Підготовка до Різдва розпочиналася за декілька днів, адже потрібно було зробити багато справ. Про це у своїй статті розповіла наукова співробітниця Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького Тамара Андрієвська, пише Galnet. Далі пряма мова:
– Кожен в сім’ї мав докластися до того, аби всюди було чисто і полагоджено, але найбільше про «порядки» дбала господиня – все вимивала, випирала, вибілювала. Її хата мала бути гарною (або й найгарнішою), а подвір’я – охайним.
У зрубній хаті вигляд деревини був визначальним, тому мили не тільки предмети інтер’єру, а й стіни та стелю (на Гуцульщині так і називали таку хату – «мита»). З повали змітали сажу, що «насіла» за цілий рік від диму, потім її мили, часом шурували піском. Мили соленою водою – «ропою», капустяним розсолом, який вбиває шашіль, чи гарячою водою з лугом. Для миття господиня брала польовий хвощ («фощій»), який при намоканні робився пружним як губка, або сухі смерекові гілочки «різчинки», бо вони добре вишкрібають дошку. Стіни, лави, стіл, мисник і ліжко не тільки висвітлювали чисту структуру дерева, а ще й вбирали у себе пахощі цих природніх «засобів для миття».
Під особливим наглядом і увагою в кожній хаті (зрубній чи біленій) була піч, адже в ній пекли хліб, готували їжу, на ній у холодну пору грілися діти і старші члени сім’ї. Піч була об’єктом гордості господині, тож і прикрасити її треба було якнайліпше. Це та царина, у якій власниця житла демонструвала свою старанність, мистецький хист і смак.
Перш за все, піч мала бути чистою, тож щосуботи господиня підмащувала її глиною і вибілювала, а вже перед святами білення було ретельнішим і, щонайважливіше – піч розмальовували кольоровими глинками. Найбільш вправними у цій справі були господині білених хат. До прикладу, у внутрішньому декорі біленого буковинського житла кольорова глина завжди відігравала важливу роль. Майстрині з Хотинського р-ну робили з вовни пензлик і малювали по комині і на грубці квіти. У с. Бережонка Вижницького р-ну печі прикрашали квітами, а ще – малювали півників синьою, зеленою і червоною фарбами. Для розмальовування печі квітами робили своєрідне кліше: «На барабульці (картоплині) робили печать, мачали в фарбу і малювали». Мешканка с. Молодове Сокирнянського р-ну, Сливка М.Ф. розповідала працівникам Музею, як готувала собі кольорові «фарби» для оздоблення житла: «Малювала глинкою, яку копала в ярку. Траплявся камінець синій, між ним був і білий, поміж тим була і зеленкувата глинка. Камінці товкла, або молола на жорнах. Порошок розводила у воді і підмальовувала ним піч».
Малюнок міг бути складнішим чи простішим, наприклад, хвиляста лінія і крапочки довкола (так прикрасила піч хати доглядачка нашого Музею – Т.А.) – і теж було гарно.
У біленьких буковинських чи покутських хатах перед Різдвом білили стіни і вимащували глиною долівку, щоб була гладенька. У передсвятковому декоруванні долівки теж застосовували кольорові глинки: один колір використовували по краях, глиною іншого кольору мастили долівку посередині.
Над образами та на жердках вішали випрані чи нові рушники, був прилагоджений святковий одяг для всієї родини. Поверх образів чіпали свячене зілля, на Гуцульщині образник декорували ще кукурудзяними качанами -«шульками», «голубами» з видутого яйця з паперовими крилами і хвостом та дзьобом з воску. В інших регіонах до стелі підвішували легку солом’яного конструкцію – «павука».
Коли господиня закінчувала свої приготування, господар приводив до порядку «обійстя». На завершення, уже перед вечерею, замітали хату. Робила це найстарша жінка в сім’ї, найчастіше бабуся. Потім, у час самих свят, в хаті не прибирали, бо казали, що «в велике свято навіть мітла має відпочити».
В довершення підготовки до Святвечора на стіл стелили випраний білий обрус, під який клали сіно. Під стіл настелювали отави, по долівці – соломи і урочисто вносили Дідух – солом’яний сніп, головний символічний атрибут Різдва.
