Цими днями минає 90 років відколи Іван Боберський, вперше за час свого перебування на еміграції з 1919 р. (у 1918–1919 рр. працював референтом пропаганди “Письменичого відділу” в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, у 1922–1924 рр. – секретарем Представництва ЗУНР у Канаді, з 1920 р. проживав у Канаді), відвідав Львів. Перебував він у місті Лева з 16 лютого по 3 березня 1928 р. Упродовж свого візиту, Іван Боберський мав багато зустрічей з діячами українських громадських організацій, передусім представниками очолюваного ним у минулому українського руханкового товариства «Сокіл-Батько», організації української молоді «Пласт», товариства «Українська Бесіда» та іншими; редакціями українських часописів «Діло», «Новий час», «Сокільські Вісти», «Молоде життя».
Оскільки Іван Боберський чимало зробив для заснування та розвитку української скаутської організації «Пласт», «спомагаючи його морально і матеріяльно», то 24 лютого він мав зустріч і виступ перед пластунами Верховної пластової команди та Львівського пластового коша у пластовій домівці (вул. Бляхарська, 11 – тепер – вул. І. Федорова).
Порядок сходин передбачав: «1) Відчитання неприсутних; 2) Слово Пана Верховного Отамана Северина Левицького до проф. Івана Боберського і приявних; 3) Дещо про розвій Українського Пластового Уладу від року 19 – 1928 р. – Д-р Олександр Тисовський; 4) Дещо про Анґльосасів і Канаду. – проф. Іван Боберський; 5) Закінчення». На заході були присутні відпоручники (представники) від усіх пластових куренів і гуртків Львівського пластового коша. З привітальним словом виступив Северин Левицький, який від Українського пластового уладу привітав Івана Боберського та відзначив його заслуги для українського спорту. Після нього Олександр Тисовський «представив розвій, стремління та життя Українського Пластового Уладу» до 1928 р. «Невтомний каменяр українського відродження, культури й поступу», як величали Івана Боберського пластуни, присвятив свою доповідь 20-річчю скаутського руху в Англії (1908–1928 рр.), висвітливши «психіку англійців» та діяльність англійських скаутських організацій Канади. На його думку: «[…] аґресивність і експанзія була й причиною так великого зацікавлення анґлійської суспільности скавтовим рухом.
У парі з зацікавленням пішов небувалий розріст скавтінґу. Сильно вироблений змисл в напрямі посідання і здобування, сильна жадоба успіху та желізна воля задержати це що вже раз здобули, – це головні чинники котрі винесли скавтову орґанізацию в Анґлії на такий ступень, як воно є тепер загарбування другим, – хочаб під правним позором це у Анґлійця річ буденна. Одначе забрати лекше, як задержати, – до того треба сили. І то сили пястука, волі та характеру. Як нація о високій культурі знали Анґлійці, що до цего не вистарчить армія, вони знали, що до того потреба сильного духа патріотичного та сталевої волі. Они зрозуміли також і це, що такого духа не можна виробити за рік чи два, до того треба виховання, і то виховання довгого та розумного. […] Саме цей “scout” мав іще вище двигнути бритийський прапор та задержати його високо над прапорами інчих держав. Ціль скавтінґу в Анґлії була: вишколити правдивого оборонця майна Анґлійської Імперії. Скавти мали боронити майна народнього так само, як цей бульдоґ, символ Бритийської Імперії, боронити бритийську флагу.
В скавтовій орґанізації анґлійська молодіж, може лучше як де инде виробити в собі: зрівноваженість, силу волі, характер та лицарскість». В останній частині своєї промови Іван Боберський подав перебіг одного із щорічного джемборі (виступу), який проводили англійські скаути в Канаді. «Саме в тім пописі», – зауважив Іван Боберський, – «виявляється дуже добре психіка Анґлійця. Дефіляда вовченят відбувається бігом, – пізнати, що її роблять хлопці сильні та жадібні руху, – життя. По вправах поважних наступає якась точка весела, одначе ненадто довга. Це вказує на те, що Анґлієць нерадо дається обхопити якому небудь чувству радости, або нещастя. Він старається бути все в рівновазі. Однострої пластунів не є військово однакові, бо це вони також знають, що єдність є не на голові тільки в голові. Це вказує також на здорово розвинений індивідуалізм». Завершилися урочистості оглядинами Іваном Боберським пластової домівки та спільною світлиною з усіма учасниками сходин. Ця зустріч зафіксована також у книзі протоколів Верховної пластової команди записом, який власноруч залишив Іван Боберський: «В день звіту про Канаду, дня 24.ІІ.1928 [р.] у Львові, в домівці вул. Бляхарська ч. 11 [тепер вул. Івана Федорова. – А. С.]».
Як і в домівці «Сокола-Батька» 19 лютого, виступ Івана Боберського, завдяки Степанові Гайдучку, був записаний скорописцем Михайлом Трілем. Витяги з цієї зустрічі були опубліковані у львівському пластовому часописі «Молоде життя» у березні 1928 р. Повний текст, за наполяганням Степана Гайдучка, після відповідних правок Івана Боберського, побачив світ окремою брошурою 1939 р. під назвою «Помічення про англійський пласт» у серії видань товариства «Сокіл-Батько» – «Сокільська бібліотека».
У звіті Команди Львівського Пластового Коша за час від 16 жовтня 1927 р. до 8 грудня 1928 р. про зустріч із Іваном Боберським повідомлялося таке: “На протязі 17 пл[астового] року гостив у себе Льв[івський] Пластовий Кіш кілька разів визначних гостей: 24 лютня с[ього] р[оку] загостив до домівки Льв[івського] Пл[астового] Коша проф[есор] І[ван] Боберський з Канади, який будучи переходово в краю не поминув нагоди зазнайомитись і з життям У[країнського] П[ластового] У[ладу], яке старалось йому по можности зілюструвати Ст[арше] Пластунство […]”.
Іван Боберський також зустрічався із представниками інших українських громадських організацій. Так, у неділю 26 лютого у Львові він виступав перед членами товариства «Українська Бесіда». Члени товариства розглядали нагоду зустрічі з Іваном Боберським як надзвичайну подію. Адже виступав, як зазначалося в одному із їхніх повідомлень у львівському часописі «Діло», «заслужений діяч професор Іван Боберський». У доповіді на тему «Про наших переселенців у Канаді й їх життя» він торкнувся різних аспектів діяльності української еміграції в Канаді.
Поїздка та перебування Івана Боберського на рідній землі широко висвітлювалася у львівській пресі. Показовими в цьому плані є публікації в часописі “Діло”. Так, 2 березня газета подала матеріал під заголовком “Проф. Іван Боберський”: “Проф. Іван Боберський, що приїхав на кілька днів до Львова в своїх особистих і деяких громадських справах, відвідав нині нашу редакцію [редакція “Діла” містилася на площі Ринок, 10. – А. С.] перед своїм виїздом до Канади. Завтра покидає він Львів, щоби в Канаді вести далі ту відповідальну громадську працю, яку вів там з успіхом через кілька останніх літ. В часі короткого побуту в нашій редакції поділився Шановний гість своїми вражіннями з Канади та познайомив нас у загальних рисах з життям і буттям тамошнього українського громадянства. З нагоди виїзду, зглядно повороту, заслуженого в нас громадянина до Канади, бажаємо Йому якнайкращого успіху в праці для добра не тільки канадійської української еміграції, але для всього українського народу”.
Приїзд Івана Боберського на декілька днів до Львова 1928 р. показав що, попри події Першої світової війни, Української національної революції 1917–1923 рр. і 1920-х рр., справа руханки (фізичної культури) і змагу (спорту), яким він присвятив у Львові стільки часу і зусиль у 1901–1914 рр. – в кращі роки свого життя, розвивалася й надалі організаціями «Сокіл-Батько» та «Пласт». Це слугувало інтересам гуртування української спільноти Галичини. Епітети «Дорогий Гість», «Дорогий Учитель», «Заслужений в нас громадянин», «Невтомний каменяр українського відродження, культури й поступу», «Шанований Гість» стали виявом глибокої пошани і визнання сучасниками особистих заслуг Івана Боберського і його внеску як у царині започаткування і розвитку української тіловиховної і спортової традиції, так і в українській справі загалом. Для українських громадських організацій Львова цей візит «Батька українського тіловиховання» мав важливе значення. Зокрема було підведено певні підсумки у дотогочасній праці та визначено напрямки подальшого розвитку українських руханково-спортових товариств.
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич та Ользі Свідзинській. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів) та Центрального державного історичного архіву України у Львові.
