В середу, 26 квітня 2017 року, у Львівському національному музеї Івана Франка (вул. Івана Франка, 150-152) відбулися урочистості з нагоди вручення Андрієві Содоморі премії «Глодоський скарб». З цієї нагоди до Львова приїхав її засновник і фундатор, письменник Григорій Гусейнов.
«Глодоський скарб» – українська мистецька премія, заснована лауреатом Національної Шевченківської премії, письменником та редактором часопису «Кур’єр Кривбасу» Григорієм Гусейновим 2007 року. Грошовий еквівалент своєї нагороди він поклав у банк на депозит і з відсотків виплачує винагороду митцям. Щорічно її лауреатами стають знакові письменники та діячі культури.
Особливістю цьогорічної церемонії нагородження “Глодоським скарбом” у тому, що вперше за свою одинадцятирічну історію вона відбуватиметься у Львові – місті, особливо важливому для Андрія Содомори. І не тільки тому, що тут він прожив усе доросле життя, але й тому, що впродовж десятиліть творчо пізнавав місто, і саме Львів став матеріалом для універсалізації багатьох важливих та особливо близьких йому тем.
«У дім генія прийшов геній. Живий до живого. …Андрій Содомора – геній. Живий, справжній, скромний, вічний геній. І великих літер не потрібно, щоб увиразнити цю думку. Геній без знаків оклику і капслоку», – сказав у вітальному слові директор музею Франка Богдан Тихолоз.
Дівчата з гурту «Курбаси» зачарували присутніх своїми фольклорними темами і налаштували на поетичний лад усіх присутніх на урочистостях. До слова, в цей день Дім Франка заледве вмістив усіх охочих розділити приємні хвилин з Андрієм Содоморою.
«Стільки знайомих облич у залі, близьких людей, що хвилювання просто неймовірне. Аж перед самим нагородженням збагнув, що забув покласти гроші у диплом», – зазначив пан Гусейнов.
Сам Андрій Содомора з притаманною йому гідністю та спокоєм отримав відзнаку. Надалі урочистості пішли кудись за завісу. Прийшов час легкої розмови про найприємніше, що є у людей, – усмішку.
«Щодо доповіді чи лекції, то це ні одне, ні інше. Бо тема така досить дивна – усмішка. Не годиться вона ні для лекції, ні для доповіді. Навіть не для бесіди. І знаєте, усмішка – така ж неосяжна як людська душа», – з усмішкою на вустах говорив Андрій Содомора.
Нового власника «Скарбу» та його фундатора з радістю вітали гості. Так, музей Франка поповнився новим виданням про історію українського кінематографу від спеціального гістя із Києва – кінокритика, кінознавця і кіносценариста Сергія Тримбача. А в фонд «Глодоських скарбів» перейшла низка видань про каменяра.
Чуттєвий виступ дівчат з театрального центру «Слово і голос» став останнім акордом сьогоднішнього заходу.
Наталка СТУДНЯ
Щоб оцінити працю Андрія Содомори як перекладача античної (староримської і старогрецької) літератури, передовсім варто вчитатися у перелік виданих ним томів спадку старожитніх авторів, — тоді й відкриється нам, яка це титанічна праця: численні переклади із грецької й латини (Менандр, Арістофан, Горацій, Овідій, Лукрецій, Софокл, Есхіл, Евріпід, Сенека, Арістофан, Катон, Ґалл, Тібул, Проперцій, Верґілій, Теогнід, Сапфо, Алкей, Симфосій, Архілог, в тому числі – Бидлоо Н. Наставление для изучающих хирургию в анатомическом театре. – М.: Медицина, 1979. – 592 с.). А також більше 100 авторів “Грецької епіграми”…
Це 32-і книжки загальним обсягом до 10 тис. сторінок.
Окрім того – 18 книжок оригінальної прози, поезії й есеїстики письменника й літературознавця загальним обсягом понад 4 тис. сторінок.
Його наукових статей, рецензій, передмов до книжок побратимів по перу не злічити.
ПЛУГАР НИВИ СЛОВА–ЖИТТЯ
Сутність людини — бути собою,
не зрадити себе, свою пам’ять.
Свого часу Жуль Ренар стверджував, що літературу творять воли. Читаю, перечитую поезію, оригінальну прозу, перекладне слово Андрія Содомори і ніби бачу важкий плуг, який він тягне впродовж 55 років. В пам’яті оживає настанова батька митця, його притишений голос: “Взявся за чепіги не випускай із рук” (“Батькова рука”). Знавець Нового Заповіту, той, хто жив згідно з настановами Ісуса Христа, глибоко віруюча людина передає свої знання дітям: “Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!” (Євангеліє від Луки 9:62), щоб вони в житті ішли дорогою правди, праці й примножували духовне багатство свого серця, України. Велике то щастя знайти дорогу до отчого дому, до себе… Андрій Содомора твердою ходою торував свій шлях, краплями поту зрошував його, примножуючи плодами духовну літературну спадщину українського народу, шліфуючи свій талант плугатаря, не окреслював межі своєї ниви. Чи ж може бути межа, якщо наше слово, рідна мова потребують особливої уваги, захисту.
Митець слова усвідомлює час, в якому живе, і свій талант від Бога мусить стократ віддати народу, бо розум має ціну лише тоді, коли служить громаді, любові, духовному збагаченню людини. Таким є Андрій Содомора: “І хто ще має звагу бути правдивим і показати себе таким, яким він є” (Ґете), саме він має звагу; працює не задля слави, нагороди, завжди ж був таким, як є — скромним, доброзичливим, інтелігентом ще тієї доби, коли мізки думали, а не лічили.
У передмові до “Сивого вітру” письменник роздумує над тим, що писання — теж ностальгія, жага повернення до своїх витоків, близьких, рідних… Ми немов би вивіряємо своє Я, життя, осмислюємо дорогу, якою подумки повертаємося до батьківського дому, тягнемося до батьківських рук, їхньої підтримки. Тільки з сивиною розуміємо, яке то щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас, поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя. За те, що маємо, і більше, необхідно постійно боротися, мусимо усвідомити, що й боротьба за рідну мову не припиниться доти, доки не запанує “В своїй хаті своя й правда”… Життя — постійна боротьба й маємо щастя радіти ділами своїми, примножувати їх… В праці бачу Андрія Содомору впродовж десяти років, які мені дарував Бог пізнавати, досліджувати ним написане, впиватися магією, енергією слова, спілкуватися з письменником. Бачу сову на обкладинці його книжки “Наодинці зі словом”: “Сидить собі та птаха… <>…”. Мовчить. Про що вона думає? Можливо, мовить поглядом? Мовчить. Мудрість мовчання — вінець мудрості людини.
Що є життя? Найкраще — Гесіод*:
Труди і дні, і статки, й бідування,
І незупинне колесо турбот,
Що нашим же розкручене старанням.
“Пригорща хвилин”
“Справді, не кожному дано дійти до Коринта**. Але важливо — йти. Хай не до Коринта — до самого себе…”. Таки так: “Людино любові, що глиною теплою пахнеш” (Богдан Смоляк), люблю тебе побратимською любов’ю духу–життя, за слово–життя рідною мовою.