Не усі революції мають переможний кінець. Однією з найменш відомих подій для сучасних львів’ян та гостей міста є «Весна народів» 1848 року, коли у листопаді 1848 року на вулицях Львова виросли барикади, а місто піддали артилерійському обстрілові. Революція у монархії Габсбургів проходила досить активно і Львів не залишався осторонь цих подій. Пропонуємо вам поглянути, як виглядала спроба встановити контроль над бунтівним містом у 1848 році, яка закінчилась знищенням Ратуші, університету та цілого ряду інших будівель в центрі міста.
У першій половині ХІХ століття, у Австрійській імперії наростало напруження викликане як соціальними проблемами, там і характером самої держави, яка являла собою «клаптикову монархію» зіткану з територій населених багатьма народами. Ці народи, поступово почали відчувати невирішеність своїх проблем, тому коли під впливом революції у Франції, у березні 1848 почались виступи у Відні, національні окраїни монархії Габсбургів вирішили цим скористатись. Окрім угорців та чехів, проявили свою активність і поляки та українці. У квітні-травні було створено польську Раду Народову та українську Головну Руську Раду. Проте для Львова існував і інший вимір цієї революції, окрім політичної інституалізації.
Ще з перших днів революції, почало наростати напруження між революційно настроєними мешканцями міста, та проурядово настроєними військовими частинами, які у цей час були розквартированими у Львові. 19 березня пожежа на Жовківському передмісті спровокувала виступ військових підрозділів. 22 березня, вони оточили середмістя, а артилерія була готовою відкрити вогонь. Революціонерами було сформовано національну гвардію, яка у Львові складалась з 3-х батальйонів піхоти, батальйону студентів, відділів міської міліції, загонів гренадерів та артилерії.
У Львові ближче до осені 1848, ситуація сягнула критичного напруження, після того як виступи у Кракові та Празі були придушені. Майже щодня відбувались сутички з поліцією. Першого листопада 1848 р., відбулися події, які стали іскрою для вибуху. Член національної гвардії – кравець Навроцький, помер від ран які він отримав у сутичці з урядовими військовими. Національну гвардію підняли по тривозі, а на вулицях почали з’являтись барикади, оскільки військовий караул в районі теперішньої площі Галицької обстріляв якогось шевського підмайстра, який не відповів на крик вартових.
У відповідь, артилерійські батареї розмістили біля монастиря бернардинів, в районі сучасного готелю Жорж, та в інших місцях. Сутички продовжувались. На площі Св. Духа (сучасна площа Івана Підкови) солдати побили одного з гвардійців прикладами рушниць і у відповідь їх обстріляли з сусіднього будинку. Це знову викликало стихійний спалах протесту серед населення міста, яке продовжило будівництво барикад. Бургомістр Вибрановський разом з генералом Бордоло намагався переконати міщан покинути барикади, але це не допомогло. Військові прийняли рішення збройно придушити повстання.
О 9-й годині ранку, 2 листопада 1848 року розпочався обстріл міста артилерією. Делегація міщан вмовила припинити вогонь близько 10 ранку, проте кілька пострілів з боку Домініканського монастиря стали причиною того, що місто продовжили обстрілювати. Головними цілями Ратуша, приміщення університету, та театр в колишньому костелі францисканців, оскільки там розташовувалась Рада Народова. На ратушу вивісили два білих прапора, проте це не допомогло і вежі завдали важких руйнувань.
Розпочалась пожежа в приміщення бібліотеки університету та університетської канцелярії, які розташовувались на вулиці Краківській. Розпочалась пожежа у цілому ряді будівель на вулицях Вірменській та Театральній. Близько першої години дня гармати замовкли і місто капітулювало на умовах, які визначив фельдмаршал Вільгельм Гаммерштайн, який і керував військовою операцією.
Національна гвардія повинна була бути роззброєнна, а академічний легіон – розпущений. Після цього, солдати які увірвались у середмістя чинили безлад, а до Ратуші пробрались мародери, які викрадали все що можна було винести, а що не можна було – ламали та викидали через вікна. Подібна ситуація була і у приміщенні університету, єдиним хто намагався щось врятувати були канцелярист С. Козьма, та бібліотекар Францішек Стронський. Останні рятуючи університетські книги, покинув свій будинок, який у цей час згорів разом з рукописом праці над якою він працював багато років. З 51 тисячі книг книгозбірні, їм вдалося врятувати близько 13 тисяч.
Загалом, окрім ратуші і університету, згоріли театр на теперішній вулиці Театральній, Технічна академія та 15 приватних будинків. Збитки було оцінено в один мільйон гульденів. 3 листопада в місті було оголошено надзвичайний стан. Загинуло близько 55 осіб і 75 було поранено. Втрати військових складали 3 вбитих та 13 поранених. Після ліквідації повстання, з міста виселили кілька сотень осіб. Отак невесело закінчились революційні події 1848 у Львові. Незважаючи на завдані Львову руйнування, згодом частина будівель була відновлена, а частина відбудована у новому місці. Проте головним було те, що всі ці події не пройшли намарно і для тогочасного суспільства вони стали справжнім «пробудженням», які мали далекосяжні наслідки як для Львова, так і для всієї Австрійської імперії.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела
- Шишка О. Наше місто – Львів. – Львів: Центр Європи, 2002. – Ч. 1.
- Стеблій Ф. Львівське повстання 1848 (Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lvіvske_povstannya_1848)
- Batowski A. Diariusz wypadków 1848 roku. – Wrocław : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1974.
