Виявляється, на відміну від сьогодення, колись галичани опиралися будь-яким зв’язкам з тодішніми європейськими державами. Чималий на це вплив мав інший політичний зв’язок – з московитами. Важко подумати, що Львів міг би ніколи не стати таким гарним і європейським як сьогодні, якби все-таки не вдалось, починаючи з 1387 року, місту зазнати вплив держав Європи, їхньої культури, мистецтва, освіти, побуту.
Ще у XI-XIIIст Галичина була так званим Диким Полем. Князь Володимирко Володарович, що об’єднав галицькі землі, був прибічником московського князя Юрія Долгорукого і галичани фактично дружили з московитами. Син Володимирка Ярослав Осмомисл одружився на доньці Юрія, політичні стосунки тільки міцніли, навіть відбувався обмін князями в володінні. Новгородський князь аж 10 років керував в Галичині, одружив Данила Галицького на своїй дочці. Це був дуже тісний союз з Північною Руссю.
1204 року Папа Римський Інокентій III здійснює спробу запропонувати Галичині євроінтеграцію. Він посилає своїх людей до князя Романа Мстиславовича, намовляючи його перейти на латинство і за це обіцяючи королівський вінець та поміч меча Святого Петра. Роман навідріз відмовився на пропозицію, витягнувши свого меча і сказавши: «Чи такий меч має Папа, що береться мені допомагати у завоюваннях? Ні, доки я маю свого меча, не хочу купувати володінь іншою ціною».
З 1246 по 1253 роки уже Інокентій IV намагається переконати в тому ж самому наступника Романа – Данила Галицького. Йому він надсилає численні папські булли з проханнями і Данило погоджується коронуватися тільки з інтересом коаліції європейських монархів в боротьбі проти татар. Відповідно, коронація ця була нещирою, галицький князь не йде на поступки Риму в церковних питаннях, йому дорікають у відступництві від католицької церкви, навіть погрожують прокляттям, та Данило згодом розриває всі стосунки з Римом.
Ще одну спробу європейськості здійснює Юрій II Болеслав Тройденович, внук Юрія I Львовича. Він запрошує в Галичину німецьких та чеських купців, ремісників і дає їм рівне право з місцевим населенням. Закордонні гості виявились дуже вправними і завзятими, почали піднімати економіку і заробляти непогано на цьому самі. Але місцевим це абсолютно не сподобалось, вони обвинуватили Юрія II в поширенні католицтва та наданні чужинцям особливих привілеїв.
За свій вчинок князь поплатився життям, адже галичани з боярами змовилися і отруїли Юрія II, його дружину литовську князівну кинули під лід, а німецьких та чеських ремісників вбили, відібравши їхні статки. В літописах так згадується ця подія: «Буря фантастичної ненависті захлеснула Червону Русь. Ця ненависть була спрямована проти всього, що прийшло з Заходу: освіти, торгівлі, ремісництва, проти усього, що працювало для добра громадян». Тоді вони не усвідомлювали, що роблять.
Остання подія і стала причиною походу в 1340 році на Львів Казимира III, що був родичем отруєного Юрія II. І цього разу, злякавшись європейського монарха, львів’яни звернулись по допомогу до хана Золотої Орди Узбека… Лише після його смерті вдалося Казимиру III стати правителем і нарешті своїми силами та силами своїх наступників залучити Галичину до Європи. З 1387 і до 1939 року Львів перебуває під впливом європейських країн.
Звичайно, внутрішнє протистояння ще не до кінця згасає – так, наприклад, львівський єпископ Гедеон Балабан 1596 року противився церковній унії з Римом. Львівські русини були прихильниками східного обряду. Однак поступово вдалося таки домінувати європейськості в галичанах.
«Що тільки Львів до нинішніх часів посідає святого чи найкращого, усе це перейняв від найперших німців, особливо богобоязнь, вшановування монархів, любов до своїх домашніх, гостинність до чужих». – писав історик Бартоломей Зиморович.
Тетяна ЖЕРНОВА
Джерело: Ілько Лемко. Цікавинки з історії Львова – Львів: Апріорі, 2011. – 128с. – С. 13-18.