Багато доріг веде до Львова. Бруковані і мощені, асфальтовані та порослі травою, вони пробивають собі шлях, звиваючись між пагорбами. Дороги завжди були артеріями, по яких текла кров міста-серця Галичини.
Дороги, та можливість пересування ними, власне, і були тим, що визначило долю Львова як міста. Вдале розташування дозволило Львову стати, за середньовічними мірками, справжнім мегаполісом. Саме перетин торгових шляхів привабив до міста численні купецькі громади вірмен, євреїв та німців. Розквіт торгівлі ХV століття зробив руське місто Лева багатонаціональним Львовом. Таким він залишався і до початку століття двадцятого.
Природньо, що у великому місті та його околицях постає проблема транспортного сполучення. Населення потребувало швидкого засобу пересування аби вчасно потрапити на роботу, подолати значну відстань містом, яке невпинно розросталося, або просто здійснити «шпацер по Ринку».
З 1880 року і до Другої світової війни основним міським транспортом Львова був трамвай. Перші 24 вагони трамваю для Львова (або Lembergа, як писало на дорожніх вказівниках) були виготовлені німецькою фірмою Siemens & Halske. Спочатку функцію «двигуна» трамваю виконували коні, а з 1894 року їх поступово заміняла електрична тяга. Колишні кінні вагони ще довго виконували функцію причіпних до електричних трамваїв. Львівський трамвай, на відміну від Чернівецького (представленого тепер в єдиному екземплярі, у ролі пам’ятника), успішно функціонує і до сьогодні. Чернівецький трамвай (хай спочиває з миром) припинив роботу у 1967 році, але досі живе в народній пам’яті, як такий, що лякав людей своїм дзенькотом з-за повороту. А його львівський колега поповнився новими «Електронами» та просунувся від центру на фантастичну донедавна відстань – аж до Сихова.
Автобусне сполучення в межах міста (значно розширених 1931 року) фактично розпочалося 12 квітня 1928 року коли із площі Більчевського (тепер Кропивницького) до нововідкритого Скнилівського летовища розпочав курсувати маршрут «А». Автобусами також можна було доїхати до Брюховичів, звичайно, якщо у вас був 1 злотий на білет. Подорож на дальшу відстань виливалася у більшу суму. Наприклад, білет до Городка вартував 2 злотих, до Перемишлян і Великих Мостів по 4 злотих 50 грош, а подорож до «нафтової столиці» Галичини – Борислава, виносила із кишені цілих 8 злотих 50 грош.
Автобусні маршрути того часу були доволі впорядковані. Існувала практика додаткових рейсів у вихідні дні та свята. Зупинки здійснювалися лише у визначених місцях. Ми спробуємо уявно проїхати одним із цих маршрутів. Для цього прослідкуємо за звичайним львівським паном.
Отже, надворі 1928 рік. Щоб дістатися до Брюховичів наш пан входить у салон автобуса на Маріїнській площі (сучасна площа Міцкевича) о 7:30 ранку. Він сідає коло вікна та розгортає газету, а тим часом наш транспорт починає їхати. Проїжджаємо зупинки на Краківській площі (площа Ярослава Осьмомисла), повертаємо на Замарстинівській рогатці (роздоріжжі) та вже скоро бачимо місцевість Голоско. Залишилося ще зовсім не багато, усього лише в’їхати у Брюховичі та вийти на зупинці коло залізничної станції о 7 годині 59 хвилин. Колеса автобуса з’їдають дорогу під собою, і ось ми уже на зупинці.
Пан встає, надягає капелюха і виходить з автобуса… Дякуємо йому за люб’язність в цій невеличкій, автобусній, подорожі вулицями старого Львова та околиць.
Сергій Гуменний
Список джерел:
- Тархов С. А. Історія Львівського трамваю. − Львів: Фенікс Лтд, 1994.
- Львівський автобус. [Електронний ресурс] https://uk.wikipedia.org/wiki
- Лемко Ілько. Романтичний львівський трамвай // Легенди старого Львова. − Львів: Апріорі, 2008.
