Як колись на Галичині вирощували і шанували ліс та карали за вирубку

На початку XIX століття ліси у Галичині належали до складу державних латифундій і були підпорядковані об’єднаній адміністрації державних лісів та солеварень. У 1819 році цій адміністрації підлягали окружні інтендантури солеварень та 6 повітових інспекторатів лісів у Львові, Лежайську, Сяніку, Дрогобичі, Надвірній та Чернівцях. Згодом адміністративна структура лісів змінилася і у 1848 році усі ліси Галичини опинилися в Краєвій управі лісів у Львові.

У 1873 році створено Галицьку дирекцію лісів та державних маєтків, спочатку з осідком у Болехові, а від 1881 до 1918 року – із центром у Львові. Безпосередньо тій дирекції підпорядковано 49 лісових зарядів Галичини. Вартість лісів у 1885 році складала 44 млн. золотих, що було більше, ніж у Тіролі (36 млн.) і майже рівнялось із Моравією (49 млн.).

Ліси називались залежно від власників і належали великим магнатам, окремим поміщикам, магістрам. Великі масиви лісових угідь належали родині графів Потоцьких. Зокрема – сучасних Бібрецького, Львівського, Радехівського, Рава-Руського, Сколівського, Дрогобицького лісових масивів.

Ще від часів Речі Посполитої великі площі належали римо-католицькій і греко-католицькій церквам, монастирям Домініканів, сестер Бенедиктинок.

Вперше ліси були інструментально обміряні у 1860-1880 рр. при складанні Кадастру. Лісовпорядкування було обов’язковим і в лісах приватних власників проводилось за їх рахунок.  Без лісовпорядних планів власник не мав права на вирубування лісу. Перед Першою світовою війною деревину підвозили взимку корчугами, запряженими волами і кіньми.

Про продаж древостану

Контракт куплі–продажу між Конвентом Бенедиктинок з однієї сторони та п.[Giberalе] з другої, про продажу древостану в лісі кугаївському на роки 1894 – 1895.

Вирубка лісу призначена під такими умовами постав:

1. Конвент Бенедиктинок продає п.[Giberalе] в лісі кугаївському в частині лісу званій «Raclaw» – 300 штук дубів нумерованих за взаємною згодою і при встановленій ціні – 1530 зол.рин.
2. Пан покупець зобов’язується в рахунок ціни узгодженої,  при укладанню усної угоди, до рук представника конвенту вложити100 зол.рин. Безпосередньо перед підписанням контракту 900 зол.рин, а до 20 листопада в році зобов’язаному зложити ренту належних 530 зол. рин.
3. Вируб пронумерованих дубів повинен тривати до кінця березня 1895р із застереженням – щоб молоді та зрілі дерева не були ушкодженні при сусідній рубці та вивозі нумерованого лісу. Дерево, котре не буде вивезене  за певного, вказаного часу, переходить у власність скарбу сестер Бенедиктинок.
4. Покупець зобов’язується зрізати дерева низько при самій землі – матеріали чи саги складувати тільки на лініях, або дорогах лісових. Вивозити дерево у встановленому порядку і тільки тими дорогами, що вказані лісовим господарством. При цьому наголошується, що в разі ушкодження молодих дерев чи старих, що не належать до продажу, покупець зобов’язаний заплатити штраф за кожне ушкоджене дерево на користь конвенту Бенедиктинок.

В році 1877, пани Abraham Rolh, Маier Bohrer, Isaak Gershman придбали в лісі Кугаїв в секції 3 на Раслові за квотою 2 500 зол.рин 946 штук дубів, а в дрібній продажі було продано 174 штук за квотою 534 зол. рин. 71 кр.

Про накладення штрафів

Враховуючи особливості розташування маєтку Бенедиктинок, а саме його надмірне покриття лісовими угіддями то не дивно, що селяни приналежні до конвенту дозволяли собі невеличкі непристойності. Зокрема вирубку декількох штук деревини на власні потреби, або ж випасання худібки у забороненному місці. Зрозуміло, що лук та полів  для випасу тварин у лісовій місцевості бракувало. Застосовувати до винуватців різкі покарання для ясновельможної Ксені (абатиси) – було не на руку, але ж покарання за вчинене треба нести, тому часто вдавалось залагодити провину за рахунок виправних робіт. А роботи у маєтку не бракувало і порядок у такий спосіб підтримували. В меншості випадків доводилось платити  штраф.

Ось коротка статистика:

Міхал Кошик з Раківця ніс 3 кавалки бука зі зрубу. Був замічений у цьому неподобстві лісником Куриловичем – 22 січня 1846р.

Блащещак з Кугаєва витяв на Деревачу 6 грабів. Був  зобов’язаний відробити цю провину – возив матеріали на будову.

Йозеф Смачинскі з Раківця на Шимковій горі обтяв граба – відробляв.

9 червня 1847 р. Петро Степа з Раківця зрубав на Медвеже 30 молодих дубків. – відробляв.

10 липня ц.р. Томко Каліцінскі з Загір’я вирубава на Деревачу 2 граби. – відробляв

3 листопада ц.р. Валько Забінскі з Раківця вирубав на Медвеже 4 граби  – відробляв

16 березня 1848 р. Сенько Огоновський з Раківця на Яловиці вирубав 23 соснових бруси.

6 кітня ц.р. Грицько Чабай з Загір’я об’їхав лісову рогачку біля Деревача і Кривулі.

25.06.1907р. Марія Мазур, Зофія Корниляк, Франка Герус – збирали  лікувальні трави на Рацлаві Заплатили кару 3 корони.

Іван Орищак  з Раківця зрубав 5 грабів на Придолинку – заплатив кару 3 кор.

30 червня 1909р.  Марко Ференц  з Раківця  – пас корови на долині Медвеже – заплатив за очистку рову 4 корони.

04. 05. 1910р. Петро Батіг з Кугаєва в лісі Борове – рубав сухе дерево без дозволу на то. Заплатив кару 5 корон.

23.09.1910р. Клімкевич з Поршни в лісі на HOLDA  зрубав граба. Заплатив кару 6 корон.

12. 08. 1910р. Якоб Комаровсі і Міхал Франчук з Загір’я пасли 3 коні на луках скарбових. Заплатили  кару 6 корон.

23. 07. 1910р. Миколай Глов’як з Кугаєва – шахрував при лічбі полін під час достави сагів на Шимковій Горі. Заплатив кару 2 корони.

Федько Клімкевич пас коні на зрубі Грабник – заплатив  кару 5 корон.

14. 11. 1910р Бартек Стосик  з Кугаєва – зрубав 11 штук вільхи на Горбах– подано до суду у Львові.

30.07.1910р. Федько Батіг з Кугаєва – пас коня на Підлугу. Заплатив кару 2 корони.

19.04.1911р.  В Раківцю – Олекса Тарнавський, Бальтазар Кривєцкі, Ян Мазур, Анджей Грицько, Міхал  Ковалишин – вирубали по кілька штук дерева в лісі «Деревач – Нolda»

21. 09.1911р. Ян Стецько з Загір’я пас коні на Підлугу. Федько Клімкевич пас коні на зрубі Грабник – заплачено кару по 5 корон.

Звітував лісничий  Уромський.

Про вступ до лісової школи

Тут важ­ливо згадати про відкриття восени 1883 р. нижчої лісової школи в Болехові. ЇЇ завданням була підготовка допоміж­ного персоналу (помічників лісничих, а згодом і лісничих) для Галичини і Буковини. Щорічно тут навчалося до 15 учнів. До Львівської крайової школи приймали щороку близько 15 осіб, переважно матуристів, 50% з них отри­мувало стипендії та допомогу з кредитів крайового відділу чи господарського товариства. Окрім цього Галицьке лісове товариство для учнів з незаможних родин з своїх фондів виділяло стипендії.

Студентам читалися такі дисципліни, як мінералогія і геологія, зоологія,  ботаніка, географія, німецька і польська мови, геодезія, лісова таксація, лісовідтворення, вжиткування лісу, охорона лісу,ос­нови сільського господарства, технологія деревини, ве­дення лісового господарства,  торгівля деревиною, садівництво, рибальство, мисливство, лісова статистика, бюрове і торговельне ділочинство тощо. Серед студентів були представники різних верств суспільства. Учні, які не отри­мували стипендії, заробляли на життя у лісових госпо­дарствах. Вони здійснювали проектування доріг і мосто­вих конструкцій, проводили геодезичну та меліораційну зйомки, складали і копіювали мапи та плани для індивіду­альних забудовників.

Іспити на лісничих (господарів лісових) і на помічників лісових складались перед комісією іспитовою в Намісництві. Кандидати на господарів лісових були зобов’язані  зложити в головній касі краю, або в уряді податковому таксу 30К, а кандидати на помічників лісових і служби охорони ловецької 10К.  На свідоцтво – штемпель за 2К. Перед комісією іспитовою кандидат мав виказатися квітом з дотичних урядів, або звільненням від оплати (хто бажав бути звільненим від оплати мав би внести подання і приложити свідоцтво убожества виставлене громадою, та підтверджене урядом парохіяльним . Також потрібно було пред’явити свідоцтво набутої однорічної лісової практики.

Побережників, або дозорців лісових вибирали з осіб, що відслужили 3 роки у війську (лиш не таких, що з тої громади в котрій треба такого дозорци). Платили побережникові 30 до 60К місячно, дають хату коли де яка є, грунт і дозволяють тримати 2 штуки худоби. Бажаючий дістати таку посаду мав би конче вміти читати і писати, а також постаратися про рекомендацію (протекцію). Кандидат мав би власноруч написати подання і приложити книжку військову разом зі свідоцтвом моральності від громади. Не військові могли бути прийняті хіба, коли мали дуже добру рекомендацію.

Вимоги подані станом на 1910р

Під час Першої світової війни лісові масиви були нещадно знищені.

На території Львівського округу після війни  залишилось 9903 га зрубів, а впродовж 1919 року вирубано 486 га лісів, у 1920 – 411, у 1921 – 1040, у 1922 – 2009, а в 1923 – 1850 га, що разом склало 15700 гектарів зрубів, які необхідно було заліснити. Такі лісовідновні заходи було проведено у 1920-1923 роках, проте величезна площа лісів усе ще залишалась не залісненою.

Адміністративний поділ державних лісів за часів Польщі мав таку структуру: лісництво, надлісництво, інспекція лісів, дирекція лісів.

Надлісництво мало свій магазин, їдальню з усіма необхідними продуктами харчування. Робітники щотижня по спеціальних квитах – бонах одержували товари та продукти в кредит.

У 1923 році персонал Львівського округу лісів становив: 105 членів заряду округу, 44 надлісничих, 158 лісничих та 564 лісники та гайові. На одне надлісництво припадало, у середньому, 19 працівників або 29 працівників на 10 тисяч га лісів

При Польщі були так звані гмінні ліси. Їх охороняли лісники. Гмінні ліси були під контролем повітової (районної) і воєводської (обласної) влад в особі своїх інспекторів. Лісорозробками займались лісники і лісничі. їм допомагали лісові «маніпулянти». Лісничі проживали в державних будинках – лісничівках. Для лісників були побудовані кордони – гаївки. Лісники, які не мали кордонів – гаївок, проживали у власних будинках, але одежрували доплату, так звану квартплату.

Лісничі носили відповідну форму. Лісники мали рушниці і карабіни. Вся лісова охорона, як лісничі, так і лісники, приймали релігійну присягу: чесно і добросовісно виконувати свої службові обов’язки. За Австро-Угорщини лісники не мали обмундирування. Ходили в своїй цивільній одежі. Лише на “ташках” (сумках) та ременях через плече  мали прикріплені металеві гербові відзнаки. Такий порядок носіння відзнак був і при Польщі. Крім того, лісники мали державні клейма з номером обходу. Клеймами користувались, коли відпускали деревину населенню, або коли її конфісковували у порушників.

При Польщі в надлісництві було орендовано  мисливські ревіри (угіддя), і орендатори своїми коштами утримували  єгерів. Орендатори приїздили тільки на відстріл оленів і диких кабанів.

В перші повоєнні роки лісогосподарські роботи в лісництві не проводилися. Основна увага приділялась охороні лісів від самовільних порубок та лісових пожеж. Відпускали ліс у незначних обсягах в основному для відбудови народного господарства та місцевих потреб.

Перші лісовпорядження було проведено впродовж 1952-1953 років. Зроблено перший опис лісових урочищ, зафіксовано їх поквартальні площі в межах тодішнього районування.

З 1960 року лісництву, у зв’язку з реорганізацією лісгоспу в лісгоспзаг (наказ Головного управління лісового господарства від 4 грудня 1959 р.), були передані й функції лісозаготівель — рубки головного користування та вивезення лісу.

З цього часу лісництво стає багатогалузевим господарством і виконує весь комплекс лісогосподарських та лісозаготівельних робіт, а також побічного користування лісом. Лісництво також займається мисливським господарством. Було стабілізовано кадри лісової охорони. На посади лісників, майстрів лісу тощо призначалися люди із середньою та вищою лісогосподарською освітою.

Андрій КНИШ

Джерела:

• Клапчук В.М., Проців О.Р. Лісове та мисливське господарство Галичини: монографія / Володимир Клапчук, Олег Проців / Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства. – Івано-Франківськ: Фоліант, 2011. – 432 с., іл. : 165, табл. : 98, бібл. : с. 414–431.