Традиційний народний костюм є продуктом нашарування різних історичних епох. Впродовж довгого періоду народне вбрання відігравало важливу роль в обрядовості українців та було складовою частиною матеріальної культури. Народному одягу були притаманні численні функції, пов’язані з духовним світом людини. Він формувався і удосконалювався під впливом економічних, історичних та побутових факторів.
На початку XX століття на Опіллі (Львівському Опіллі) шили одяг із матеріалів виготовлених у домашніх умовах: полотна, шкіри тварин, фабричної тканини. Майже кожне село різнилось багатством орнаментальних композицій і кольорів, своєрідністю крою одягу та вишивкою.
В усі часи одяг виконував соціальну функцію і відповідав соціальному стану його власника. Привілеєм заможних людей, було носіння шовкових, парчових тканин, мережива.
У селах одяг не залежав від тенденцій моди і тут, як правило, більше уваги приділялось одягу дівчат та молодих жінок.
Повсякденний жіночий одяг складався з сорочки, спідниці , запаски, камізельки. Зазвичай буденну сорочку рідко оздоблювали вишивкою, а якщо оздоблювали, то тільки на манжетах і комірі. Святковий та обрядовий одяг шили з найтоншого нового полотна та прикрашали пишною вишивкою.
Для жіночої сорочки показовою була вишивка плечової частини рукавів та манжетів і відсутність вишивки попереду на грудях, оскільки перед сорочки прикривався камізелькою. Також застосовувався прийом вишивання по зморщеній частині рукавів сорочки.
У галицьких жінок побутували широкі спідниці — з домотканого полотна, фарбованого домашнім способом (вибиванки), або з штампованим орнаментом (вибійки). Поширені були спідниці з подвійною розмальовкою (димки) з білим орнаментом по темному тлу та спідниці з фабричної бавовняної тканини.
У селах поблизу Щирця жінки надавали перевагу однотонним кольоровим спідницям з купованої тканини. Шили їх широкими, оздоблюючи в нижній частині горизонтальною смугою плису або оксамиту. Поверх спідниці носили білу запаску — край оздоблювали широким узором. Також одягали запаску з купованої тканини в контрастних до кольору спідниці тонах. Тло запаски вишивали, а низ викінчували тороками.
Нагрудним жіночим одягом слугували безрукавки “лейбики”. Їх шили прямоспинними з нефарбованого домотканого полотна чи битого сукна й обшивали вовняними кольоровими шнурками. На півдні Львівщини їх шили приталеними з купованої матерії зелених чи синіх кольорів – оздоблюючи кольоровою тасьмою краї. У вигляді рослинного орнаменту оформляли середину.
Верхнім жіночим вбранням служили кабати, які шили з домотканого й купованого сукна – оздоблюючи поли кабата гаптованим квітчастим узором.
Під хустку жінки підкладали кимбалку. Кимбалки були у вжитку, так як, за народним звичаєм, заміжня жінка не мала права заплітати волосся, а лише намотувати або крутити.
Кимбалка могла бути виготовлена з прута, дроту, лози, ліщини, кори липи — лубка, берези, з грубого проклеєного тістом або укріпленого картоном полотна; могла бути обшита шкірою або обгорнена крайкою.
Андрій КНИШ
