Окрім справ у маєтку, Казимир щораз більше втягується у вир політики. Здається, що причина політичних зацікавлень більше крилась у галицькому суспільстві та польських аристократах, які потребували саме такого політика. У листі до сина Леона 17 жовтня Софія Шептицька згадувала, що «Губернатор хотів, щоби Казьо балотувався у Яворівському окрузі як кандидат IV-ої курії [охоплювала виборців із малих містечок та сільських ґмін — І. М.]. Казьо прекрасно виклав свої труднощі… у вівторок тато й Казьо знову їдуть до Перемишля на передвиборчі збори, на яких Казя одноголосно обрано кандидатом із вотумом довіри» (тут же).
Про участь Казимира у зібранні, яке організовує князь Юрій Константин Чарторийський (1828–1912), видатний галицький політик і власник маєтку у селі Повкині, неподалік Ярослава (Польща), згадує Ян Кантій у листі до сина Станіслава, зазначаючи, що учасники зборів одностайно підтримали кандидатуру Казимира. Про вплив князя Чарторийського на Казимира Шептицького свідчить хоч би той факт, що загальновідомою є позитивна позиція князя щодо співпраці з чеською опозицією в австрійському парламенті. Після обрання до нижньої палати Казимир декларуватиме також цю ідею, що відлунюватиме у чеській пресі. Та про це напишемо пізніше.
Казимир же восени, а саме 27 жовтня, супроводжує Софію Шептицьку на лікування у містечко Ґріс («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 358). Звідси він 12 листопада («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 361), вертається спочатку до Відня, а пізніше до Дев’ятників. У Ґріс також приїжджає єпископ Андрей, який перебуває тут із мамою та братом Казимиром всього кілька днів і 8-го листопада виїжджає до Відня. У листі до чоловіка Яна Кантія, цього ж дня після виїзду єпископа Андрея, Софія Шептицька згадує, що нещодавно їхній син був у Римі і, коли залишився наодинці зі Святішим Отцем, сказав до Нього, що волів би не бути Митрополитом. На що Папа Римський відповів: «Важко, аби не став ним».
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 359–360]
У цей же час Шептицькі готуються до сходження на престол Митрополитів Галицьких єпископа Андрея. Ще влітку польська преса вітала Станіславівського єпископа з номінацією на Галицького Митрополита.
[Czas. — № 196. — 6 серпня 1900 р. — С. 1]
12-го листопада у Відні у домовій каплиці папського нунція відбувся канонічний інформаційний процес Станіславівського єпископа, якого, як пише преса, на той час вже номінували Львівським архієпископом. Номінований Андрей Шептицький складає тут присягу Папі Римському, яку прийняв нунцій Таліяні. Свідками дотримання процедури стають папський нотаріус і спеціально покликані для цього священики.
[Kurjer Lwowski. — № 315. — 13 листопада 1900 р. — С. 5]
Сама інтронізація — сходження на престол Галицьких Митрополитів — була призначена на січень 1901 року.
Після повернення з Ґрісу та Відня до Дев’ятників, у кінці листопада, Казимир їде до Лащова (нині знаходиться у Томашівському повіті Любельського воєводства, що у Польщі) до брата Олександра Шептицького. Власне, нещодавно сім’я Олександра переселилася сюди з Городиславич. На Різдво Казимир приїхав у Ґріс, хоч і не надовго. Уже 29 грудня Софія Шептицька вислала йому новорічне привітання:
«…Побажання, любий, на цей рік і на всі роки, які це століття дасть Тобі: хай Господь наш осипає Тебе світлом, ласками, всіма його благословеннями… і на закінчення — благословляю Тебе» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С.359–360].
Після свят Шептицькі були зайняті виборами та організацією урочистостей інтронізації архієпископа Андрея. Так сталося, що і вибори до віденського парламенту, й інтронізація збіглись у часі та повинні були відбутися 15 січня 1901 року. На українське свято Різдва Христового Ян Кантій Шептицький написав листа до сина Романа — Архиєпископа Львівського Андрея, в якому попросив його змінити дату урочистого сходження на престол Галицьких Митрополитів:
«Найдорожча дитино. Посилаю у важливій справі, яку не міг з Тобою вирішити телеграфом. Отож, 15-го на інґрес ані я, ані Казьо, ані ніхто із шляхти не зможе бути, оскільки відбуваються вибори від великих помість. Зрештою, нічого не приготовлено, ані карети, ні порцеляна, ні шкло і т.д. Через це пропоную, якщо це приймеш, щоби відкласти до четверга 17-го все й поєднати інґрес із обідом та в один день усе полагодити. На Йордан можна запросити вже тільки духовенство. Священик Білецький [настоятель у Соборі Святого Юра — І. М.] каже, що так часто бувало. 17-го є Свято Апостолів, тому цей день надзвичайно пасує і вся урочистість краще вдасться, не розкладаючи на дві півмиски. Зараз, отже, зателефонуй до о. Білецького, а окремо до мене: так або ні — цього вистарчить. Дуже і дуже просимо Тебе, однак, із Казем прийняти рішення на 17-те у четвер».
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 365]
Батькова пропозиція провести урочистості сходження на престол Галицьких Владик 17 січня була прийнята, і це дало змогу Казимирові кілька днів зосередитися на виборчих справах у Перемишлі, де був центр округу. Попри загальну підтримку його кандидатури шляхтою та аристократами, він усе ж проводить зустрічі з виборцями та організовує виборчу кампанію. Як згадує мама Софія Шептицька, Казимир виїхав з Прилбич до Перемишля 14 січня.
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 365]
У пресі залишилося повідомлення про передвиборчу зустріч Казимира Шептицького зі землевласниками-виборцями, які зібрались у Перемишлі під проводом князя Юрія Чарторийського 15 січня за кілька годин перед голосуванням. Зокрема, виборці звернулися з такими вимогами та пропозиціями до кандидата: підтримка вирішення сільськогосподарських проблем краю, законодавче вирішення проблем щодо річки Сян, які «віддавна намагалися вирішити й часто завуальовували вирішення цього питання». У пресі не уточнялося про характер проблеми з річкою Сян, але можемо здогадуватися, що йшлося про укріплення берегів та створення захисної системи від підтоплення сіл, які розташовувалися вздовж берегів річки.
Що стосувалося політики, то тут ініціативу взяв Казимир Шептицький: розповів про політичну ситуацію у парламенті та імперії й заявив, що буде підтримувати ідею об’єднання політичних осередків колишньої правиці, застерігши, що тільки б чехи не займали деструктивну позицію. Ця думка була схвально сприйнята шляхтою, і кожен наступний промовець підтримував думку про необхідність об’єднання у віденському парламенті правиці, що повинно було стати також пріоритетом для діяльності молодого політика. У підсумку виступив також князь Чарторийський, який пригадав згубність політичного союзу з лівицею, що вже мало місце в історії. Отже, у політичному плані найважливішим завданням, яке було визначено Шептицькому, стала праця над об’єднанням правиці, що й підсумував князь Чарторийський. На зборах було прийняте одноголосне рішення підтримати на виборах кандидатуру Шептицького.
[Gazeta Narodowa. — № 17. — 17 січня 1901 р. — С. 1; Czas. — № 14. — 17 січня 1901 р.. — С. 1]
Уже після виборів позиція Казимира Шептицького, оприлюднена у Перемишлі щодо планів зміцнення правиці та співпраці польських депутатів із чеськими, знайшла неабиякий відгомін у чеській пресі (Národní listy. — № 18. — 18 січня 1901 р. — С. 5), а дописи з польської преси дослівно передруковували у Празі. Як приклад, подамо цитату з чеської газети «Národní politika» (№ 18 за 18 січня 1901 р. — С. 2):
«Кандидат до парламенту граф Шептицький висловився за повторний союз польського клубу з представниками чеського народу, допоки ті не будуть вести [політику] спротиву. Те ж зробив д-р Чайковський, котрий більш сердечно висловлювався за відновлення правиці та остерігав перед яким би то не було об’єднанням з німецькою лівицею. Князь Чарторийський, котрий на це взяв слово, висловив згоду з попереднім мовцем та звернув увагу на невдалі спроби союзу з лівицею. Хоча на той час у міністерстві були виняткові парламентарі, союз цей мусив розпастися, оскільки його основи виявилися неприродними. Князь засудив спротив та вважає за велику політичну хибу та помилкову поспішність, із якою ця «відважна більшість» (dělná majorita) була створена. Попередня більшість, на думку мовця, є єдиним політичним утворенням, яке відповідає інтересам Австрії загалом, а Галичини зокрема. Зрештою, князь Чарторийський запропонував резолюцію, в якій зібрання висловлюється «за відновлення правиці в парламенті та за її збереження в попередньому складі. Резолюцію прийняли одноголосно.
У голосуванні взяли участь 30 виборців — великих землевласників в окрузі. 28 з них віддало голос за Казимира графа Шептицького, виборчі бюлетені двох не брали участь у голосуванні. Отже, Казимира обрано одностайно.
[Gazeta Lwowska. — № 13. — 17 січня 1901 р. — С. 2]
Іван МАТКОВСЬКИЙ
