінки, оскільки втеча відбулася за взаємною згодою. Але під час розслідування цієї справи випливла афера із підробленим переказом. Тож до суду його справу передали за звинуваченням у шахрайстві.
“Обвинувачений визнав себе повністю винним, і судовий розгляд не розкрив жодних нових подробиць цієї справи, за винятком того, що пані дружина курортника не була ні надто красивою, ні надто молодою п’ятдесятирічною матроною”, – іронічно зауважили газетярі.
На суді з’ясувалося, що дружина львівського бізнесмена-будівельника запідозрила, що завагітніла від молодого і некрасивого поштаря, тож фактично змусила його до втечі разом із нею від гніву чоловіка. Окрім того, адвокат підсудного доктор Дверницький переконав суд, що Бермат не отримав жодної вигоди із грошей, видурених за допомогою фальшивого переказу, втративши їх десь дорогою до Тернополя.
За вироком суду помічнику начальника пошти в Брюховичах Юзефу Бермату було призначено покарання у вигляді 3 місяців позбавлення волі та компенсації збитків у розмірі 200 злотих ринських, які він наніс своїми діями державній скарбниці.
Богдан СКАВРОН
Джерело: ДІЛО
