В останній день зими 1911 року у Львові відбувалися чергові вибори до міської ради, які стали апофеозом тогочасних виборчих технологій, що включали в себе не тільки бурхливу дозволену вуличну агітацію, але й відвертий підкуп виборців та фальсифікації з бюлетенями. Зрештою, з часів Австро-Угорщини не так вже й багато змінилося…
Тодішній краківській тижневик Nowości Illustrowane порівнював вибори 1911 року до міської ради Львова із лондонськими політичними баталіями, які гриміли у той час на весь світ через оригінальні агітаційні заходи.
“Один англієць, який випадково під час останніх виборів до міської ради перебував у місті над Полтвою засвідчив, що бачив тут мініатюру того, що відбувається за схожих обставин у місті над Темзою”, – писала газета, опублікувавши показові фото з вулиць Львова та площі Ринок, де відбувалися агітаційні заходи.
Усі політичні баталії, які супроводжують кожні вибори і в наш час ведуться здебільшого в інформаційному просторі соцмереж та телевізійних ефірів, тоді відбувалися просто на вулицях, тому середмістя Львова у передвиборчі дні перетворювалося на розтривожений мурашник.
“На вулицях рояться натовпи піднесених та розпашілих людей, серед яких увиваються спритні агітатори, які вживають для агітації за своїх кандидатів найрізноманітніші засоби — від лагідних переконувань та закликів дбати про добро для міста до так званих аргументів “по-людськи” (читай пляшок, класичної ковбаси і готівки)”, – описували виборчий рух у Львові тогочасні газетярі.
Із повідомлень тодішньої преси відомо, що пишні бенкети для виборців та виборче пияцтво були частиною виборчого процесу у всій Галичині, хоча частіше такі очевидні прояви підкупу відбувалися на провінції, де у широкому вжитку був іронічний термін “виборча ковбаса”. У селах безпосередньо перед голосуванням виборців бувало просто розсаджували на виставлених перед приміщенням для виборів лавах за столами, багато заставленими з ініціативи місцевої адміністративної чи поміщицької влади їжею та напоями, серед вгощення переважали кільця ковбаси і горілка. Поруч зі столами стояли додаткові запаси горілки і бочки з пивом.
У столичному Львові та інших великих містах агітатори діяли нишком, совалися у довгих чергах до виборчих приміщень (тоді часом доводилося вистояти до двох годин, щоб віддати свій голос) та пропонували випити чарку-другу горілки в обмін на згоду віддати голос за потрібного кандидата.
Натовп агітаторів перед дверима львівської ратуші був нерозривною картиною виборів.
Виборчі кампанії у місті тоді відбувалися саме тут – у залах на першому та другому поверхах головної міської будівлі проходило голосування. Поділ на кімнати відповідав номерам посвідчень або букв алфавіту, за якими розташовувались імена виборців. Зазвичай вибори проводились з 9:00 до 18:00.
“Вибори до міської ради розпочались о 9 ранку. Голосування відбувається в 10 залах в ратуші. Участь у виборах дуже жвава, але в залах немає натовпу, вибори проходять у повному спокої. Перед ратушею зібрався натовп агітаторів та виборчих гієн. Інтерес до виборів у місті значний”, – писала тогочасна газета Kuryer Lwowski.
Виборчими гієнами у той час називали шахраїв, які погоджувалися віддати свій голос від імені іншого виборця, таких людей збирали разом і відвозили до виборчої дільниці, тобто відбувалося щось на кшталт сучасних «виборчих карусел».
Окрім «гієн», активними учасниками виборчого процесу були так звані «загонщики», які біля виборчих дільниць активно та нав’язливо закликали віддати голос за потрібного кандидата, та «стояки», які стовбичили з гаслами, написаними на дерев’яних дошках. Бувало також, що самі кандидати «гуляли» по дільницях, збираючи гурти прихильників та зриваючи оплески.
«Вибори в Раду тривають після короткого полудневого затишшя. Рух виборців дуже сильний і посилюється з кожною хвилиною. Коридори ратуші заповнені, протиснутися дуже важко. Скрізь метушня та розмови на одну й ту ж тему. Агітація перед ратушею шалена. Натовп зібрався перед головним входом. Поліція ледве тримає порядок. Сотні рук зі списками кандидатів тягнуться до черги, що веде до воріт. У натовпі укладаються виборчі угоди, ставки ростуть, а інтерес величезний”, – писала газета Kuryer Lwowski.
За словами тогочасних газетярів, площа Ринок і середмістя пертворилися на сцену для гротескного театру, мури кам’яниць були обліплені передвиборчими афішами, вулицями носили не тільки плакати, одна з виборчих груп, яка представляла торгово-промисловий комітет, прикріпила до брички виготовлений з цупкого паперу макет львівської ратуші і возила його середмістям.
Така атмосфера була сприятливою для зловживань та підробок, в яких брали участь не лише проплачені махінатори. Члени виборчої комісії також часто впливали на результати виборів, вилучаючи небажаних осіб зі списку виборців, агітуючи за певного кандидата або маніпулюючи виборчими актами. Навіть глузливий термін “година привидів” увійшов до місцевого словника, маючи на увазі перерву в роботі виборчої комісії (зазвичай між 12:00 і 13:00), під час якої загадково зросла кількість голосів.
Одним із способів збільшити кількість голосів за певного кандидати було «голосування за небіжчиків» (вписування до виборчих списків померлих осіб).
“У виборчих приміщеннях рух ще більш жвавий. Раз по раз з’являються службовці від комітетів (виборчих партій, – авт) зі своєю челяддю, серед якої навіть протомедик Мерунович (тогочасний головний санітарний лікар Галичини, – авт.) не розпізнав би багатьох небіжчиків. А що ж можна вимагати від комісії? Як говорила легендарна Роза Венеда (героїня поеми польського класика Юліуша Словацького, – авт.), померлих будемо впізнавати по блиску в очах і вогняних слідах їхніх коней, але ожилі для сповнення громадянського обов’язку мерці з’являлися пішо і блиск в очах загалом пояснювався інтенсивним споживанням алкоголю”, – з гумором описувала ситуацію на виборах у Львові газета Nowości Illustrowane.
За таких умов явка на виборах була досить високою. У 1911 році із 15 тисяч осіб, які мали право голосу, не змогли його віддати тільки 4 тисячі, причому 3 тисячі з них прийшли на дільниці, але не могли надати посвідчення особи.
Термін повноважень міської ради у Львові, як і у великих містах Галичини, у часи Австро-Угорщини тривав 6 років, але кожні 3 роки половина радників подавала у відставку. Тож такі виборчі карнавали відбувалися в місті з інтервалом у три роки. Таким чином вдавалося «освіжати» команду «батьків міста», половина з яких завжди мала принаймні три роки досвіду на роботі та могла допомогти ввійти в курс справ новообраним депутатам.
Богдан СКАВРОН
Джерело: Діло
