В цей святковий день пропонуємо вам публікацію про історію святкування Водохреща у Львові. Поданий текст було надруковано в ілюстрованому тижневику “Неділя” 20 січня 1929 р. На жаль, стаття не була підписаною, тому не можемо вказати авторства. Орфографію та стиль написання публікації збережено.
ЙОРДАН
Свято Богоявлення, відоме в нас під більш поширеною назвою Йордану, пригадує вірним момент хрещення Ісуса Христа в Йордані, підчас якого, по словам св. Письма, явився Бог в усіх видах св. Трійці – Бога Отця, Сина й Святого Духа. В старовину так навечеря Йордану, як і само свято було днем хрещення оглашених, що збиралися перед церквою. В міру поширення християнства, оглашених ставало чимраз менше, поки йорданське свято не обмежилося до самого, до нині практикованого водосвяття; водосвяття відбувається так в навечеря, як і в сам празник, при чому в навечеря освячується воду по церквах, а вдень свята під голим небом, на ріках, потоках і керницях. Богоявленську або йорданську воду бережуть вірні цілий рік, деколи навіть приписуючи її лічничу силу. Її пють, відбувши перед тим піст, миють обличча, очі, руки, залежно від звичаю даної околиці і пієтизму, з яким до неї відносяться.
На Заході Богоявленське свято прозвано днем св. Епіфаній, або Трьх Царів, при чому головний момент свята творила віща зоря, що завела трьох мудрців (царів) зі Сходу до віфлеємських ясел.
Особливо празнично святковано Йордан у нас на Україні, а в першу чергу у Львові, де від непамятних часів була навіть Богоявленська церква на Галицькому передмісті. Аж до часів знесення цієї церкви, свято Йордану відбувалося біля неї на березі невеликого потока Сороки, що плив від нинішньої вул. Кохановського (тепер вул.Левицького – ред.). Тоді то над Сорокою збиралися не тільки вірні та процесії з усіх церков Львова й передмість, але й з далеких околиць.
З давен давніх йорданське свято було свого рода патріотичною маніфестацією українського Львова. Самозрозуміло, що такі маніфестації кололи очі львівських «панів райців», які найріжнороднішими шиканами старалися їм зашкодити. Вони дивилися з повним задоволенням, як підміська батярня в сам день Йорданського свята з розмислу занечищувала соріцький потічок, що примусило Українців галицького передмістя залишити потік і святити воду в керниці, що була на хуторі передміщанина Гордоступа. На кілька днів перед празником забивано керницю дошками й ставлено біля неї сторожу, щоб не допустити до занечищення води й профанації свята.
Алеж і на це найшов собі львівський маґістрат спосіб. Під позором небезпеки поширення зарази, що з часта бушувала по Львові після Шведчини, формально заборонено публичне свячення води.
Від половини ХVІІІ в. аж до часів австрійської «ревіндикації» свячено у Львові воду тільки в передсінках церков.
Щойно за Австрії обновлено публичне святкування Йордану, при чому свято перенесено з під Богоявленської церкви на Ринок. Викликало це, очевидно, обурення львівських поляків, а перш за все львівського духовенства; так прим. в 1779 р. латинський арцибіскуп старався перешкодити водосвятю, яке відбувалося перед його палатою, що сусідувала з нинішнім будинком «Просвіти». Все ж таки усунути українців з Ринку під час Йордану таки не вдалося.
З кінця ХVІІІ в. до нині, рік річно святкують вони Йордан біля одної з ринкових керниць.
Як виглядав львівський Йордан в 1789 за владицтва Петра Білянського, про те оповідає нам видана з цього приводу брошура п.з. «Opisanie publicznego świecenia wody w stołecznym mieście Galicyi Lwowie”.
Прибрана святочно керниця стояла біля «одваху», нині вже неіснуючого, проти нин. камяниці «Просвіти». В її напрямі посувалася процесія з міської успенської церкви. Попереду, серединою вулиці йшов богослов в дальматиці з процесіональним хрестом в супроводі двох других з «трійцями» в руках. За ними поступали богослови-стипендисти (що мешкали поза будинком семинара), а за ними богослови-інтерністи зі Львова й инших греко-католицьких епархій.
За богословами поступало тридцять «мілітарних» (жовнірів) яких завданням були сальви підчас Богослуження. За «мілітарними» йшов діякон в дальматиці з владичим хрестом, а поруч нього два богослови в стихарях з «трійцями». За ними 19 діяконів і 21 священиків, усі в празничних ризах. Позаду в окруженні двох діяконів йшов архідіякон з «трійцею». Поруч нього йшли архипресвітери з євангеліями.
За ними починалася вже асиста владики. Складалося на неї шістьох богословів, чотирьох діяконів, чотирьох пресвітерів в ризах і чотирьох в єпітрахилях. Два перші богослови несли свічки, два другі піднос з кропилом, два останні кадило; два перші діякони несли трікирії, два дальші дікирії, пресвитери в ризах несли владичі відзнаки, а пресвитери в епітрахілях служебники.
За ними в окруженні гвардії «мілітарних», ішов сам владика.
За мілітарними йшли цехи і брацтва з хоругвами, за якими тиснувся народ. Коли прохід проходив біля одваху, жовніри ставали під кріс, а барабанщик «бив верблі».
Не слід забувати, що «мілітарні» були на удержанню владики й носили спеціяльні «барви».
Підчас того, як владика тричі погружував хрест у воді, «мілітарні» давали потрійну сальву. Після акту освячення води вертала процесія назад в томуж прядку, що прийшла, обходючи тричі ринок.
Згодом стався Йордан традиційним святом Львова, в якому приймали участь не тільки українські духовні гієрархи, але й представники влади, а також принагідні високі гості.
В 1814 р. приймала в Йордані участь гостююча у Львові сицілійська королева, дочка Марії Тереси, зі своїм сином і двором.
Ілюстрований тижневик “Неділя”. Львів, 20 січня1929 р.
