Властивість мистецьких виставок з належно продуманими смисловими лініями пригадуватися чи навіть тримати глядача в тривалій інтризі естетичної загадки після їх завершення виразно проявилася на експозиції, яка понад два місяці літа була частиною простору Палацу Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького. Тут була розгорнута персоналія живопису Народного художника України Віктора Москалюка. Саме її тематична упорядженість стала «дріжджами» до роздумувань про синкретичну природу творчості автора, розпорядника багатої палітри суспільно ангажованих саморефлексій та алюзій.
Розташування виставкових залів сприятливо позначилося на режисурі представлення численних картинних циклів та поліптихів. Саме такі розширені просторові форми є властивими для Віктора Москалюка, шукаючого дієвих способів розкриття складних історіософських смислів у ціннісному імперативі українського життя між минулим і прийдешнім. Такою націленістю були позначені ще й ранні твори художника, з увагою до етнокультурних артефактів та чиннику Часу в його багатовекторних контекстуальних зв’язках. Полотно «Спадкоємність» із серії «Сільські мотиви» (1988) стало однією з перших спроб проникнення у приховані смисли предметного оточення людини, носія певного генетичного коду. Крок за кроком концепт культурної пам’яті оволодівав тематичним діапазоном автора, розширював спектр його зацікавлень джерелами – мистецькими та історичними. При цьому В. Москалюк системно працював над технікою живописання, оперуючи ще й власним досвідом копіювання музейної класики. Не відступаючи від постмодерного «естетичного наративу» в ключових пунктах морфології і синтаксису пластичного образотворення, він виходив на дедалі цікавіші (і багато в чому несподівані) інтелектуальні конструкти-«шаради», недомовленість яких відкривала нові траєкторії пізнань.
Уже наприкінці 1990-х років образні шукання художника набувають оригінальних форм-міфологем. Віктор Москалюк робить багато композиційних варіантів різних фігуративних сцен, в яких, неначе в реконструйованих старих світлинах, «проявляються» ті чи інші образи/сюжети пережитих діалогів між неідентифікованими персонажами уявних алегоричних дійств. Це був шлях до вироблення власної творчої методології. В її основі – не пасивне малювання з натури, а штудії (малювання як дослідження) портрету, людської фігури, природи чи предметного світу, а рівно-ж свого роду лабораторії над класичними сценами (біблійними, історичними, батальними, куртуазними, міфологічними, етнографічними тощо). Саме це стало запорукою його входження в герменевтику минулого як «уламків підсвідомого» з самобутньою проєкцією на сучасність.
Картинні ряди вишукувалися на виставці як фраґменти театралізованої містерії, коли в концептуальному діалозі перебувають цитати з безпосередніх вражень автора та містифікації, втішання «безмежним світом» (дефініція самого мистця) та метафізичної природи алюзії. В такій несподіваній комбінації візуальної інформації виростають мережі смислів з наданими кожному глядачеві правами трактувати їх через суб’єктивовані оціночні ракурси. Маєстро В. Москалюк з притаманною йому самоіронією «підштовхує» реципієнтів до інтелектуальних мандрівок поміж історією та вимислом, реальністю та абсурдом. Робить це не просто майстерно, а з віртуозністю, «заманюючи» кожного в наскрізь гротескно-метафоричний простір своїх полотен. Так працює чимало його серій і циклів творів, зокрема «Прогулянка з Гетьманом», «Контрасти», «Дорога до світла», «Готичні мотиви», «Контрасти звичайної гри», «Подорож у неволю», «Ляльки», «Ангел, що охороняє сон волхвів», «Біля джерела», «Літня подорож. Косівські мотиви» та ін.
Щоб розгадати секрет дієвості картин Віктора Москалюка цього широкого тематичного ряду, необхідно звернутися до всіх складових їх пластично-образної структури. Крім самого режисерування людськими фігурами, динамічними кінними мотивами та розмаїтим антуражем, художник виробив відповідну манеру живописного письма, коли колір, фактура і світло формують локальний експресивний лад кожної композиції зокрема. Для створення окремих образів (як, для прикладу, у поліптиху «Птах на відпочинку», триптиху «На острові ранок» чи диптиху «Ти знову прилетіла») автор застосовує ексклюзивні композиційні прийоми, розширюючи сам простір розгортання тієї чи іншої символьно-алегоричної фабули.
…«Приходь, я жду». «Не залишай мене». «Спаси Її». «Ходімо, Адаме». «Автопортрет у товаристві з Тобою». Світ безконечний, світ безмежний… До чого лишень не закликає художник, куди тільки не запрошує відбути разом з ним певну процедуру здогадів або занурення у гру екзистенції з аморфним історичним часом, з якого сигналізують надто складні для розгадок ціннісні посили або ж якісь провокативні на натяки синкретичні поезо-візуальні комплекси! Закрита для перегляду індивідуальна виставка малярства Віктор Москалюка дещо порушила звичний ритм мистецького життя Львова у новітній воєнний час, апелюючи до прихованих факторів духовності і суспільної свідомості в загальному плині подій.
Роман ЯЦІВ
